Економічна влада, Детальна інформація

Влада капіталу - на відміну від влади економічної, яка спирається на засоби споживання, - будує нові знаряддя владарювання. Суттєво відрізняється економічна залежність, яка спирається на найману працю, від економічної залежності з боку клієнтів. Залежність від клієнтів також має різний характер. З одного боку, можна мати справу з незначною групою клієнтів, де тип відносин залежить від одного роботодавця. З другого, в гру може вступити залежність від змінної, невизначеної, безіменної групи клієнтів (і в такому випадку говоримо також про споживачів). Фактично споживач - це третій учасник ринкових відносин. Економічну залежність споживача-клієнта висловлює рекламний афоризм: “Наш клієнт - наш господар”. Коли йдеться про великі споживчі структури, то можна стверджувати: залежність клієнтів від визначеної точки зору зводиться до залежності від суспільної думки.

І все ж таки економічно міцні підприємницькі та комерційні структури мають достатні можливості для керівництва суспільною думкою. За умов панування монополій капітал дозволяє відкрито впливати на поведінку клієнтів, здійснюючи над ними економічну владу. За умов конкуренції боротьба за споживача дуже часто набуває характеру боротьби між власниками капіталу. Ситуація, що склалася в російському інформаційному просторі, яскраве підтвердження цього.

У тричленній системі відносин залежності, що пов'язані з капіталістичним виробництвом, ступінь економічної влади капіталу залежить не тільки від власності на економічні засоби (капітал та прибуток), але також і від ступеня організації кожної з трьох груп, які входять у розрахунок (організація роботодавців, організація робітників, організація споживачів). Некваліфікований робітник також володіє своїм капіталом, яким є сила м'язів і нервова система. Та все ж таки це незначний капітал, тому що він відтворюється через процес споживання. Крім того, сильна організація, яка формує для цього “капіталу” монопольні умови, може впливати на власників інших форм капіталу.

Узагальнюючи ці судження, можна диференціювати типи економічної влади:

· влада тих, чиї економічні засоби дозволяють здійснювати виробничу діяльність чи збут продуктів цієї діяльності, хто користується тими або іншими привілеями, впливає на поведінку не зайнятих працею людей.

· Економічна влада роботодавців, які перебувають в економічній залежності від клієнтів.

· Економічна влада роботодавців над найманим персоналом.

· Економічна влада, яка спирається на володіння капіталом; влада, яка витікає з переваги участі в суспільних прибутках.

· Економічна влада, яка базується на структурах “тіньової” економіки.

· Економічна влада, що грунтується на: титульній або функціональній власності конкретної особи на ведення будь-якої господарської діяльності; майнових відносинах і праві на суспільні привілеї та майнові відносини, об'єктом яких виступають ресурси сумісного використання.

· Економічна влада тих структур, чиї владні засоби дозволяють здійснювати планування та регулювання економіки країни, роздержавлення і приватизацію державної власності.

Економічна влада, яка спирається на володіння засобами виробництва в суспільстві, близькому до ідеального ринкового, має структурний характер. Це зовсім не означає, що економічна влада роботодавця над робітником складається виключно з володіння благами. Власник засобів виробництва реалізує цю владу перш за все вільним контролем над ресурсами виробництва. Зокрема, він сплачує найманому робітникові вартість його робочої сили у відповідності до рівня розвитку суспільства.

У суспільстві, близькому до розвинутого ринкового типу, необхідно також враховувати (але не абсолютизувати) наявність класової монополії на засоби виробництва. Робітники сучасних корпорацій розвинутих країн світу справді є, як правило, їх акціонерами. Інакше кажучи, їм належить відома частка власності на засоби виробництва. Зрозуміло, що таке різке протиставлення “робітник - власник засобів споживання” є спрощенням у першу чергу з економічної точки зору. В соціологічному аспекті це виглядає так: дрібний власник, який накопичує свої збереження в банку чи в акціях, не володіє такою економічною владою, як великий власник. З точки зору економічної влади, він найчастіше постає в ролі клієнта.

Для розуміння економічної влади вже несуттєво, яким типам капіталу вона відповідає: купецькому (торговому), промисловому чи фінансовому. Суттєвою є відмінність між економічною владою як привілеєм капіталу та економічною владою як привілеєм участі в суспільному прибутку (тут і капітал, і прибуток мають функціональне тлумачення). З цієї точки зору, капітал, який не використовується з метою виробництва і в цілому в інтересах його примноження, тлумачиться не як капітал, а як акумульована і прихована участь у суспільних прибутках, як резерв споживання. Разом з тим поточний прибуток, що перевищує необхідний мінімум для задоволення біологічних потреб, може давати актуальну економічну владу іншого типу - як ресурс засобів споживання. Він становить резерв засобів споживання, що можуть бути реалізовані у майбутньому. Отже, прибуток збільшує потенціальну економічну владу людини, яка робить збереження на майбутнє; нарешті, прибуток може перетворитися на капітал і зініціювати економічну владу першого типу.

