Природа правомірної поведінки, Детальна інформація

1. Це суспільно-небезпечне діяння. Усі правопорушення є суспільно-небезпечними або шкідливими діяннями, оскільки вони спрямовані проти суб’єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави чи суспільства в цілому. Порушуючи природні права, або права, які закріплені законом, правопорушник наносить шкоди людям, природі, державі. Шкода буває різною: матеріальна, моральна, іноді дуже небезпечна, коли здійснюється посяганням на життя чи здоровя людини, на державу небезпеку тощо. У зв’язку з тим, кримінальні злочини є найбільш соціально-небезпечним серед усіх правопорушенням. Наприклад, крадіжка особистого чи державного майна наносить шкоду особі, або державі.

2. Правопорушення – це протиправне діяння. Усі правопорушення спрямовані проти вимог чинного законодавства, чи природних прав людини, які ще не закріплені в законодавстві.

Вони можуть виявитись в активних фізичних діях правопорушника (порушення правил дорожнього руху, хуліганство тощо). В окремих випадках правопорушення вчиняється в результаті бездіяльності, коли на об’єкта покладені юридичні обов’язки, передбачені законом, а він не виконує їх в результаті чого наноситься шкода, або створюється соціальна небезпека. Наприклад: на охоронника покладається обов’язок охороняти матеріальні цінності, а він не виконує своїх обов’язків і трапилось розкрадання майна. Тому “дія” і “бездіяльність” охоплюється одним поняттям – діяння.

3. Правопорушення – це винне без діяння. Воно не тільки протиправне, шкідливе, небезпечне діяння, а й винне діяння. Без вини ніхто не може бути притягнутим до юридичної відповідальності. Вина – це психологічне відношення особи до своїх протиправних дій. Вона має об’єктивну і суб’єктивну сторону. Особа іноді може визначити свою вину у вчинені правопорушення, а іноді не визнає її. В таких випадках вина доказується державними органами, або позивачем по цивільних справах.

4. Правопорушення – це юридично-карне діяння. Караність означає, що в чинному законодавстві передбачено склад правопорушень і встановлює міри юридичної відповідальності. У зв’язку з цим всі правопорушення природних прав людини, які юридичної не закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або на підставі застосування аналогії права і аналогії закону, в тих галузях права, де вона не зображена.

5. В окремих випадках правопорушення, особливо в кримінальних злочинах, необхідно встановити причинний зв’язок між протиправними діями і наслідками, які настали. Якщо такого причинного зв’язку, не буде встановлено, то не можна і ставити питання про наявність складу правопорушень. Наприклад: громадянка В. під час суперечки із своїм начальником штовхнула його в двері, в результаті чого начальник був негайно доставлений в лікарню і через кілька годин помер. Слідчі органи кваліфікували дії громадянки В. по ст.206 чи 2 КК України, незважаючи на те, що наступили важкі наслідки.

Було встановлено, що причиною зв’язку між діями громадянки В. і наслідками не було. Якщо б був причинний зв’язок, то її дії можна було кваліфікувати по ст.94 – як вбивство.

Таким чином, правопорушення – це соціально-небезпечне, або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта (фізичної чи юридичної особи), яке передбачене чинним законодавством і за яке встановлюється юридична відповідальність.



3. Причини виникнення правопорушень

Юридичний норми, як веління, направлені на свідому волю людини. Проте суспільство, яке складається з широкого кола осіб різних за своїми переконаннями і свідомістю, не завжди може забезпечити своїми приписами додержання норми і догм чинного законодавства.

Особи, що протиправно здійснюють своє поведінку, не дотримуючись встановлених норм вчиняють правопорушення. Переважно правопорушення здійснюються заради досягнення відомих цілей, до здійснення яких людину штовхають її особисті інтереси, переконання, нерідко це збіг обставин, дуже часто це просте незнання норм чинного законодавства, яке веде до вчинення протиправних дій. Як свідчать соціологічні дослідження правопорушення не виникали б у такій кількості, коли б не існувало в державі стільки нормативних актів, які повністю регулюють всі правовідносини, що виникають, то, як це не парадоксально, але менше було б і вчинюваних злочинів. Це явище можна пояснити тим, що свідомість рецидивних злочинів полягає в тому, що чим більша і важча кара за правопорушення і злочин, тим більший азарт його вчиняти.

Створюючи закони, необхідно враховувати свідомість, якщо не всіх членів суспільства, то хоча б більшості. Припущення, що всі члени даного суспільства чи держави мають однаково правові переконання, що виражені в офіційних законах держави не правдиве, оскільки, якщо члени суспільства мали одинакові правові переконання, вони б без усякого примусу стали виконувати їх. Проте ми не знаємо ні в минулому, ні в сучасний період ні одного суспільства чи держави, в якій би не здійснювались правопорушення і в якій би не існували міри відповідальності за вчинені правопорушення.

Оскільки правопорушення існують в будь-якій державі, будь вона з найдовершенішою системою законодавчих норм і найпідпорядкованішою системою державних органів, покликаних сприяти правопорядку і законності, то межею кожної держави є виявлення причин правопорушень, дослідження їх характеру. мети вчинення, для того, щоб можна було вжити заходів для попередження їх виникнення, оскільки загальновідомим є вислів, що попередити злочин чи правопорушення набагато простіше, ніж розкрити його і притягнути винну особу до відповідальності.

Отже, причини правопорушень – це ті явища соціальної дійсності, які викликають або полегшують скоєне правопорушень. Причини правопорушень за загальним правилом в теорії права поділяють на основні і неосновні.

