/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Коментар до «Енеїди» Івана Котляревського та його історія, Детальна інформація

Тема: Коментар до «Енеїди» Івана Котляревського та його історія
Тип документу: Реферат
Предмет: Історія України
Автор: Святослав
Розмір: 0
Скачувань: 1294
Скачати "Реферат на тему Коментар до «Енеїди» Івана Котляревського та його історія"
Сторінки 1   2   3   4   5  
Сягнемо ще глибше, аж за чорний провал золотоординського лихоліття. «Слово о полку Ігоревім». В яких тільки аспектах воно не досліджувалося! І все ж академік Д. С. Лихачов слушно зазначив, що «різні форми перерахунку в «Слові» потребують спеціального вивчення» ' і тут же подав цікаві спостереження над звертанням київського князя Святослава до всіх руських князів поіменно. Повне комплексне вивчення «Слова» в цьому аспекті — справа майбутнього.

Ведучи мову про попередників Котляревського, ми весь час оглядаємося на «Енеїду», пояснюємо метод аналізу літературного тексту, який у поєднанні з іншими видається плодотворним і застосовується в коментарі. Незадовго до того, як лягли на папір перші рядки твору Котляревського, німецький просвітитель Лессінг писав у трактаті «Лаокоон, або Про межі живопису та поезії» (1766): «...Поезія користується не просто окремими словами, а словами в певній послідовності. Тому, якщо самі ті слова ще й не є природними знаками, то ціла низка їх може набути сили природного знака,— власне, тоді, коли ті слова мають таку саму послідовність, як і речі, що їх вони означають. Це ще один поетичний засіб, якому ніколи не віддавали належне» 2. Котляревський слідом за народною творчістю, своїми літературними попередниками віддав належне тому поетичному засобові, розвинув його, збагатив, виявивши при цьому просто-таки безмежну винахідливість, в чому читач коментаря до «Енеїди» не раз матиме нагоду переконатися. Увага до предметного світу і його соковите живописання — прикметна риса перших зразків так званого раннього реалізму, літератури народною мовою. В цьому плані з ближчих до «Енеїди» вершин в європейських літературах вкажемо на «Дон-Кіхота» Мігеля Серван-теса та «Гаргантюа і Пантагрюеля» Франсуа Рабле.

За складнішими проблемами коментування «Енеїди» постають відносно простіші. «Енеїда» містить сотні й сотні реалій, виразів, натяків, маловідомих або й зовсім не зрозумілих сучасному читачеві. їх треба пояснити, а для цього не обійтися без відшукування в літературі всіх отих «піярських граматик», «октоїхів», «ісправників ваканцьових», «дульєтів», «охвотів», «гарлемпських капель», інших атрибутів давноминулого і забутого в деталях життя. Думку ж про те, що художня література, захована в ній духовність, поезія і гумор живе доти, поки залишається зрозумілим наочне значення слова, нема потреби доводити. .

А приказки і прислів'я, засновані на грі слів нісенітниці, фейєрверки фразеологізмів, щедрою рукою розсипані по всій поемі? Іван Франко в передмові до «Галицько-руських народних приповідок» зазначав: «Приповідка як монета: поки в обігу, кожний знає її ціну, а вийде з обігу, то й робиться не раз просто загадкою, особливо, коли вона оперта на якійсь грі слів, або являється ремінісценцією якоїсь мандрівної анекдоти, або якогось місцевого, давно забутого факту» 3. «Енеїда» настільки органічно пов'язана з життям і культурою українського народу певного історичного періоду, настільки багатий зміст стоїть за «сміховиною», що в коментарі без звертання до народної творчості, етнографії, інших літературних творів до і після Котляревського не можна обійтися. Фольклорні твори беремо з джерел, якомога ближчих до часів Котляревського, а тому авторитетніших з наукового погляду.

Пояснюємо в коментарі також побутові реалії, які хоч і відомі зараз багатьом, особливо людям старшого віку, але на наших очах зникають або зникли з ужитку: піл, жердка, мичка, днище, витушка, жлукто, бровар, кушнір, шапо-вал і т. ін.



'Українка Леся. Замітки з приводу статті «Політика і етика»// Зібр. творів: У 12 т.—К., 1977,—Т. 8.—С. 255.

2Вишенский И. Сочинения.— М: Л., 1955.— С. 38.

3 Махновець Л. Сатира і гумор української прози XVI—XVIII ст.—

1 Лихачев Д. С. «Слово о полку Игореве» и культура его времени.

Л., 1978,—С. 62.

2 Лессінг Г.-Е. П'єси: Лаокоон.—К., 1976.—С. 305.

3 Франко І. Галицько-руські народні приповідки.— Львів, 1901.

Т. 1.—С. XIX.

Читачеві мусимо нагадати, що освоєння коментаря вимагає певного рівня підготовки, відчуття художнього слова і любові до нього.

