Право власності в Україні, Детальна інформація

Необхідно розрізняти виділ частки майна в натурі і встановлення порядку користування відособленими приміщеннями будинку.

При виділі співвласнику передаються у власність окремі приміщення і він може ними користуватися як своїми. Він не має права користуватись іншими частинами будинку, а інші колишні співвласники — виділеною йому частиною будинку.

При встановленні порядку користування відособленими приміщеннями, частина приміщень (кухня, коридор тощо) може залишатись у загальному користуванні учасників спільної часткової власності.

Підкреслимо, що хоча Пленум Верховного Суду України і дав роз'яснення про припинення спільної власності щодо виділеної частки будинку в натурі, але цим не вирішив питання по суті. Адже і після такого виділення частина конструкцій може залишитися у спільному користуванні (дах, фундамент). Якщо буде доведено, що частини будинку залишаються в спільному користуванні, слід вважати, що право спільної власності на річ в цілому не припинилося.

Такий висновок може мати практичне значення при вирішенні спорів, пов'язаних з правомочностями власників квартир у будинках ЖБК, а також в державних будинках.

Як відомо, відповідно до нового законодавства про власність, у приватній власності громадян можуть бути квартири в будинках ЖБК, державних та інших житлових фондів. Якщо всі квартири будинку перейшли у власність громадян, то виникає спільна власність власників квартир на загальнобудівельні конструкції житлового будинку. Якщо викуплено кілька квартир, то виникає право спільної власності громадян і ЖБК або іншого власника будинку. Проблеми можуть виникати як при користуванні спільним майном, так і при розпорядженні виділеною часткою в спільному майні.

Право спільної власності громадян може виникнути при створенні трудового господарства. У власності трудового господарства можуть бути: будь-яке мале підприємство у сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, в інших галузях, транспортні засоби, машини, інше майно, необхідне для ведення трудового господарства. Все це може належати на праві спільної приватної власності громадянам, які спільно ведуть трудове господарство.

Учасниками спільної власності трудового господарства можуть бути й члени сім'ї, які спільно ведуть це господарство.

Право громадян на утворення трудових господарств передбачено ст. 6 Закону України "Про підприємництво". Безумовно, право спільної власності в трудовому господарстві виникає не у кожного працюючого в цьому господарстві (там можуть працювати робітники на умовах трудового договору). Учасниками спільної власності трудового господарства можуть бути тільки його засновники (про це може свідчити установчий договір і статут трудового господарства як юридичної особи).

Право спільної часткової власності з участю юридичних осіб. ЦК України передбачає в основному дві правові форми об'єднання юридичних осіб, які ведуть до виникнення спільної власності (ст ст. 430—434).

1. Спільна власність юридичних осіб виникає на підставі договору про сумісну діяльність і має на меті внесення коштів або трудову участь в сумісній діяльності. Нові юридичні особи при цьому не створюються.

2. Юридичні особи створюють на свої кошти нові юридичні особи, в тому числі шляхом об'єднання. Ними можуть бути підприємства, а також асоціації, спілки та інші об'єднання.

Законом України "Про власність" допускається також об'єднання майна, яке перебуває у власності громадян, юридичних осіб і держави, та утворення на цій основі змішаних форм власності, у тому числі власності сумісних підприємств за участю українських та іноземних юридичних осіб та громадян. При цьому майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності одночасно кільком особам, незалежно від форми власності (ст. З Закону України "Про власність").

ПРАВО СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ

На відміну від права спільної часткової власності, право спільної сумісної власності може виникнути тільки на підставах, прямо передбачених законом.

До прийняття Закону України "Про власність" право сумісної власності могло виникнути у подружжя після реєстрації шлюбу. Цим правом могли користуватися члени колгоспного двору, а з 20 травня 1985 p. — члени спільного господарства громадян (громадяни, які займалися індивідуальною трудовою діяльністю у спільному господарстві).

В чому ж суть права спільної сумісної власності? В сумісній власності, як і в частковій, право кожного із співвласників не обмежене якоюсь конкретною частиною спільного майна і розповсюджується на все майно в цілому. В той же час у сумісній власності, на відміну від часткової, кожному із співвласників до виділу або поділу не належить заздалегідь визначена частка в праві власності на спільне майно. Це основна ознака сумісної власності. В законі спільна сумісна власність характеризується як власність без визначення часток (ч. 2 ст. 112 ЦК України). До того часу, поки існує спільна сумісна власність, потрібно виходити з того, що право одного співвласника на все майно є таким же, як і права інших співвласників цього майна. Крім того, в більшості випадків учасники спільної власності пов'язані між собою ще й особистими правами: реєстрацією шлюбу, родинними зв'язками тощо.

Ст. З Закону України "Про власність" передбачає можливість виникнення спільної сумісності власності з участю громадян, юридичних осіб і держави. На нашу думку, ця норма закладена на майбутнє. Що ж до діючих суспільних відносин у сфері спільної сумісної власності, то Закон України "Про власність" передбачає виникнення спільної сумісної власності подружжя (ст. 16). До спільної сумісної власності відноситься також майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї (ст. 17), а також майно, що належить особам, які ведуть селянське (фермерське) господарство (ст. 18).

Право спільної сумісної власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство. Виходячи із змісту ст. 18 Закону України "Про власність", суб'єктами селянського (фермерського) господарства є особи, які ведуть таке господарство. Детальніше регламентує це питання Закон України "Про селянське (фермерське) господарство", прийнятий 20 грудня 1991 p.

В ст. 2 цього закону дається визначення селянського (фермерського) господарства. У ч. І названої статті зазначено, що це господарство є формою підприємництва .громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією.

Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягай 16-річ-ного віку, інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не є особи, в тому числі й родичі, які працюють у ньому за трудовим договором. Селянське (фермерське) господарство може бути створене однією особою. Таким чином, у разі, якщо членами такого господарства є кілька осіб, всі вони є спільними сумісними власниками майна сільського господарства. У їх власності можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Володіння, користування і розпорядження майном здійснюється членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю.