Принципи та підходи управління фінансовими потоками за кордоном (кримінологічний аспект), Детальна інформація

Сервісні структури, розташовані у закордонних зонах з “помірним” рівнем оподаткування, бувають трьох основних типів. Це оперативно-холдингові компанії, фінансові компанії та ліцензійні фірми, що спеціалізуються на управлінні закордонними нематеріальними активами.

Таким чином, “транзитні” корпоративні схеми звичайно складаються з таких груп господарських суб’єктів:

фірми, що виробляють продукцію та послуги за профілем підприємства. При виборі місця розміщення звичайно орієнтуються на основні ринки збуту та фактори виробничо-технологічного характеру;

фірми, розташовані у країнах з “помірним” податковим режимом;

офшорні фірми в податкових гаванях.

Корпоративний “ланцюг” зазвичай має такий вигляд: “офшорна фірма – компанія “транзитного” типу – профільне підприємство компанії”.

у пільговій податковій юрисдикції. Інакше кажучи, материнська компанія здійснює володіння дочірніми фірмами і великими частками участі не безпосередньо, а через проміжну компанію. Таким чином, вона відіграє роль допоміжного центра прибутку материнської фірми, центра управління закордонною нерухомістю та іншими видами активів. Такі компанії визначаються у міжнародній практиці як оперативно-холдингові фірми. У пільгових “холдингових” юрисдикціях холдингам надаються такі основні види пільг:

зниження податку “у джерела”;

звільнення від податків на прибуток у вигляді дивідендів;

звільнення податку на доходи від переоцінки активів;

зниження податку на власний капітал (net worth tax).

Зазначені привілеї неоднакові і зустрічаються у різних комбінаціях. Традиційними холдинговими юрисдикціями вважаються Нідерланди, Швейцарія, Люксембург, Бельгія, Ірландія; з деякими застереженнями до них можна віднести Австрію і Данію. Сьогодні явилися нові території, що залучають до себе холдингові компанії, – Гібралтар, Мадейра та Маврикій. Загальна схема офшорної структури за участю проміжного холдингу створюється за допомогою використання сприятливої юрисдикції. Між материнською фірмою і холдингом часто створюється ще одна ланка – офшорна компанія. В результаті володіння холдинг стає конфіденційним, а дивіденди, переказані через його рахунки, виводяться з-під податку на прибуток.

Умови створення і функціонування холдингів у різних юрисдикціях є неоднаковими. Кожна з них має свою специфіку, що сприяє проведенню операцій конкретних типів. Як приклад, можна порівняти діяльність холдингової компанії у Люксембурзі і на Кіпрі.

Люксембурзький офшорний холдинг звільняється від будь-яких податків на прибуток. Кіпрська офшорна компанія платить податок по ставці 4,25 %. При більш детальному розгляді з’ясовується, що люксембурзький холдинг має право проводити тільки визначені види операцій і, насамперед, володіти “портфельними” пакетами акцій, що робить його зручним для діяльності на європейських ринках цінних паперів. Якщо ж його операції виходять за межі дозволеного переліку операцій, він втрачає всі свої податкові пільги. Крім того, люксембурзькі офшорні холдинги виключено зі сфери дії угод про усунення подвійного оподатковування.

Кіпрська офшорна холдингова компанія має важливу перевагу. Тут відсутні обмеження на характер операцій. Зокрема, відсутній податок на доходи від розпорядження нерухомістю та іншими активами (capital gains). Це робить його зручним інструментом для проведення операцій з капіталомісткими активами. Крім того, Кіпр має угоди про усунення подвійного оподатковування з багатьма країнами. Дія більшості з них поширюється і на офшорні компанії.

