/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Князь Ярослав Мудрий, Детальна інформація

Тема: Князь Ярослав Мудрий
Тип документу: Реферат
Предмет: Історія України
Автор: Святослав
Розмір: 0
Скачувань: 2449
Скачати "Реферат на тему Князь Ярослав Мудрий"
Сторінки 1   2   3  
Ярослав розгромив печенігів остаточно, але від того Україні не полегчало: на їх місці зявилася чергова орда — половців.

В 1036 р. помер колишній суперник, а тепер вірний союзник Ярослава — князь Мстислав Сміливий. Син його Евстафій умер скорше від батька на три роки. Ярослав побачив себе одиноким володарем цілої (як каже літописець: «єдиновластцем») батьківської спадщини з виїмком полоцької волости, якою володів син Брячислава відомий «чудодій» Всеслав. Що більше, Ярослав посунув границю української держави на південь — залишаючи фортифікації Володимира на р. Стугні, він збудував нову їх лінію на р. Росі, а велику територію поміж Стугною і Россю заселив бранцями та забудував оселями, зпоміж яких слід згадати місто Юріїв над Россю.

Закордонна політика

Будучи сміливим і підприємчивим войовником, був Ярослав і непоганим політиком та дипльоматом. Правда, його союз з німецьким цісарем Гайнріхом III проти Болеслава, покищо не вдержався, але згодом бачимо Ярослава знову в порозумінні з німецьким цісарем — раз у боротьбі проти Мєшка, другий раз при рятуванні Польщі від заглади, за Казимира. В 1043 р. по словам німецького літописця Лямберта було в Гайнріха III посольство від «руського короля», з пропозицією одружити цісаря з дочкою того короля. Нажаль, посольство прийшло запізно — цісар уже був заручений і посли мусіли вертатися «сумні», хоча щедро обдаровані.

Звязки Ярослава з Скандинавією не обмежувалися до того, що він набирав звідтіля військо, яке бере участь у всіх його походах й нерідко перехилює перемогу в його бік. Скандинавські князі дуже часто шукають собі захисту на дворі Ярослава, (як пр. пізніший норвежський король Оляф св.) а родина Ярослава своячиться з скандинавськими дииастами. Сам Ярослав був жонатий з дочкою короля Оляфа Індігердою, а норвежський князь, а відтак король Гаральд Сміливий був жонатий з Єлисаветою Ярославною.

Гаральд не зразу здобув серце й руку Ярославни. Коли він заявив Ярославові про свою охоту одружитися з Єлисаветою, Ярослав не відмовив, але заявив, що треба йому чимость прославитися, щоби заслужити собі на руку його дочки. І справді, Гаральд пішов у світ шукати пригод і слави, про що він сам співає нам у складеній ним думі:

«...Наш корабель проминув Сицилію. Ми були гарно одягнені. Бистрий корабель з високою кермою сунув скорим бігом, несучи на собі воїв. Думаю, що непроворний, ледви чи заїхав би туди. Але українська дівчина в золотому намисті нехтує мною...

...Станули ми до бою з трандами. Їх було більше. Виникла справді страшна й завзята битва. Мене відтягли від їх молодого короля, що я його убив у бою. Але українська дівчина в золотому намисті нехтує мною...

...Було нас шіснацятьох. Ми вичерпали воду з чотирьох переділок корабля підчас сильної бурі. Тяжко навантажений корабель обливали хвилі. Думаю, що непроворний ледви чи давби собі раду. Але українська дівчина в золотому намисті нехтує мною...

...Я вмію вісім штук: вмію складати вірші, добре їзджу верхом, добре плаваю, вмію їздити на лещетах, вмію кидати списом і веслувати. Але українська дівчина в золотому намисті нехтує мною...

...Ніхто цього не заперечить, як ми одного ранку зявилися в одному західньому місті, як намахалися там мечем, та як орудували зброєю і які сліди залишили по собі. Але українська дівчина в золотому намисті нехтує мною...

...Я родився там, де упляндці натягають луки. Тепер правлю воєнними кораблями, що їх так ненавидять гречкосії. Від коли ми пустилися у світ, неодні хвилі ми пороли своїми човнами. Але українська дівчина в золотому намисті нехтує мною...»

Анна Ярославна

Як наглядний доказ живих звязків України з далекою Францією, може послужити подружжя французького короля Генриха з дочкою Ярослава Анною. В 1048 р. король Генрих повдовів і вислав посольство з єпископом Готіє Савейрою на чолі в Київ, просити руки дочки Ярослава. Французький історик Лєвеск, пишучи про цю виправу, вложив в уста єпископа Савейри слова повні похвал для тогочасної культури України, мовляв «край цей більш обєднаний, щасливіший, могутніший, культурніший ніж сама Франція».

Вінчання відбулося 14 травня 1049 р. в Раймсі. З подружжя вродилося трьох синів, з яких найстарший Филип був королем Франції. Овдовіла Анна молодою, ледви 29-літньою жінкою, а була така гарна, що «подібної не було на світі». Вона вийшла заміж за графа де-Крепі, а повдовівши вдруге, вернулась до свого сина Филипа. Будучи королевою, вона приймала участь у багатьох справах, а її підписи збереглися на багатьох державних документах. Між іншими була вона основницею монастиря св. Вінкентія в Сенлі, та, як про це голосила легенда, привезла до Франції з Києва словянське євангеліє, т. зв. раймське, що на ньому французькі королі присягали. Від 1074 р. гине слух по Анні Ярославні. Вона ховаєтся мабуть у манастирське затишша, в якому вмірає. Могилу Анни Ярославни відкрили в XVII в. у церкві абатства Віллієр, недалеко Парижа. На могилі була плита з портретом королевої.

«Тесть Европи»

«Тестем Европи» прозвали історики князя Ярослава. І недаремне. Крім наведених угорі посвоячень з чужоземними династіями, маємо чимало відомостей про неозначені ближче посвоячення Ярославичів. Святослав Ярославич мав бути одружений з сестрою трірського єпископа Бурхарта. Невідомий ближче «руський король» був одружений з дочкою саксонського марграфа Оттона з Орлягмунду, й нарешті ще один невідомий «руський король» мав за жінку дочку штадського графа Лєопольда, Оду. Ізяслав Ярославич був мабуть теж одружений з якоюсь німецькою княжною Гертрудою. Котрусь з українських князівен мав батько угорського короля Андрія Володислав Лисий. З України привіз собі жінку й сам король Андрій.

Мрії про Царгород

Станувши на вершку слави, могутности й добробуту, Ярослав не спочив на лаврах. Будучи володарем велитенської держави, він рішився на сміливий плян здобути Царгород і зробити його столицею світової імперії. В 1043 р. висилає він свого сина Володимира в похід на Царгород.

Візантійський історик Юрій Кедрин, що написав усесвітню історію й закінчив її 1057 роком, залишив нам, на її картах, дуже точний, хоча й дещо однобічний опис останньої українсько-візантійської кампанії з 1043 р.

«Місяця червня, дня 11 р. 1043 трапився похід Руси на столицю. До того часу жила Русь у згоді з ромеями (візантійцями), звязки були певні й купці ходили відсіля й назад. Але під той час випала у Візантії якась суперечка з руськими купцями, з того повстала бійка й одного скита (українця) вбито. Князь цього народу Володимир (син Ярослава) чоловік гарячий і гнівливий, як тільки довідався про цей випадок, розсердився, та не гаючись ні трохи з походом, зібрав своїх людей, скільки їх було здатних до війська, та приєднавши чималу допомогу від народів, що мешкають на північних островах океану, зложив, як кажуть, сили біля 100 тисяч, та посадивши їх на кораблі-однодеревки, рушив на столицю.

