Магдебурзьке право, Детальна інформація

a

a

ae

<

l

\x00B2

E

a

ae

¤\x00B8

ae

4 – 1497), міста Лівобережної України отримають це право тільки в кінці XVI XVII ст. Переяславль (1585), Стародуб (1620), Ніжин (1625).

14 серпня 1663 року польський король Ян Казимір юридично підтвердив місту Станіславу самоврядування за магдебурзьким правом. Цим привілеєм був передбачений і герб міста. В основу малюнка якого була поставлена відчинена міська брама з трьома бойовими вежами. Цей архітектурний сюжет зберігся в зображеннях гербів міста та печаток міста і в наступні століття.

В Україні діяла та частина магдебурзького права яка допомагала організувати систему органів самоврядування. А. Кістяковський підкреслював, що "Магдебурзьке право терпіло зміни від місцевих звичаїв та поглядів, що часто діяли поряд з ним і змінювали його".

Щодо внутрішніх відносин міст, які мали магдебурзьке право, варто сказати, що були чималі соціальні противенства. Верховенство майже всюди захопив патриціат, що не допускали у своє коло ані середнього міщанства, ані незаможних передміщан. Вільне виборче право було майже всюди скасовано, багатії тримали свої посади довічно, а міську раду і суд доповнювали коонтацією. Тобто, наприклад у Львові вся влада була у руках кільканадцятьох родин багатих купців, а реміснитво довгі часи безуспішно добивалось участі в міській репрезентації і тільки в 1577р здобуло для себе “колегію мужів” з невеликими контрольними компетенціями. Ця колегія була названа “колегією сорока мужів”. Членів цього нового контрольного органу називали “панами”. Населення не раз обурювалося проти тих домагаючись для себе прав.

Так само були загострені релігійно-національні відносини. Статути магдебурзького права в багатьох містах зазначали, що міста мають служити виключно визнавцями римської віри. Через те від участі в міських правах були виключені передусім українці, як визнавці православної віри. До винятків належав, зокрема Кам’янецьк на Поділлі, де були три національні громади: українська, польська та вірменська. У малих містечках де українське населення мало більшість, українці діставали лише одного-двох представників у раді і суді, решту мали поляки. У Львові українців не допущено взагалі ні до яких міських посад, вони могли жити тільки в малому кварталі “Руської” вулиці, не мали права належати до деяких цехів, були обмежені в торгівлі, не дозволялося їм організовувати публічні релігійні виступи. У Перемишлі українські міщани не мали доступу до ради, в Дрогобичі не дозволяли їм ставити церкву в місті та ін. (Жителі міст, які мали магдебурзьке право, були юридично вільними і несли загальнодержавні повинності утримували адміністрацію і королівське військо, сплачували податки). Міщани мали право будувати будинки, на нижніх поверхах яких було дозволено відкривати крамниці, хлібні засіки. Місту дозволялось мати громадську лазню, шинок, млин та гостинний двір для приїжджих купців.Всі доходи поступали в міську скриню, з якої йшла плата за магдебурзьке право. За цим правом купці, які привозили товари в місто повинні були продавати їх тільки оптом, а купівля – продаж вроздріб була монополією місцевих купців. Приїжджі купці могли торгувати в роздріб тільки в дні ярмарок. Ярмарки служили економічному розвитку міст і збагаченню міщан.

Висновок: Отже магдебурзьке право – це один з видів прав вільних міських общин у середньовіччі. За магдебурзького права малі міста отримували самоврядування і судову незалежність, право власності на землю (зазначену у грамоті), пільги ремісникам і торгівцям, право проводити ярмарки, а також звільнення від феодальних повинностей.

Магдебурзьке право надавалося передусім – іноземцям – полякам і німцям, котрі підсилювали соціальний гніт національно-релігійним. Були міста (наприклад Львів, Кам’янець - Подільский), в яких існувало по три міських общини (польська, українська, вірменська) і кожна зі своїм самоуправлінням. Необхідність для українського міського населення відстоювати свої соціально-економічні та національно-релігійні інтереси привела до активізації політичної боротьби і виникнення братств. В XIV – XVI ст. магдебурзьке право розповсюджувалось на всій Правобережній і частині Лівобережної України. Воно було знаряддям католизації та ополячення українців. Міста використовували форму магдебурзького права, а не його зміст, в них мало що було з німецького права, регламентувалось тільки система органів самоврядування. Але Магдебурзьке право відіграло прогресивну роль в економічному розвитку України.

Література.

Історія України., К., 1996р., “Генеза” Швидько

Історія України., Л., 1990р.,”Світ” Крип’якевич

Договори з німцями., 1998р., Лащенко