Після набуття чинності (з 1 січня 1992 р.) директив Європейського Співтовариства 90/436/ЄС і 90/435/ЄС “географія” холдингового бізнесу істотно змінилася. Податкові директиви встановлюють єдині правила оподатковування для всіх країн ЄС. Вони мають “пряму” дію. Такого роду директиви покликані впорядкувати податкову систему Об’єднаної Європи. У даний час уніфікації було піддано лише готельні аспекти європейської податкової системи. Зокрема, згадані директиви ЄС встановлюють правила оподатковування материнської фірми та її дочірніх компаній, що знаходяться на території ЄС. Зміст нових директив полягає в тім, що дивіденди, що надійшли на адресу материнської компанії, звільняються від податків “у джерела”. Директиви поширюються на дивіденди дочірньої фірми в тому разі, якщо материнська компанія володіє мінімум 25 % акцій. Директиви були введено для поліпшення умов функціонування європейських транснаціональних структур. Однак, сфера дії директив поширюється винятково на країни Союзу. Наприклад, якщо центр управління та контролю нідерландської компанії знаходиться на Мальті (схема Нідерланди–Мальта є однією з розповсюджених схем податкового планування в Європі), тоді така компанія не може користатися пільгами, що випливають з директив.

Холдингові схеми за участю європейських компаній стали більш ефективними. Згідно з багатьма європейськими податковими угодами мінімальна планка податку “у джерела” складає 5–10 %. Після прийняття директив втрати холдингів “у джерела” скорочуються до нуля (при дотриманні умов директив). Наприклад, відповідно до податкових угод Великобританії з Бельгією, Нідерландами, Францією, Італією і Люксембургом податок “у джерела” складає 5 %. Нові директиви ці втрати взагалі усувають.

Такі нововведення віднесли за податковим статусом дочірню фірму в Європі до положення філії. З податкової точки зору, вони стали практично еквіваленті (раніше вибір між ними вимагав особливого обґрунтування). У результаті введення директив переказ капіталів у формі дивідендів у деяких випадках став більш перспективним  порівняно з переказом доходів від продажу активів. При плануванні інвестиційного проекту звичайно розглядаються обидва варіанти: реалізацію доходів шляхом наступного продажу активів (доход – capital gains – звичайно включається в оподаткований прибуток) і переказ прибутків у формі дивідендів (його умови покращилися завдяки директивам). Раніше пріоритет мав, як правило, перший варіант.

Зросла ефективність європейських “міксерних” схем. Схеми цього типу застосовуються у разі, коли проміжний холдинг чи закордонну штаб-квартиру розташовано у Великобританії. Система “податкового кредиту” цієї країни забезпечує повернення закордонних податкових втрат дочірніх фірм холдингу, що здійснюється конкретно для кожної країни. Таким чином, якщо дивіденди від компанії в Ірландії (податок 10 %) та Німеччині (50 %) “змішуються” у проміжному холдингу в Нідерландах, то ефект “податкового кредиту” у Великобританії буде більш позитивним.

Директиви сприятливо позначилися на положенні холдингових компаній у Нідерландах. Дивіденди виключалися з податкової бази нідерландських компаній і раніше. Однак для цього необхідною була “кваліфікована участь” (25 %). Вкладення повинні були мати не “портфельний”, а “активний” характер. Тепер цю умову по відношеню країн ЄС усунено.

Директиви 90/436/ЄС і 90/435/ЄС доповнює Директива 90/ 434/ЄС (Mergers Directive). Вона регулює та уніфікує умови конструювання холдингових об’єднань у Європі. Її дії поширюються на “злиття” і “поділ” компаній, переказ активів, обмін акцій. Зміст цієї директиви полягає в тому, що звільняються від оподаткування прибутки, які нараховуються податковими інспекціями при проведенні такого роду операцій. Зокрема, акції у процесі злиття, поділу та продажу активів у деяких випадках можуть обмінюватися за номінальною вартістю. Інший варіант, що може вибрати підприємець, полягає в тому, що при проведенні такого роду операцій на європейській арені усувається подвійне оподатковування.

