Шлюбний договір, Детальна інформація

2. Шлюбний договір припиняється у разі смерті одного з подружжя. Та умова шлюбного договору, за якою надається дружині чи чоловікові право довічного проживання в помешканні (тобто особистий сервітут), накладає відповідний обов’язок на спадкоємця померлого.

ВИЗНАЧЕННЯ У ШЛЮБНОМУ ДОГОВОРІ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ МАЙНА

1. У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу.

2. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

3. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.

4. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб.

5. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

1. Частина перша цієї статті була зумовлена потребами судової практики. У численних спорах про поділ майна, придбаного за час шлюбу, фігурувала одна і та ж обставина: одна із сторін заявляла, що вклала у його придбання свої кошти чи кошти батьків, але не мала достатніх доказів на підтвердження цієї обставини, або кошти, інші речі були подаровані на весіллі не подружжю, а саме їй.

Для полегшення вирішення подібних конфліктів у шлюбному договорі може бути, наприклад, зафіксовано, що дружина передає на потреби сім’ї певну грошову суму. Ця обставина може бути використана в майбутньому як доказ при визначенні частки кожного із подружжя у майні, набутому за час шлюбу.

2. Основне призначення шлюбного договору дуже часто полягає у нівелюванні (скасуванні, пом’якшенні) положення статті 60 цього Кодексу, якою встановлене загальне правило: майно, набуте подружжям за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя. Беззастережна дія цього правила часто не відповідає інтересам підприємця, який є суб’єктом різноманітних ризиків.

За допомогою шлюбного договору може бути знайдено справедливе вирішення проблеми. Таких рішень може бути кілька: вважати майно спільною частковою власністю, з визначенням для чоловіка, наприклад, 3/4, а для дружини — 1/4; вважати особистою власністю кожного те, що набуте за його доходи. Сторони можуть домовитися про виплату дружині грошової компенсації без виникнення у неї права на майно, придбане за час шлюбу за доход чоловіка. Сторони можуть визначити наперед, яка частка у разі поділу належатиме кожному з них і яка реальна річ кому буде передана.

3. Цей кодекс надає можливість обумовити у шлюбному договорі, що у помешканні подружжя будуть проживати батьки одного з них чи дитина від попереднього шлюбу.

4. Сторони можуть включити до договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, його використання для задоволення інтересів подружжя, дітей, інших членів сім’ї.

ВИЗНАЧЕННЯ У ШЛЮБНОМУ ДОГОВОРІ ПОРЯДКУ КОРИСТУВАННЯ ЖИТЛОМ

1. Якщо у зв’язку з укладенням шлюбу один із подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним. Подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї.

2. Сторони можуть домовитися про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів.

1. Найбільш проблематичним при погіршенні подружніх стосунків є їхнє спільне проживання в одному помешканні.

За статтею 64 Житлового кодексу УРСР 1983 р. той, кого наймач вселив у помешкання як члена своєї сім’ї, зокрема дружина чи чоловік, має права на житло нарівні з наймачем, а тому «моя» квартира стає «нашою» без будь-яких застережень.

За статтею 156 ЖК члени сім’ї власника житлового будинку, квартири, які проживають разом з ним, користуються помешканням нарівні з власником, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування ним.

Розірвання шлюбу не припиняє право колишньої дружини чи колишнього чоловіка на подальше проживання в помешканні. Це правило, про яке багато людей не знає, призводить до того, що один із подружжя часто жалкує, що знехтував можливістю укладення шлюбного договору.

У шлюбному договорі може бути визначено порядок користування, підстави виселення не лише щодо помешкання, яке є приватною власністю одного з подружжя, а й щодо помешкання державного чи кооперативного житлового фонду.

2. Сторони можуть домовитися про те, що з моменту поселення дружина чи чоловік не матиме самостійного права на житло і відповідно можуть бути виселені на вимогу наймача у будь-який час, а також про виплату тому, хто звільняє помешкання, грошової компенсації чи передачу іншого майна.

ВИЗНАЧЕННЯ У ШЛЮБНОМУ ДОГОВОРІ ПРАВА НА УТРИМАННЯ

1. Сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором.

2. Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

3. Шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

1. Відповідно до статті 75 СК право на утримання виникає у того з подружжя, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги. У шлюбному договорі право на утримання може бути передбачене і для того, хто є працездатним, а також право одного із подружжя на аліменти незалежно від його матеріального стану. Водночас право на аліменти того, хто є працездатним, може бути обумовлене іншими додатковими обставинами: тривалістю спільного проживання, наявністю дітей, продовженням навчання тощо.

2. Якщо у шлюбному договорі визначено лише розмір аліментів, право на аліменти виникне за наявності загальних підстав, відповідно до статті 75 СК.

3. Сторони можуть домовитися про припинення права на утримання, з виплатою грошової компенсації, тобто про виплату своєрідного грошового відступного.

4. У статті 99 СК подані лише основні варіанти домовленості про утримання.