Основними причинами виникнення правопорушень, вважаються ті причини, яким належить визначальна роль в цьому процесі. Це, наприклад: суперечність чинного законодавства основним правам людини, суттєві вади, недоліки чинного законодавства.

До неосновних можемо віднести ті явища об’єктивної реальності, які полегшують вчинення правопорушень. Сюди можна віднести недосконалість обліку і охорони матеріальних цінностей, неналежний контроль за додержанням правил дорожнього руху та ін.

За суб’єктивним ставленням особи, тобто за свідомим чи несвідомим розумінням і сприйняттям особи всі причини виникнення правопорушень поділяють на об’єктивні і суб’єктивні.

Об’єктивні – це явища, які існують незалежно від волі і свідомості людини і спричиняють виникнення правопорушень. Наприклад: економічна криза, низький рівень життя людей, недоліки в роботі державних органів.

Суб’єктивні – це ті явища, що входять до складу індивідуальної свідомості людини і спричиняють споєння правопорушень. Наприклад, незнання особою вимог закону, її негативне ставлення до закону, неправильне розуміння закону.

Для того, щоб краще зрозуміти й усвідомити причини правопорушень, на мій погляд буде доречним зупинитися на життєвих причинах, фактах, що ведуть до правопорушення і як результат зроблений висновок про способи їх усунення.

Однією з основних причин виникнення правопорушень, яка дуже часто характерна на сучасному етапі існування суспільства є суттєві вади, недоліки чинного законодавства. Цю причину можна пояснити так: в умовах переходу держави до правової держави, дуже часто зустрічається колізія норм одних нормативно-правових актів іншим, і особа, співставляючи свої дії і вчинки у відповідності до норм одного закону і діючи в межах, визначених ним, може порушити і переступити межі і приписи іншого законодавчого акту, і цим самим здійснити правопорушення.

Не менш поширеною серед основних причин – виникнення правопорушень в суперечність чинного законодавства правом людини. Це означає, що документально всі права задекларовані в тих чи інших нормативно-правових актах, а в реальному житті вони не реалізовуються. Так, наприклад, в Конституції України, закріплено право кожного на достатній життєвий рівень для себе і для своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Проте держава на даний момент таке право закріпила, а методи його реалізації не забезпечила. Більша частина людей в Україні перебуває зараз за межею зубожіння і нерідко для того, щоб роздобути “достатнє” харчування, одяг, йде на шлях злочинності, нерідко примушуючи себе переступати в собі людську гідність. Парадоксально, не правда? Право закріплене, а люди щоб скористатися конституційним правом скоюють в “найкращому” випадку правопорушення, а деколи фінал може бути ще страшнішим – вчинення тяжких злочинів.

Також до вчинення правопорушень приводить халатне ставлення до своїх службових обов’язків. Дуже часто на практиці буває так, що одна особа працівник, який несе відповідальність за майно підприємства, у разі пошкодження, знищення чи крадіжки цього майна, неналежним чином веде облік і охорону матеріальних цінностей, а інша особа, яка в “певний час опинилася в доречному місці” користається нагодою і вчиняє правопорушення.

Також аналогічною за своїм змістом до попередньої причини виникнення правопорушень є неналежний контроль за додержанням правил дорожнього руху та ін.

На даний етап, коли Україна перебуває на етапі переходу до справжньої правової держави, спостерігається складне економічне становище, як в цілому держави, так і кожного конкретно взятого члена суспільства. В умовах, коли коштів в держбюджеті недостатньо, то мінімальні видатки, які б забезпечили нормальне функціонування усіх громадян, в сфері народного господарства, підприємства існує безладдя, не забезпечуються громадяни робочими місцями, а якщо хтось з них і працює, то не одержує зарплати, та це, як наслідок, приводить до порушення норм законів. Свідомість осіб в цьому випадку спирається на фразу: “Коли держава сама встановлює закони і порушує їх, то чому ми не можемо порушити їх, що “заробити” таким чином собі і своїй сім’ї на кусок хліба?” А й справді, важко не погодитися з такою думкою. Адже жива людина піде на все, щоб забезпечити собі мінімум для прожиття. про це навіть свідчить теорія Абра хама Маслоу, яка полягає в тому, що найнижчою потребою людини в складній ієрархії потреб є фізіологічні потреби, для задоволення яких людина може переступити будь-які межі, приписи, догми.

Також в умовах економічної нестабільності, коли не працюють цілі заводи, фабрики, підприємства, а майно їхнє стоїть бездоглядне, особи, які мають певний доступ до цих матеріальних цінностей, дуже часто здійснюють правопорушення, порушуючи приписи законодавчих актів.

Також вчинення правопорушень громадянами зумовлене недоліками в роботі державних органів, їхніх структурних підрозділів, метою яких є донесення до свідомості норм-заборон, приписів законодавчих актів, проведення лекцій для широких мас населення. Дуже часто буває й так, що самі працівники державних органів, нехтуючи своїми посадовими повноваженнями, обов’язками та приписами спричиняють такі психологічні умови, що громадяни не витримуючи психологічного тиску, вчиняють ті чи інші правопорушення. Тому, на мій погляд, адміністрація державних органів повинна досить прискіпливо і професійно підходити до питання визначених осіб, які приймаються на роботу в відповідні органи, досліджувати їхні особисті характерні риси, особливості психіки й темпераменту.

Також до вчинення правопорушень призводить, як уже зазначалося вище, низький рівень життя людей, їхня неспроможність в складних умовах забезпечувати собі нормальний рівень для існування.

Всі вище наведені причини правопорушень є основними серед усіх наявно існуючих у суспільстві причин.