Рішення Конституційного суду, Детальна інформація

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

м. Київ,

25 листопада 1997 року

N 6-зп

Справа N 18/1148-97

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Скоморохи В.Є.

у справі за конституційним зверненням громадянки

Дзюби Галини Павлівни щодо офіційного тлумачення

частини другої статті 55 Конституції України та статті

248-2 Цивільного процесуального кодексу України

Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 42 та 43 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) стало конституційне звернення громадянки Дзю6и Г.П.

Підставою для розгляду справи відповІдно до статті 94 Закону України "Про Конституційний Суд України" стала неоднозначність застосування положень Конституції України та законів України судами України щодо права людини і громадянина на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи. Суб'єкт права на конституційне звернення Дзюба Г. П. просить дати офіційне тлумачення:

а) частини другої статті 55 Конституції України ( 254к/96-ВР );

B*

l

ae

ae

2

4

\x017D

Oe

\x3700$\x2438\x4800$\x6467\x5B93°\x1C00ьника гарнізону щодо розподілу житла, якими порушується право Дзюби Г.П. на надання їй житла.

Питання про офіційне тлумачення статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України поставлено у співвідношенні з частиною другою статті 55 Конституції України щодо права на оскарження в суді дій посадової особи.

Вважаю, що Конституційний Суд застосував обмежене тлумачення згаданих статей Конституції України та Цивільного процесуального кодексу України і допустив непослідовність у своєму рішенні. Відтворивши в резолютивній частині рішення зміст частини другої статті 55 Конституції України щодо гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб як конституційний принцип, Суд, разом з тим, витлумачив статтю обмежено. Тлумаченням процесуальної норми, котра також є юридичною гарантією прав і свобод людини, фактично знехтував, констатувавши лише визнання начальника гарнізону посадовою особою, рішення, дії чи бездіяльність якої можуть оскаржуватися до суду. Тим часом, згідно з частиною третьою статті 248-1 чинного Цивільного процесуального кодексу України до суб'єктів, рішення, дії або бездіяльність яких може бути оскаржено до суду, крім органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, також віднесено керівників установ, організацій, підприємств і їх об'єднань громадян, а також осіб, які виконують організаційно-розпорядчі, адміністративно-господарські обов'язки тощо.

Отже, поза рішенням Конституційного Суду залишилося питання про можливість оскарження рішень, дій або бездіяльності керівних органів і керівних об'єднань громадян, установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності тощо.

Стосовно позицій про обмежене тлумачення оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності лише органів, які мають публічно-владні права (органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб), хочу звернути увагу на такі положення Конституції України:

1. Так, закріплюючи у статті 40 право петиції (звернення до державних органів) конституцієдавець вжив поняття "органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові і службові особи цих органів". Ця категорія прав і свобод стосується фізичної особи і не пов'язується з громадянством: "Усі мають право..."

Ця формула використана при викладенні прав і свобод щодо приватного життя: право на житло (стаття 47); життєвий рівень (стаття 48), недоторканність житла (стаття 30), таємниця листування тощо (стаття 31): "кожному гарантується", або "кожен має право". Це ж стосується і права власності (стаття 41), права на підприємницьку діяльність (частина перша статті 42).

2. Проте обмеження займатися підприємницькою діяльністю містить визначення кола осіб. Це - депутати, посадові і службові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування.