/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Князь Володимир Великий, Детальна інформація

Тема: Князь Володимир Великий
Тип документу: Реферат
Предмет: Історія України
Автор: Святослав
Розмір: 0
Скачувань: 3228
Скачати "Реферат на тему Князь Володимир Великий"
Сторінки 1   2   3   4   5  
Точніші звістки про христіянство серед «Руси» (норманської і словянської) маємо від початків IX ст. З життя Стефана Сурожського довідуємося, що князь Бравлин під впливом чуда прийняв христіянську віру; таксамо охрестився неназваний по імені ватажок «варварів Рос», що напав на Амастриду в Малій Азії. Словянський апостол Константан-Кирило біля 860 р. мав зустріти у Корсуні євангелію і псалтир «руськими письменами писані», — так оповідає про це легенда. В тім самім часі охрестився один з князів, що напали на Царгород 860 р.; може це був князь Аскольд, — на його могилі побудовано церкву. У договорі Ігоря з греками 944 р. вже виразно згадують христіян; мали вони у Києві церкву св. Іллі — це перша церква, що згадується на Україні. Врешті княгиня Ольга, перша з пануючого роду, прийняла христіянство, мала свого капеляна отця Григорія і з Німеччини спровадила першого місіонаря, Адальберта.

Вже перед офіціяльним хрещенням за Володимира христіянство мало на Україні більше як столітню традицію.

Володимир поганином

Князь Володимир зразу був ревним прихильником давніх богів. «Поставив ідоли на горбі серед двора перед теремом, Перуна деревляного, з срібною головою і золотими вусами, Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла і Мокош. Складали їм жертви і називали богами. Приводили синів своїх і доньки і жертвували бісам, плюгавили землю своїми жертвами і сплямилася кровю земля руська і той горб»... Так оповідає літописець-чернець. І подає ще переказ про першого київського мученика-христіянина.

Одного разу сказали старці і бояри: «Кинемо жереб на хлопця і дівчину: на кого впаде, того заріжемо богам. А був у Києві один варяг, що прийшов з Греції і тримався христіянської віри, і мав він сина, гарного лицем і душею. Жереб упав саме на того хлопця. Прийшли до варяга післанці, щоби віддав сина на жертву богам. Варяг відмовився: «Це не є боги, а дерево, що сьогодні є, а завтра зігниє; не їдять, ані не пють, ані не говорять, — зроблено їх руками з дерева. Бог є один, котрому служать і поклоняються греки. Не дам мого сина бісам». Тоді зібралася озброєна юрба і кинулася на двір варяга з криком: «Дай богам сина свого!» Варяг стояв з сином на горі «на сінях» і перечився: «Як вони є боги, то нехай одного зпоміж себе вишлють і візьмуть мого сина!» Юрба закричала, кинулася на дім, порубала його і зарубала варяга з сином. Не було відомо навіть, де похоронено їх тіла.

Володимир шукає нової віри

Київ був великим, багатолюдним містом, приїздили сюди визнавці різних вір і старалися приєднати князя до своїх вірувань. Літопис подає широке оповідання про те, як Володимир шукав нової віри.

Наперед прийшли до нього болгари — магометани і захвалювали свою віру. Але князеві не подобалося це, що не можна їсти вепровини і пити вина: «Руси є весело пити, без того не можемо бути»,— такою приповідкою відповів князь магометанам.

Прийшли німці від римського папи і питався Володимир: «Яка заповідь ваша?» А вони сказали: «Постити по силі; як хто пє або їсть, то все на божу славу». Не подобався князеві такий піст і він відправив послів.

Надійшли хозарські жиди і захвалювали закон Мойсея. Питався їх князь, з якої вони землі. Вони відповіли, що були в Єрусалимі, але Бог загнівався на батьків їх і розіслав їх по всіх країнах. На це Володимир сказав: «Якже ви можете бути учителями інших, коли Бог вас відкинув?»

Врешті греки прислали до князя фільософа і той виложив йому основи христіянської віри.

Володимир скликав старців і бояр і питав їх о раду, яку віру прийняти. Вони відповіли: «Знаємо, княже, що ніхто нічого свого не ганить, а все хвалить; як хочеш дізнатися правди, то вишли мудрих мужів, нехай придивляться кожній вірі». Сподобалася ця думка князеві і вислав послів до різних країн.

Вернулися згодом післанці і оповіли таке: «Ходили ми до болгар, дивилися, як вони покланяються у своїм храмі; стоїть такий без пояса, поклониться, сяде і дивиться сюди і туди як біснуватий. Нема веселости у них, тільки жалість і сморід великий. Ходили ми до німців, бачили, як відправляють всякі служби, але краси не бачили ми ніякої. Зайшли ми на кінець до греків і ввели нас до своєї церкви. І не знали ми, чи ми на землі, чи на небі, бо на землі нема такого виду і такої краси і не вміємо того оповісти, але знаємо, що там Бог перебуває з людьми, — і тої краси не можемо забути».

На це бояри і старці сказали князеві: «Якби лихий був грецький закон, не прийнялаб його твоя бабка Ольга, а вона була наймудріша з усіх людей». Тоді Володимир рішився: «Підемо і приймемо хрещення». А бояри сказали: «Як твоя воля, княже».

Хрещення України

Про саме хрещення Володимира не знаємо нічого певного. Наші літопис каже, що князь охрестився у Корсуні; підчас облоги міста він ніби осліп і аж по хрещенні відзискав зір. Але сам літописець чув також інші оповідання, що Володимир охрестився у Києві або у Василеві; Василів дістав імя від христіянського імени князя, Василь. У скандинавськім переказі оповідається ще інакше: що Володимира намовив до хрещення норманський князь мандрівник Олаф Тригвесон і що обряду хрещення доконав його єпископ Павло. Видно, хрещення не відбулося публично і святочне і не збереглася про це певна память.

Було це 988 року.

Князь-христіянин мав обовязок приєднати до христіянства свій нарід. Володимир взявся енергічно поширювати нову віру. Не пішло це трудно, бо у Києві було вже багато прихильників христіянства, особливо між боярами і старшиною; а простолюддя, хоч і привязане до давніх богів, не сміло противитися князеві.

«Як Володимир прийшов до Києва», оповідає літописець, «звелів поскидати ідоли,— одні порубати, другі кинути в огонь. Перунаж приказав привязати коневі до хвоста і тягнути з гори до ріки, і назначив чоловіка, що мав його бити залізом; це не задля дерева, що нічого не чує, але на посміховище бісові. Тягнули його з гори до Дніпра і плакали невірні люди, бо ще не прийняли хрещення. Потім кинули його до ріки. І Володимир приказав, як де пристане, відштовхувати ідола від берега, аж перейде пороги. Так і сталося. Переплив Перун через пороги і аж там вода викинула його на беріг, і це місце називається Перунова Рінь».

Тоді Володимир приказав, щоби другого дня всі люди зібралися над Дніпром на хрещення. «Коли хто не явиться, багатий чи убогий,— ворогом мені буде» — так проголосив князь. Нарід зійшовся послушно. «Колиб воно не було добре, князь і бояри не прийнялиб цього» — чути було такі голоси. Зійшлося люду без числа. Вийшов над ріку князь і бояри і священики, що приїхали з Корсуня, і почався обряд хрещення. Всі люди ввійшли у воду, дорослі по шию, молоді близько берега по груди, батьки тримали дітей на руках, а священики з берега відправляли молитви.

«І радий був Володимир, що пізнав Бога сам і люди його».

Організація церкви

З Києва христіянство поволі перейшло до інших околиць. Зразу христіянські громади повставали тільки по більших городах, де були заможніші і культурніші люди. Але у деяких місцях нова віра стрічалася зі спротивом. У Новгороді Володимирові воєводи мусіли ужити сили, щоби перевести хрещення, — з того вийшла приповідка, що «Путята хрестив огнем, а Добриня мечем». По селах дуже важко було проповідувати Христову віру, хочби з тої причини, що не було відповідного числа священиків. Тому у дальших сторонах нарід ще довгі століття залишився поганський і складав жертви по лісах, болотах і джерелах, а різні знахорі і волхви мали більше значіння як духовенство.

Зверхнім доказом поширення христіянства була будова церков. Христіянські святині будовано передусім там, де дотепер стояли ідоли поганських богів. У Києві, на горбі перед княжим двором, на місці Перуна, Володимир виставив церкву св. Василія, свого патрона. На іншому місці побудував муровану церкву Богородиці, що звалася Десятинною, тому, що на її утримання князь призначив десяту частину своїх доходів. Будували її майстри греки, — від того часу почався вплив Візантії на українське будівництво. В цій церкві приміщено мощі св. Климента, які Володимир привіз З Корсуня. Церкви прикрашувано іконами і церковними річами, що їх багато прийшло зі здобиччю із Криму.

Організацією церковного життя займалися зразу корсунські духовні під проводом Настаса, того самого, що допоміг Володимирові добути Корсунь; він став священиком при Десятинній церкві. Але грецькі священики не надавалися до проповідування христіянства, бо не знали гаразд мови народа. Тому Володимир звернувся за духовенством, куди інше, до Болгарії, де був самостійний патріярхат в Охриді. У болгарській церкві уживано у богослуженнях болгарської мови і ця мова перейшла й до нашої церкви і уживається дотепер під назвою старо-словянської.

Осередком церковної організації була столиця держави, Київ, в якому заложено митрополію тобто верховне єпископство. Друге єпископство було у Переяславі, також з назвою митрополії; пізніше єпископські столиці появилися в Чернігові, Турові (на Поліссі), Володимирі, Перемишлі і інших значніших городах.

Устав Володимира

Разом з христіянством прийшли до нас церковні закони. Принесло їх болгарське і грецьке духовенство, а князь приказав зібрати їх в одну книгу, що зветься Уставом Володимира. Цей устав не дійшов до нас у первіснім виді, бо пізніше нераз духовна влада його зміняла і доповнювала; але є у ньому кілька постанов, що напевно належать до часів Володимира.

У першій частині Уставу князь назначує десятину на утримання церков. Ця десятина обіймала різні роди доходів: з суду, з торгу, з домів, зі збіжжа, з ловів, зі стад і взагалі з усяких прибутків.

У другім розділі князь затверджує церковний суд. До суду духовенства належали передовсім справи, що торкалися поганських обичаїв. Церковний суд карав умикання цебто старовинну крадіжку дівчат для шлюбу, знахорство, чарівництво, відьомство, зашіптування, варення чудодійного зілля, молитви і жертви по лісах і водах — всякого роду останки давніх вірувань. Дальше розглядалися тут злочини проти христіянства: як хто порубає хрест або посіче стіну церкви, добуде мерця з могили, уведе худобу до церкви і зневажає якнебудь христіянську віру. Нарешті до церковного суду належали справи про неправні подружжа, розвід, спори за майно, побиття батька або матері. Позатим у всіх справах підлягали судові церкви т. зв. церковні люди. Це були передовсім члени духовного стану і їх родини: ігумен, чернець, священик, діякон, попадя, попович, проскурниця (жінка, що пекла проскурки); дальше також люди, що шукали захисту при церкві, різні старці і каліки: «прошеник», що добув чудесне виздоровлення; «задушний чоловік», — невільник, пущений на волю, за чиюсь душу; «сторонник», — прочанин; сліпець, хромець і ін.

Сторінки 1   2   3   4   5  
Коментарі до даного документу
Додати коментар