Нові підходи до виховання, які можуть дати розробку базових основ культури, найбільш чітко проявляються у культурі життєвого самовизначення особистості, що є центральним поняттям базової культури. А тому культура життєвого самовизначення виступає теж як мета діяльності класного керівника.
У системі цілей виховання, на жаль, ставились лише ті завдання, які виходять безпосередньо на суспільні потреби. У соціальному замовленні на виховання не вказувалося, чітко і наполегливо, на необхідність формування індивідуального стилю життя, забезпечуючи умови для повноцінного проживання не настільки вже й довгого людського життя і кожного його етапу: дитинства, отроцтва, юності, зрілості. Тобто мова йде про формування культури відношення людини не лише до суспільства, але й до себе, до свого здоров’я, способу життя, до свого таланту, прагнення і прихильності, режиму фізичної і інтелектуальної віддачі, вільного часу. Як бачимо, життєве самовизначення більш широке поняття, ніж тільки професіональне і навіть громадянське. Воно характеризує людину як суб’єкта власного життя і власного щастя, тому повинно стояти на першому місці у структурі цілей виховання як самореалізація людиною своїх сил і здібностей.
На жаль, питання про самоцінність людини, її розвиток як вищу ціль суспільства фактично було зняте. У вихованні молоді домінувала мета - готувати людину для повної самовіддачі суспільству. Тим самим знімалось питання про індивідуальний, самобутній шлях людини. Індивідуальне прирівнювалось до соціального. З такого вульгарного розуміння змісту життя випливає декілька негативних наслідків. Перший - одностороннє розуміння категорії обов’язку. Другий наслідок - ігнорування дитячих інтересів. Наперекір гуманістичній лінії, яка проходить через всю історію педагогіки, педагогів і учнів вчили бачити зміст у результатах, які виходять за межі сьогоднішнього життя індивіда. Звідси дитинство, шкільні роки розглядалися не як саме життя, а лише як підготовка до нього. Таким чином, багато з того, що породжує живі почуття, що відповідає безпосереднім потребам дитинства, отроцтва, юності було поставлено поза цілями виховання.
У формуванні цілей виховання теорія педагогіки повинна виходити з необхідності розвитку у дітей якостей, які б допомагали людині реалізувати себе і як особу суспільну, і як неповторну індивідуальність із своїми специфічними запитами та індивідуальними методами соціальної самореалізації. Мета життя - життя, тобто сам процес життя. Навчити цьому процесові повсякденного здорового проживання індивідуального життя в нормальних умовах - важливе завдання в системі цілей виховання.
Центральним системоутворюючим поняттям, яке характеризує процес самореалізації людиною своїх сил і здібностей, є поняття культури самовизначення людини. Навчитися жити - значить виробити свою позицію у житті, своє світосприйняття, відношення до себе, до навколишнього середовища, зрозуміти себе, інших, суспільний процес, поставити собі завдання, щоб діяти у відповідності з ними. Без цього неможливий розвиток. Слід підкреслити, що у самовизначенні центральним компонентом є вироблення позиції. Саме у формуванні діяльної позиції творця - змінювача себе полягає специфіка виховної роботи класного керівника.
Самовизначення передбачає як самостійність і позиційну визначеність, так і програму дій для її втілення. Основною умовою для дії цього механізму, його базою є наявність сфер самовизначення. Таких сфер чотири: людина, суспільство, природа, інтегративні продукти людської діяльності (неосфера).
Сфера “Людина” передбачає самовизначення у розумінні самоцінності людського життя, індивідуальності, самобутності цього процесу, сенсу діяльності. Самовизначення у цьому забезпечує гуманістичний початок життєдіяльності і самого виховання.
Самовизначення у сфері “Суспільство” відбувається через засвоєння цінностей такого порядку, як Батьківщина, правова держава, сім’я, праця.
Самовизначення у сфері “Людина-природа” може будуватися через пізнання себе як частини природи, через вдосконалення себе, через розуміння власної відповідальності перед майбутніми поколіннями у процесі освоєння і перетворення природи.
“Продукти людської діяльності” як сфера самовизначення передбачає усвідомлення моральної відповідальності у використанні продуктів науково-технічного прогресу, у засвоєнні людської духовної культури, у відтворенні національних традицій та їх розвитку як частини світової культури. Особливої уваги заслуговують виявлення і формування народних та національних основ культури особистості.
Таким чином, ми та детально зупинилися на культурі відношення людини до самої себе, а через це - до інших людей, природи і суспільства тому, що це і є новий гуманістичний погляд на виховання. Допомогти людині, що росте, шукати свій сенс життя, створювати сприятливі умови, щоб з дитячих літ її буття і спілкування з іншими людьми, з навколишнім світом було гідним людини - це і значить виконувати головне призначення вихователя.
Кожний педагог розуміє: без допомоги дорослого, діти досить довго не можуть зорієнтуватися у світі, їм важко вирішувати різні життєві завдання, набувати духовної культури.
Що значить викликати у підлітка прагнення до духовного життя? Це значить виховувати прагнення до Правди, Добра і Краси. У процесі прагнення людини до Добра, Правди і Краси і відбувається її життєве самовизначення.
Але у психолого-педагогічному плані недостатньо лише знати, що слід формувати у людини, важливо розуміти, яким чином відбувається засвоєння культури і саморозвиток особистості. Тобто, необхідно визначити завдання, які забезпечують “механізм” виховання. При цьому слід мати на увазі, що виховання без бажання самої дитини удосконалювати себе неможливе. Тому управління процесом розвитку особистості є ні що інше, як допомога школяреві у його саморозвитку. Це “само” і є основним орієнтиром педагога, бо здатність до самовизначення є головним механізмом розвитку вільної, гуманної, свідомої людини, яким повинен бути громадянин України.
ЛІТЕРАТУРА
Україна ХХІ століття. Державна національна програма “Освіта” // Освіта, 1992, № 70-73.
Об основных подходах к содержанию деятельности классного руководителя в новых условиях // Вестник образования, 1991, № 8.
Мацюк В.Я. Класний керівник: перебудова роботи // Радянська школа, 1990, № 2, С. 13-18.
Мірочник Б.У. Класний керівник: пріоритетні напрями роботи // Рідна школа, 1997, № 8, С. 20-24.
Скульський Р.П. Класний керівник: бути чи не бути? // Рідна школа, 1992, № 7-8, С. 14, 18.
PAGE
PAGE 10
|
Скачати "Реферат на тему Концептуальні засади діЯльності класного керівника в умовах відродження національної школи України"
