Правове регулювання невідкладної медичної допомоги, Детальна інформація
Правове регулювання невідкладної медичної допомоги
про надання першої допомоги при електротравмах,
про надання першої допомоги при опіках,
про надання першої допомоги при утопленні,
про обслуговування викликів з приводу кримінальних випадків, самогубств і замахів на самогубство і ін.
Завдання, які раніше виконувала невідкладна медична допомога, поступово стали передаватися станціям, а самі пункти невідкладної медичної допомоги стали частиною її структури (наказ Мінздраву СРСР № 870 від 21.11.49).
Кількість станцій швидкої допомоги з 1924 р. по 1985 р. зросла з 33 до 5200.
В 1928 р. був організований Московський НДІ швидкої допомоги ім. Н.В. Скліфософського, а в 1932 р. – Ленінградський НДІ. Ці інститути стали центрами організації і розвитку служби швидкої допомоги.
Повне злиття невідкладної і швидкої медичної допомоги в єдину службу відбулося лише в 70-80-ті роки (наказ Мінздраву СРСР № 608 від 06.08.68).
Об’єднання швидкої і невідкладної допомоги викликало різке збільшення об’єму роботи станцій. Значно розшилися приводи для звернення за швидкою допомогою і показники до направлення бригад.
Підвищилися вимоги відносно кваліфікації лікарів. Виникла необхідність в розвитку спеціалізованих видів швидкої допомоги і удосконаленні невідкладної стаціонарної допомоги.
На станціях почали організовуватися спеціалізовані виїздні бригади:
протиінфарктні, які згодом стали кардіологічними,
протишокові, які згодом стали анестезіолого-реанімаційними,
травматологічні,
токсикологічні,
психіатричні,
неврологічні,
гематологічні,
дитячі реанімаційні,
хірургічні,
урологічні,
акушерсько-гінекологічні,
неонатологічні,
рентгенологічні та
стоматологічні.
Практика показала необґрунтованість такої спеціалізації швидкої допомоги і зараз саме взяти курс на розвиток бригад інтенсивної терапії. Залишається високою необхідність в спеціалізованих кардіологічних, психіатричних, неврологічних та дитячих реанімаційних бригадах.
В лікарнях почали створюватися відділення експрес-методів діагностики і інструментальних досліджень, відділення реанімації та інфарктні відділення, рентгенологічні кабінети, які працюють цілодобово. Починаючи з 1968 р. стали організовуватися лікарні швидкої медичної допомоги, які взяли на себе в основному всю невідкладну стаціонарну допомогу. Почалося об’єднання станцій швидкої медичної допомоги з лікарнями.
Служба швидкої медичної допомоги стає все більш організованою і розвинутою системою забезпечення населення екстреною медичною допомогою.
Однак злиття невідкладної і швидкої допомоги призвело і до ряду негативних наслідків.
Знизилась відповідальність амбулаторно-поліклінічної мережі за результати своєї діяльності. Багато хворих, що страждають на хронічні захворювання, почали звертатися за допомогою на станції, так як цей вид допомоги став легко доступним і комфортним.
про надання першої допомоги при опіках,
про надання першої допомоги при утопленні,
про обслуговування викликів з приводу кримінальних випадків, самогубств і замахів на самогубство і ін.
Завдання, які раніше виконувала невідкладна медична допомога, поступово стали передаватися станціям, а самі пункти невідкладної медичної допомоги стали частиною її структури (наказ Мінздраву СРСР № 870 від 21.11.49).
Кількість станцій швидкої допомоги з 1924 р. по 1985 р. зросла з 33 до 5200.
В 1928 р. був організований Московський НДІ швидкої допомоги ім. Н.В. Скліфософського, а в 1932 р. – Ленінградський НДІ. Ці інститути стали центрами організації і розвитку служби швидкої допомоги.
Повне злиття невідкладної і швидкої медичної допомоги в єдину службу відбулося лише в 70-80-ті роки (наказ Мінздраву СРСР № 608 від 06.08.68).
Об’єднання швидкої і невідкладної допомоги викликало різке збільшення об’єму роботи станцій. Значно розшилися приводи для звернення за швидкою допомогою і показники до направлення бригад.
Підвищилися вимоги відносно кваліфікації лікарів. Виникла необхідність в розвитку спеціалізованих видів швидкої допомоги і удосконаленні невідкладної стаціонарної допомоги.
На станціях почали організовуватися спеціалізовані виїздні бригади:
протиінфарктні, які згодом стали кардіологічними,
протишокові, які згодом стали анестезіолого-реанімаційними,
травматологічні,
токсикологічні,
психіатричні,
неврологічні,
гематологічні,
дитячі реанімаційні,
хірургічні,
урологічні,
акушерсько-гінекологічні,
неонатологічні,
рентгенологічні та
стоматологічні.
Практика показала необґрунтованість такої спеціалізації швидкої допомоги і зараз саме взяти курс на розвиток бригад інтенсивної терапії. Залишається високою необхідність в спеціалізованих кардіологічних, психіатричних, неврологічних та дитячих реанімаційних бригадах.
В лікарнях почали створюватися відділення експрес-методів діагностики і інструментальних досліджень, відділення реанімації та інфарктні відділення, рентгенологічні кабінети, які працюють цілодобово. Починаючи з 1968 р. стали організовуватися лікарні швидкої медичної допомоги, які взяли на себе в основному всю невідкладну стаціонарну допомогу. Почалося об’єднання станцій швидкої медичної допомоги з лікарнями.
Служба швидкої медичної допомоги стає все більш організованою і розвинутою системою забезпечення населення екстреною медичною допомогою.
Однак злиття невідкладної і швидкої допомоги призвело і до ряду негативних наслідків.
Знизилась відповідальність амбулаторно-поліклінічної мережі за результати своєї діяльності. Багато хворих, що страждають на хронічні захворювання, почали звертатися за допомогою на станції, так як цей вид допомоги став легко доступним і комфортним.
The online video editor trusted by teams to make professional video in
minutes
© Referats, Inc · All rights reserved 2021