Приватизація громадянами земельних ділянок, Детальна інформація

Земельна реформа — це комплекс правових, економічних, технічних і організаційних заходів, здійснення яких забезпечує удосконалення земельних відносин.

Земельна реформа в Україні є різновидом реформування економічних, соціальних та інших правовідносин.

Термін «реформа» з латинської означає перетворюватися, змінювати що-небудь.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р. «Про земельну реформу» остання є складовою частиною економічної реформи, яка здійснюється в Україні у зв’язку з переходом економіки держави до ринкових відносин.

Очевидно, що це — спрощене розуміння земельної реформи, оскільки будь-які зміни у використанні земель зачіпають цілу низку інтересів людини і суспільства в цілому.

Потрібно враховувати й те, що земля у житті людини виконує не лише економічні, а й інші, не менш важливі, функції — біологічні, екологічні, соціальні, життєзабезпечувальні.

Отже, земельну реформу доцільно розглядати як складову економічних, екологічних, соціальних, науково-технічних, організаційних, державно-правових перетворень у суспільстві, державному устрої, політиці та ідеології.

Земельна реформа має акумулювати елементи «революційних» і «еволюційних» перетворень земельних правовідносин, виключаючи однобокість їх змістової сторони і спростовуючи ідеологічне гасло, згідно з яким реформування — це лише створення нових економічних умов для нового «середнього» власника.

Тому земельна реформа — це процес створення організаційно-правових, економічних, наукових та інших соціальне орієнтованих засад для здійснення різних форм господарювання на землі, спрямованих на:

а) найбільш ефективне й економне використання, відтворення та захист ґрунтів;

б) підвищення продуктивності праці на землі;

в) захист ґрунтів, особливо на землях сільськогосподарського призначення;

г) охорону земель як специфічних екосистем;

д) захист прав суб’єктів земельних правовідносин;

е) отримання оптимального економічного зиску від їх використання;

ж)задоволення пізнавальних, естетичних, оздоровчих,

лікувальних та інших духовних життєво необхідних потреб людини.

Нормативно-правовим порядком визначено, що земельна реформа спрямована на перерозподіл земель одночасно з передачею їх у приватну і колективну власність, надання у користування

юридичним і фізичним особам з метою створення умов для

рівноправного розвитку різних форм господарювання, формування багатоукладної економіки, раціонального використання й охорони земель.

На підставі викладених положень можна констатувати, що земельна реформа — це врегульована спеціальним земельним законодавством система дій різних суб’єктів та сукупність) організаційних, економічних, екологічних, науково-технічних, і землевпорядних та державно-правових заходів, спрямованих на докорінне перетворення (зміну) та вдосконалення земельних правовідносин відповідно до сучасних вимог розвитку суспільства, держави і забезпечення земельних потреб громадян України.

Об’єктом земельної реформи оголошено всі землі України.

Завдання земельної реформи полягає в перерозподілі земель з одночасною передачею її у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам й організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі їх раціонального використання і охорони.

Організація робіт із земельної реформи здійснюється Державним комітетом України у справах земельних ресурсів, обласними управліннями і районними відділами земельних ресурсів.

З метою створення умов для приватизації сільськогосподарських земель у 1992 році, поряд з державною, були введені колективна і приватна форми власності на землю.

Проведення земельної реформи ґрунтується на сукупності законодавчих і нормативно-правових актів та положень, що регулюють відносини власності і форми господарювання в сільському господарстві, а також організаційно-правові процедуру та механізми реформування підприємств.

Визначальною серед них є Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року насамперед у частині гарантування права власності на землю і непорушності права приватної власності. Наприклад, у статті 14 Конституції зазначено, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У Статті 41 Конституції зазначено, що кожен мае право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. У цій же статті зазначено, що право приватної власності є непорушним. Поряд з тим встановлено, що використання власності не може погіршувати економічну ситуацію і природні якості землі.

Отже, першою ластівкою земельної реформи можна назвати постанову Верховної Ради України “Про земельну реформу” від 18 грудня 1990 року. Цей документ визначав основні завдання земельної реформи саме як “перерозподіл земель з одночасним передаванням їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам і організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель”. Наступним логічним кроком на шляху реформи став Земельний кодекс, який був чинний протягом десятиріччя. Цей документ ухвалено 13 березня 1992 року. Він був далеким від досконалості, проте ним намагалися врегулювати питання продажу приватизованих земельних часток. Однак із неабиякими застереженнями — наприклад, зазначалося, що “переважне право на купівлю мають співвласники”, було введено заборону на продаж землі протягом шести років від моменту приватизації.

Проте, практично, норми на той час нового ЗК України ініціюювали і стимулювали проведення земельної реформи шляхом перерозподілу монопольної державної земельної власності, розширення сфери приватної і колективної власності на землю, збільшення числа форм права землекористування юридичними особами і громадянами.