Заможна людина стародавнього світу, яка не проводила операцій, що вели б до збагачення, володіла тоді економічною владою, що спиралася на привілей переважно в суспільних прибутках.

Мільйонер, який у першу половину свого життя накопичував гроші для того, щоб витрачати їх на публічні заходи у другій половині життя, підпорядковується дуалістичній моделі економічної влади. Ці роздуми більше відповідають ситуації стабільного розвитку, що є ідеалом сучасного суспільства, ніж дійсності.

Таким чином, економічну владу можна вважати за ідеальну форму “вольової” взаємодії економічних привілеїв, яка за змістом може реалізуватися у здатність та можливість керувати економічними процесами.

“Сервісна” економічна влада

На зламі віків, коли в Україні відбувається інтенсивна трансформація індустріальних економічних механізмів, економічна влада за змістом дедалі більше набуває рис “сервісного” типу. Сервісна економічна влада вимагає радикальної зміни світогляду політиків, державних діячів, навіть менеджерів. Для досягнення успіху необхідний новий менталітет, інші здібності та організаційні форми. Чим же відрізняється “сервісна” економічна влада від індустріальної?

1.В її основі лежить “сервісна” економіка, тобто економіка послуг.

2.В основі індустріальних економічних відносин лежить індустріальна економіка, спрямована на максимальний випуск товарної продукції. Для “сервісної” ж економіки головний зміст полягає в тому, щоб через виробника прагнути до підвищення ефективності у широкому сенсі слова (включаючи екологічний компонент). Підвищується роль маркетингу як фактора успіху.

3.З позиції індустріальної економічної системи поняття корисності ототожнюється тільки з матеріальною користю (з матеріальною продукцією), а з позиції “сервісної” - з характером використання та ступенем вимог сучасної суспільної системи, що об'єднує матеріальну користь та відповідні послуги (тобто якість життя, добробут).

4.В індустріальній економічній системі якість є синонімом поняття “добре виконувати свою роботу”, тоді як в “сервісній” — ідеться про встановлення “діалогових” відносин з громадянином - споживачем економічних послуг, які постійно відстежуються, що дозволяє максимально задовольняти його потреби.

5.Стиль для менеджменту в “сервісній” економіці відрізняється прозорістю, інформованістю, “біологічністю”, “екологічністю”. Він дещо імітує функціонування мозку, в якому кожна клітина є носієм інформації та має значення у залежності від виконуваних функцій, а не від позицій в ієрархічній системі.

Такий тип економічних відносин відповідно формує і свій стиль економічної влади, який адекватно їм відповідає. Головна умова економічного успіху - орієнтація економічної влади на максимальне задоволення споживача. “Сервісна” економічна влада пов'язана з власністю та управлінням, базується на володінні ресурсами та їх розподілом. Її генеральна мета — всебічне примноження власності засобами створення ефективної системи управління, яка формує умови для розвитку цілісності “особистість — суспільство — держава”.

В системі “сервісної” економічної влади головним чинником, який визначає успіх, є здатність орієнтуватись на споживача економічної продукції (товарів і послуг). Стратегія орієнтації на споживача означає, що останній перебуває у центрі уваги всієї економічної структури, яка повинна якомога краще зрозуміти тенденції розвитку системи економічних уподобань клієнта.

Треба зазначити, що попит на “сервісні” економічні послуги зростає, і зростає навіть в умовах загальної кризи та стагнації матеріального виробництва. Функція використання приносить споживачу більше задоволення, ніж факт володіння економічним товаром. При цьому посилюється роль таких атрибутів, як комфорт, увага, доброчинність як стимуляторів досягнення цілей економічних трансакцій.

Сфера інформаційних послуг поступово стає основним сектором зростання економічної влади. Так, у розвинутих країнах у сфері інформаційних послуг уже створюється понад 20% загальної кількості нових робочих місць.

Діалоговий, консультативний потенціал “сервісної” економічної влади дозволяє розробити інший підхід (рамкову концепцію) до системи державного управління та організації.

У відповідності з ним доцільно створювати нові структури, які відповідали б більш розвинутим горизонтальним зв'язкам з меншим ступенем ієрархізації відносин між господарськими суб'єктами. За таких умов економічні суб'єкти орієнтуються на потреби клієнтів, приділяючи значну увагу управлінню зв'язками між стратегічними цілями та мотивацією робітників.