Представництво (довіреність), Детальна інформація

На відміну від осіб, яких представляють, представниками може виступати менш широке коло осіб. Частіше за все обов’язки представника покладаються на громадян, які обов’язково повинні володіти достатнім обсягом дієздатності. Як правило, ними є повнолітні, тобто особи, які досягли 18 років [2, ст.11].

У спеціальному законодавстві іноді передбачаються випадки, коли та чи інша особа, хоча і дієздатна, не може виступати як представник. Так, за ЦПК не можуть бути представниками особи, виключені із колегії адвокатів, судді, слідчі і прокурори, крім випадків, коли вони діють як батьки, опікуни, піклувальники або представники відповідного суду чи органу прокуратури, що є стороною в справі [3, ст.116].

За загальним правилом не можуть бути представниками особи, які не досягли повноліття або над якими встановлена опіка чи піклування. І це тому, що представник хоча і діє від імені особи, яку представляє, в разі укладення угоди виражає все ж таки власну волю при реалізації повноважень в інтересах особи, яку він представляє. В зв’язку з цим важливо відрізняти представника, наприклад, від посильного, посередника.

Так, посильний не укладає угоду, коли передає волю однієї особи другій. Це може бути і передача документів, інформації, згоди укласти угоду від однієї особи або, навпаки, від особи, яка його послала, третім особам. Не є представниками і особи, які надають лише технічну допомогу при укладенні угоди, наприклад, перекладачі текстів з іншої мови. Ці особи, як і посильний, своєї волі при укладенні угоди не виражають.

Представника не можна путати і з посередником, який сам не здійснює угоду ні для однієї із сторін, а лише сприяє укладенню між ними, наприклад, договору.з цією метою він може навіть проводити переговори про укладення угоди з кожною із сторін, але волевиявлення, необхідне для укладення угоди, виражають її учасники.

Представник завжди діє від імені особи, яку він представляє, стороною в угоді, що укладається, не виступає і своїми діями створює права і обов’язки безпосередньо для особи, яку він представляє.

Але не тільки громадяни можуть виступати, як представники. Ними можуть бути і організації – юридичні особи. При цьому вони можуть представляти інтереси як інших юридичних осіб, так і громадян. Однак діяльність юридичної особи по представництву допускається лише в межах, передбачених в статуті (положенні) цієї юридичної особи, причому для одних організацій вона може носити основний характер по представництву, наприклад, у суді по цивільних справах, а для інших – додатковий. Так, у Законі України “Про об’єднання громадян”, зокрема, зазначено, що для здійснення цілей і завдань, передбачених установчими документами, об’єднання громадян користуються правом виступати учасником цивільно-правових відносин , набувати майнові і немайнові права; представляти і захищати свої законні інтереси і законні інтереси своїх членів (учасників) у державних і громадських органах та іншими правами.

Змістом представництва (його сутністю) є діяльність у вигляді укладення угод представником по реалізації повноважень в інтересах і від імені особи, яку він представляє.

Третьою особою, з якою внаслідок дії представника встановлюються, змінюються або припиняються цивільні права та обов’язки, може бути будь-який суб’єкт цивільного права. Разом з тим згідно цивільного законодавства представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні щодо себе особисто, ні щодо другої особи, представником якої він водночас є [2, ч.3 ст.62].

Представництво є складними правовідносинами за колом правових зв’язків, які утворюються між його суб’єктами. При представництві складається три наступні кола відносин: між особою, яку представляють, і представником; між представником і третьою особою; між особою, яку представляють, і третьою особою.

Діяльність представника дуже схожа на діяльність комісіонера, який укладає угоди в інтересах комітента. Однак комісіонер вчиняє угоди від свого імені за рахунок комітента [2, ст.395], представник же діє від імені особи, яку він представляє.

В проекті ЦК України зазначено, що не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів [5, ч.2 ст.227].

Передумовою представництва є відносні правовідносини між представниками і особами, яких представляють, в межах яких виникає і формується повноваження. До правового результату можуть привести тільки такі дії представника, які здійснюються в межах його повноважень. Інакше кажучи, без повноважень немає і представництва.