Імператор дізнавшись про це, посилає послів й просить Володимира, аби він залишив похід і взявши відшкодування за яку там кривду, хайби через малу причину не ламав віддавна усталеного миру. Колиж Володимир, одержавши лист, на ганьбу прогнав послів й відповів гордо та нерозважливо, імператор, утративши надію на згоду, почав ладитись до бою й собі. Скитських купців, що перебували в державі й тих скитських вояків, що служили при нашому війську поарештував, і порозсилав по областях, щоби не було якої зради й наладнавши по змозі цісарські тривесельники (трієри) й багато інших, легких і гарно вивінуваних човнів, посадив на них тих військових, що найшлися в той час у столиці; сам сів на цісарський дромон і рушив на скитів, зустрічаючи їх при устю Чорного Моря. Рівночасно чимале кінне військо йшло за ним суходолом.

Обидві сили станули одна проти одної, але жадна не хотіла починати бою. Скити стояли, спокійно в пристані, а цісар ждав їхнього нападу. Так минав час і зближався вечір. Цісар знову післав послів до згоди, але варвари знову відправили їх з неславою, вимагаючи від цісаря заплатити їм по три літри золота на кожного вояка. Відповідь була неможлива й цісар рішився на бій. Василь Теодорокан, узяв на приказ цісаря три трієри і рушив до скитів; вігнався поміж їх кораблі й спалив сім кораблів штучним вогнем разом з людьми, а один полонив. Людей, що були на ньому, одних повбивав, а других примусив тікати. Колиж скити побачили, що наближається цісар з усією силою, кинулися тікати, але буря винесла їх на місце, де були скелі та підводне каміння. Там втратили вони більшу частину своїх кораблів, а тимчасом з суходолу нападали на них вояки, що тудою йшли й багато їх побили. Потім нарахували 15.000 трупів, що їх море викинуло на беріг.

По тій перемозі над скитами цісар постояв цілих два дні, а на третій вернувся до столиці, залишивши два полки, щоби вони обїздрли й пильнували берегів. Двацять два тривесельники, відірвавшися від решти фльоти, пігнали за скитами й запопали їх на якорі в якійсь пристані. Скити окружили їх з усіх боків. Ромеї кинулися тікати, але варварські кораблі встигли загородити залив. Ромеї станули до боротьби, але їх побито. Скити полонили чотири трієри разом з адміральським кораблем і всіх людей на них побили. Решту ромейських кораблів викинули на беріг, на мілини й скелі, де одні люди потонули, а інших полонили варвари й віддали їх мечеві та неволі. Ті, що спаслися вернули до своїх, піші й голі.

Побачивши, що справа не пішла так, як сподівалися, почали скити думати про поворот додому. Коли вони плили морем і йшли суходолом, бо багато кораблів потонуло й не стало для всіх, перестрів їх воєвода дунайських замків Катальон Вест. Біля Варни напав на них, багато побив, багато розігнав, а 800 взяв у неволю й повязаних відіслав цісареві»... Там їх, по тогочасному, східньому звичаю — осліпили. На тому й закінчився останній похід великокняжої України на Царгород.

Згодом українсько-візантійські взаємини наладналися, але південний, чорноморський шлях підбоїв перестав на довго вабити сміливців з України.

Культурна праця Ярослава

Реєструючи успіхи культурної праці Ярослава, каже м. і. літописець: «Буває так, що один зоре землю, а другі засіють, ще інші пожнуть і споживають рясні овочі. Так і тут: «батько Ярослава зорав і змягчив землю, Ярослав засіяв, а ми споживаємо». І справді, подібно, як політика Ярослава у збіранні українських земель була очевидним повторенням роботи Володимира, так його культурна праця була свідомим продовженням праці батька.

Забезпечивши державу перед внутрішними потрясеннями й воєнними несподіванками, приклав Ярослав усю свою енергію до того, щоби підняти Україну на якнайвищий культурний рівень, а її столицю Київ уподобити до столиці тогочасного культурного світа — Візантії.

Церква

Сторінки 1   2   3  
Коментарі до даного документу
Додати коментар