Адміністративні правопорушення в системі корупційних деліктів, Детальна інформація

Суттєвою проблемою кваліфікації за об’єктом є детермінація відносин зазіхання за таким критерієм, як “виконання функцій держави”. Суб’єкти юрисдикції повинні враховувати, що відповідальність за незаконне одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг (п. “а” ч. 2 ст. 1 Закону “Про боротьбу з корупцією”) настає за умови вчинення зазначених дій у зв’язку з виконанням функцій держави.

Так, секретар виконавчого комітету Луківської сільської ради Ю., зловживаючи своїм посадовим становищем, з метою незаконного одержання пільг щодо плати за користування електроенергією та іншими послугами переоформила будинок, який за правом власності належав її чоловіку М., на ім’я свекра – П., котрий користується пільгами як учасник бойових дій, і внесла до погосподарської книги дані про те, що головою вказаного господарства є П., прописаний у будинку. Дії Ю. були кваліфіковані як корупційні та її притягли до адміністративної відповідальності за п. “а” ч. 2 ст. 1 Закону “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р.

У даному разі помилковою виявилася кваліфікація об’єктивної сторони діяння. Як бачимо з матеріалів справи, Ю. прописала П. у будинку, який належав за правом власності М., на підставі письмової заяви М. У результаті вступила в дію Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок надання пільг, передбачених Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”» від 16 лютого 1994 р. № 94, згідно з якою передбачені цим Законом пільги щодо оплати житла та комунальних послуг надаються особам, на яких поширюється дія Закону, незалежно від того, хто є наймачем, і від форми власності житлового фонду.

Таким чином, Ю. користувалася пільгами не у зв’язку з використанням службового становища при виконанні функцій держави, а зовсім на інших і законних підставах. Оскільки Ю. не вчинила жодної з дій, передбачених п. “а” ч. 2 ст. 1 Закону “Про боротьбу з корупцією”, її безпідставно визнано винною за цим Законом.

Матеріальні блага чи послуги можуть бути одержані особою як безпосередньо, так і через членів її сім’ї, третіх осіб, поштою або в інший спосіб. Зазначені в Законі особи несуть відповідальність за одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг як для себе особисто, так і для родичів, знайомих і т. ін. У той самий час одержання кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості, іншого майна з використанням пільг чи переваг, не передбачених законодавством (п. “б” ч. 2 ст. 1 Закону “Про боротьбу з корупцією”), визнається протиправним незалежно від того, чи пов’язані ці дії з виконанням особою функцій держави.

Коли протиправні дії особи містять ознаки, передбачені і Законом “Про боротьбу з корупцією”, і КУпАП чи будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що передбачає адміністративну відповідальність, дії винного необхідно кваліфікувати за відповідною статтею Закону.

При вчиненні особою двох або більше корупційних правопорушень, передбачених Законом, остаточно стягнення визначається за правилами ст. 36 КУпАП. У цьому разі до основного стягнення приєднується додаткове, передбачене відповідною нормою Закону. Наприклад, при вчиненні корупційного діяння та умисному невиконанні обов’язків по боротьбі з корупцією призначається основне стягнення у вигляді штрафу в межах санкції ст. 11 і додаткове у вигляді заборони займати посади в державних органах та їх апараті – за ст. 7 Закону.

Наступним кроком у забезпеченні адміністративно-правової кваліфікації корупційних дій є визначення й аналітичне зіставлення ознак об’єктивної сторони делікту з відповідними ознаками складу делікту.

Проблема полягає у відмежуванні незаконного одержання матеріальних благ від таких, що Законом не забороняються. Правозатосовчим суб’єктам необхідно враховувати, що об’єктивна сторона корупційних діянь, передбачених ч. 2 ст. 1 Закону, полягає в незаконному одержанні матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг у будь-якому вигляді. Для настання відповідальності за цією нормою Закону не має значення, чи вчинила особа певні дії (або бездіяльність) на користь того, хто надав матеріальні блага, послуги, пільги чи інші переваги, чи настали від цих діянь певні наслідки. Одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, гонорару чи іншої винагороди за наукову, викладацьку, творчу діяльність або медичну практику Законом не заборонено, а тому корупційним діянням не вважається.



інших переваг.

Суб’єкт корупційного правопорушення підлягає відповідальності за сприяння фізичним чи юридичним особам у здійсненні ними підприємницької, зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності, а також в одержанні ними субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг (п. “а” ч. 1 та п. “а” ч. 3 ст. 5 Закону) за умови використання ним свого службового чи посадового становища з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Сприяння підприємницькій діяльності може полягати, наприклад, у діях, спрямованих на одержання підприємцем ліцензії, сертифіката в обхід встановленого законодавством порядку, в допомозі у реєстрації чи перереєстрації фірми, товариства і т. ін., у передачі споруд, обладнання, в організації технічного забезпечення (засобами транспорту, зв’язку), в інформаційному (комп’ютерному) обслуговуванні підприємця, прийнятті нормативно-правового акта, що забезпечує більш вигідне освоєння ринків збуту товарів і надання послуг.

Під сприянням зовнішньоекономічній діяльності слід розуміти, зокрема, розширення експортних або імпортних квот, видачу ліцензій, звільнення від мита, митних зборів чи їх зменшення, необгрунтоване спрощення митного контролю, надання допомоги в переведенні валютних коштів за межі України, транзиті товарів і т. ін.

Під іншою діяльністю, передбаченою п. “а” ч. 3 ст. 5 Закону, необхідно розуміти, зокрема, діяльність у сфері приватизації, організації виборчого процесу, юридичної реєстрації політичних партій чи об’єднань громадян, відзначення державними нагородами, присвоєння почесних та спеціальних звань, визначення правового статусу певних груп державних службовців, здійснення паспортного контролю, спеціального страхування, а також епізодичну господарську діяльність різних фондів, об’єднань і т. ін.