Відповідно до юридичних фактів, які породжують відносини представництва, розрізняють і самі види представництва:

представництво, що виникає на підставі адміністративного акта;

представництво, що виникає внаслідок юридичних фактів, прямо передбачених в законі;

представництво на підставі договору.

Представництвом, яке ґрунтується на адміністративному акті, вважається таке представництво,коли представник зобов’язується діяти від імені особи, яку він представляє, на підставі адміністративного розпорядження особи, яку представляють. У ролі особи, яку представляють, виступає організація, що є юридичною особою, а функції представника виконують її працівники, які по роду своєї діяльності повинні представляти організацію у відносинах з третіми особами, наприклад, продавці торговельних підприємств (невласники), завідувачі складами, базами тощо, якщо вони перебувають з роботодавцем у трудових правовідносинах та їх прийняття на посаду оформлено наказом або розпорядженням. Цим же актом або окремою довіреністю визначаються і повноваження представника.

Представництво виникає внаслідок юридичних фактів, прямо вказаних у законі. Так, батьки зобов’язані захищати права і інтереси своїх неповнолітніх дітей і тому вони є їх законними представниками. Законними представниками є і опікуни [4, ст.60].

В цьому разі юридичними фактами, з якими пов’язується виникнення відносин по представництву, виступають обставини, безпосередньо вказані в законі, наприклад, родинні зв’язки батьків і дітей, встановлення опіки. Власне і повноваження представників у цьому виді відносин по представництву також безпосередньо визначені законом.

Що стосується представництва на підставі договору, то воно істотно відрізняється від двох перших. Ця відмінність полягає насамперед у тому, що воно є добровільним. Це означає, що на здійснення від імені особи, яку представляють, дії (угоди) вимагається згода представника, тобто досягнення згоди між особами, одна з яких приймає на себе зобов’язання діяти від імені другої.

Залежно від того, ким визначається представник і на чому ґрунтуються його повноваження, розрізняють обов’язкове і добровільне представництво.

Характерними ознаками обов’язкового представництва, по-перше, є те, що представник і його повноваження встановлюються нормативними актами (цивільними, сімейними, адміністративними). Наприклад, батьки, усиновителі, опікуни виступають представниками недієздатних осіб, неповнолітніх дітей до 15 років, в силу прямої вказівки закону [4, ст.144].

По-друге, особа, яку представляють, не приймає участі в призначенні представника, і вона не може особисто відмінити чи змінити повноваження представника, бо ці повноваження визначаються законом.

Різновидом обов’язкового представництва є так зване статутне представництво. За ним представниками виступають уповноважені організації, яким їхнім статутом чи положенням надано право представляти інтереси членів цих організацій.

Добровільне представництво – це представництво, що ґрунтується на волі особи, яку представляють і яка особисто визначає повноваження представника, як правило, шляхом видачі довіреності або шляхом уладання договору доручення.

Повноваження представника і їх особливості

Як я вище зазначила, представник здійснює від імені особи, яку він представляє, певні юридичні дії внаслідок повноваження.

В юридичній літературі діють різні точки зору на правову природу повноважень представника. Більшість учених розглядає повноваження представника як особливе суб’єктивне право, яке реалізується представником у відносинах з третіми особами. О.С.Йоффе вважає, що повноваження є юридичним фактом, який визначає межі приєднання до правоздатності особи, яку представляють, дієздатності представника.

За характером походження та своїм змістом повноваження є суб’єктивним правом, яке делеговано представникові на підставі вказівки закону або волі особи, яку представляють. Цьому праву не протистоїть конкретний обов’язок якої-небудь особи – ні особи, яку представляють, ні третіх осіб. Здійснення повноважень представником є юридичним фактом, який породжує права та обов’язки особи, яку представляють. Згідно законодавства повноваження можуть ґрунтуватися на довіреності, законі, адміністративному акті [2,ч.1 ст.62], а також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець, касир тощо).