На відмінність від холдингів, що оперують інвестиційними капіталами, фінансові компанії використовуються для переказу фінансових ресурсів у вигляді кредитів і відсотків по них.

У загальному вигляді операції фінансових фірм мають такий вигляд. Фінансова компанія залучає позикові кошти від материнської компанії і видає кредит незалежним особам чи іншій дочірній фірмі материнського холдингу. Використання посередницьких фірм дозволяє значно знижувати податкові втрати, пов’язані з переказом кредитних ресурсів з однієї країни до іншої. Фінансові компанії створюються в юрисдикціях, що представляють спеціальні податкові пільги, які полегшують діяльність фінансових компаній. Часто використовується комбінація з фірми в “податковій гавані” та фінансової компанії в країні, що має сприятливі угоди про усунення подвійного оподатковування. Фінансова компанія, розташована в районі зі сприятливими податковими умовами ввозу і вивозу відсотків, отримала у діловій практиці назву “провідна”. “Оптимальна” юрисдикція для розміщення фінансової компанії повинна відповідати зазначеним нижче вимогам:

надання фінансовим компаніям офіційного права проведення кредитних операцій;

наявність широкої мережі податкових угод, зниження податку на “у джерела” на банківський відсоток (як правило, до 0);

пільгові принципи оподатковування кредитної “маржі” – різниці відсотків за отриманими і виданими кредитами.

За фінансову компанію може виступати будь-яка офшорна фірма. Обмеження сфери діяльності офшорної компанії у податкових “гаванях” звичайно відсутні (вони стосуються виключно ліцензованих видів діяльності – депозитної, страхової та т.ін.). Однак фінансова компанія в офшорній зоні має істотні недоліки. Головна з них полягає в тому, що відсотки за кредит, виданий офшорною компанією, підлягають оподатковуванню “у джерела” у повному обсязі.

Таким вимогам частково відповідає багато юрисдикцій. Однак, найбільш сприятливою країною для реєстрації фінансових компаній є Нідерланди, мають у своєму розпорядженні велику кількість податкових угод, більшістю з яких не передбачено податку “у джерела” на спрямований сюди відсоток по позичках. Процентна “маржа” до визначеної межі цілком виключається з оподатковування. Але оподатковуваний прибуток не може бути нижчим за визначену величину – 0,25 % суми кредиту.

Частина ресурсів материнської компанії розміщується в офшорній зоні. Офшорна компанія передає їх у вигляді кредитів фінансової компанії, яка кредитує материнське підприємство. На останньому етапі податкова економія досягається за рахунок усунення податку “у джерела”, що передбачено податковою угодою з державою, де розташоване материнське підприємство, і Нідерландами. Крім того, діє ряд пільг з рефінансування довгострокових кредитів інвестиційного характеру, отриманих з-за кордону. Дана схема дозволяє найбільш ефективно використовувати ресурси закордонних дочірніх фірм для фінансування бізнесу в материнській юрисдикції чи будь-якій іншій країні, якщо у Нідерландах з нею діють вигідні податкові угоди.

У світовій корпоративній практиці часто зустрічаються фінансові установи банківського типу, що не є банками в повному розумінні цього поняття. До них належать фінансові компанії з ліцензією на проведення різних фінансових операцій. У деяких випадках не потрібна навіть спеціальна ліцензія. Достатньо закріпити відповідне положення у статуті компанії. Як приклад, можна навести “ощадні каси” Нідерландів та фінансові компанії у Республіці Вануату (в останньому випадку потрібна ліцензія). Однак, вони не мають права відкривати банківські кореспондентські рахунки та приймати депозити. Комбінації різних фінансових інститутів – офшорних банків, холдингів, фінансових компаній – можуть істотно розширити можливості комерційних банків, а також великих небанківських компаній. Фінансові компанії зручно використовувати у торгівлі боргами – факторинговими операціями. Ефективність зросте у випадку їх використання у поєднанні з офшорними банками.