Сприяння фізичним чи юридичним особам у здійсненні зазначених видів діяльності, не пов’язане з використанням свого службового або посадового становища, наприклад, шляхом консультацій, не визнається правопорушенням, передбаченим п. “а” ч.1 чи п. “а” ч. 3 ст. 5 Закону.

Відповідно до статті 8 Закону України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р. юридична особа чи громадянин набувають статусу суб’єкта підприємницької діяльності з моменту державної реєстрації та отримання відповідного свідоцтва. З цього приводу потрібно мати на увазі, що державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права самостійно, через представника або підставних осіб входити до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств і т. ін., організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Виняток з цього правила становлять випадки, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє її інтереси в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства.

Не може визнаватися за правопорушення, пов’язане із корупцією, входження особи до складу редакційних колегій періодичних видань (газет, журналів), різного роду жюрі, консиліумів, навіть за умови одержання нею винагороди за виконану роботу, оскільки зазначені органи створюються з метою розвитку науки, культури, мистецтва, вдосконалення медичної практики.

За змістом пункту “б” частини 1 статті 5 Закону під виконанням роботи на умовах сумісництва слід розуміти виконання працівником, крім основної, ще й іншої оплачуваної роботи незалежно від укладення трудового договору. Не визнається сумісництвом наукова, викладацька, творча діяльність. При з’ясуванні питання, чи є виконувана робота сумісництвом, потрібно керуватися Постановою Кабінету Міністрів України “Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій” від 3 квітня 1993 р. № 245, Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій (затверджене наказом Мінпраці, Мінюсту і Мінфіну від 28 червня 1993 р. № 43) та доданим до зазначеного Положення Переліком робіт, які не є сумісництвом.

Заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації чи без передбаченого законодавством спеціального дозволу (ліцензії) тягне відповідальність не за Законом, а за ст.164 КУпАП.

Правопорушенням, передбаченим п. “б” ч. 3 ст. 5 Закону, визнається будь-яке неправомірне втручання посадової особи в діяльність іншої посадової особи чи державного органу з метою перешкоджання виконанню ними своїх повноважень. Під втручанням слід розуміти умовляння, шантажування, залякування, погрози, заяви про розголошення відомостей, що компрометують особу і т. ін.

Забезпечення адміністративно-правової кваліфікації неможливе без установлення суб’єкта корупційного делікту. Проблемним питанням цієї частини кваліфікації є ідентифікація особи, що вчинила відповідні дії з ознаками суб’єкту відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, які зафіксовані в Законі.

Суб’єктами відповідальності за скоєння адміністративних корупційних деліктів є: державні службовці; депутати всіх рівнів; сільські, селищні, міські голови та голови районних і обласних рад; військовослужбовці (крім тих, що проходять строкову службу) та інші особи, які згідно з чинним законодавством притягаються до відповідальності за адміністративні правопорушення на підставі положень дисциплінарних статутів (ст. 2 та ч. 2 ст. 3 Закону “Про боротьбу з корупцією”).

При цьому необхідно враховувати, що відповідальність за окремими нормами Закону можуть нести лише спеціальні суб’єкти, а саме: державні службовці, які є посадовими особами, – за ч. 3 ст. 5; керівники міністерств і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи їх структурних підрозділів – за ст. 10; особи, на яких покладено обов’язок складати протоколи про вчинення корупційних правопорушень або подавати ці протоколи до суду, – за ст. 11. Крім названих осіб, до суб’єктів корупційних правопорушень належать судді, прокурори, слідчі, особи рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ, співробітники Служби безпеки, посадові особи Податкової адміністрації та податкової міліції, Митної служби й інших правоохоронних органів, перелічених у ч. 1 ст. 2 Закону України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23 грудня 1993 р., а також працівники апарату суду, прокуратури й інших зазначених органів, уповноважені на виконання функцій держави.

Правозастосовувачі повинні враховувати, що особа набуває статусу державного службовця з моменту прийняття рішення про зарахування її на посаду державного службовця незалежно від того, прийняла вона присягу чи ні, а також, – чи присвоєно їй ранг і чи попереджено її про встановлені ст. 5 Закону обмеження.

Так, лаборант Одеського міського підприємства Державної ветеринарної медицини Х. за сприяння в одержанні довідок про відсутність захворювань у птиці, що йшла на продаж, одержала від продавців цього товару як винагороду 900 г м’яса курки і 8 кг 300 г м’яса свинини. Зазначені дії було кваліфіковано як порушення ст. 7 Закону “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р. У даному разі маємо справу з помилковою кваліфікацією суб’єкта корупційних діянь.

Як стає зрозумілим з матеріалів справи, Х. не була зарахована на посаду державного службовця, присягу не складала та їй не присвоювався відповідний ранг. Таким чином, вона не була особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Згідно з чинним Законом “Про боротьбу з корупцією” відповідальність за вчинення корупційних правопорушень можуть нести лише особи, уповноважені на виконання функцій держави. Отже, суб’єктом корупційного правопорушення Х. була визнана безпідставно.

До категорії посад державних службовців, перелічених у ч. 2 ст. 9 і ст. 25 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р., Кабінету Міністрів України було надано право за погодженням з відповідними державними органами відносити й інші посади. Тому в кожному такому випадку суди мають перевіряти наявність Акта Кабінету Міністрів України про віднесення посади особи, яка притягується до відповідальності, до категорії державних службовців.