У 1798 р. «Знеида на малороссийский язьік перелицованная И. Котлярев-ским» вийшла у Петербурзі коштом Максима Парпури без відома і згоди автора. Були опубліковані перші три частини поеми, в кінці — доданий адресований російському читачеві словник під заголовком «Собрание малороссийских слов, содержащихся в «Знеиде», и сверх того еще многих иньїх, издревле во-шедших в малороссийское наречие с других язьїков или и коренньїх россий-ских, но неупотребительньїх». Словник є початком коментаря до «Енеїди» і разом з тим помітним явищем української лексикографії кінця XVIII ст. Обсяг чималий — 972 слова. Він став доброю основою для аналогічних словників у всіх подальших виданнях «Енеїди».

У другому виданні «Енеїди» (1808), ініціаторами якого напевне були вже інші люди (слова «Иждивением М. Парпурьі» на титульній сторінці відсутні), і заголовок словника, і сам словник передруковано без жодних змін. Скопійовані навіть явні помилки (божовильньїй замість божевільний, манія замість манія, чіпчиковать замість чимчикувать та ін.). Так само як і перше, це видання поеми було для Івана Котляревського несподіванкою. Воно ще раз нагадало авторові, яким нечуваним успіхом користується його твір, яку роль він відіграв і ще може відіграти в літературі і його житті. Адже 1808 р. був переломним для письменника.

З 1796 р. Іван Котляревський перебував на військовій службі. В січні 1807 р. він був переведений у Псковський драгунський полк, дислокований у білоруському місті Ліда, а 23 січня 1808 р. подав у відставку. З дуже обмеженими засобами для існування, без зв'язків, капітан у відставці опиняється на роздоріжжі. Треба було знайти якесь місце на цивільній службі. Його в рідній Полтаві довелося шукати в приймальнях столичних вельмож. Серед меценатів, які могли допомогти капітанові у відставці, був добре йому знайомий, багатий та впливовий Семен Михайлович Кочубей. Може, завдяки Кочубею, може, кому іншому Котляревський тільки через два з половиною роки після залишення військової служби (за формулярним списком — 3 червня 1810 р.) нарешті був призначений наглядачем (завідуючим) Полтавського дому виховання

бідних дворян.

У цей неспокійний та невлаштований період свого життя Котляревський заходився коло видання свого твору, додавши уже готову на той час четверту частину. Певне, фінансував видання той же Семен Кочубей, бо на окремій сторінці посвята: «С. М. К-ю усерднейше посвящает сочинитель». На титульній сторінці книжки читаємо: «Вергилиева Знеида на малороссийский язьік пере-ложенная И. Котляревским. Вновь исправленная и дополненная противу преж-них изданий. Санктпетербург, в медицинской типографии. 1809 года». На окремій сторінці «Уведомление» автора: «Знеида, на малороссийский язьік пере-ложенная», в 1798 и 1808 годах бьіла напечатана без моего ведома и согласия. Она досталась господам издателям со многими ошибками и упущеннями, случившимися от переписки, и сверх того и издавшие многое в ней по-своєму переделали и почти испорченную вьшустили под моим именем.

Я решился исправить и дополнить прежде напечатанньїе три части и, при-соединив четвертую, издать все вместе.

Благословенное принятие Знеидьі от публики будет наградою трудов мо-их; и ежели она принесет удовольствие читателям, то я поспешу предложить

и пятую часть».

У кінці книжки доданий «Словарь малороссийских слов, содержащихся в Знеиде и сверх того еще многих иньїх в Малороссии употребительньїх, ис-правленньїй, умноженими и дополненннй словами для четвертой части». Після такого заголовка іде набраний без ніяких змін і поправок текст «Словаря», публікованого в попередніх двох виданнях. Слідом за ним вміщено під окремим заголовком «Дополнение к малороссийскому словарю», укладене вже

уважно прочитав словник перших видавців. Крім слів з четвертої частини, він вмістив у додатку ряд питомих українських слів з першої — третьої частин поеми, не включених укладачем чи може укладачами у словник попередніх видань. Не зрозуміло тільки, чому Котляревський не виправив очевидних помилок у словнику. Це він зробить пізніше, готуючи десь через півтора десятка років повне видання «Енеїди».

Після виходу у світ власноручно підготовленого третього видання «Енеїди» та тривалих клопотів з улаштуванням на цивільній службі, Котляревський назавжди осідає в рідній Полтаві і неспішно завершує головну справу свого життя. П'ята частина «Енеїди» на кінець 1821 р. уже була завершена. В листі від 21 грудня 1821 р. він писав М. І. Гнєдичу: «...Я как кончил ее, то перекрестился. Что же касается до 6-й, то будет чем полюбоваться» '. Невдовзі була завершена й остання, шоста частина. Російський літератор М. О. Мельгу-нов після відвідання у серпні 1827 р. Котляревського писав М. П. Погодіну, що поема доведена автором до кінця.

Завершивши поему, письменник укладає «Словарь малороссийских слов, содержащихся в «Енеиде», с русским переводом». Сюди увійшло 1547 слів, більше, ніж до словника першого видання та «Дополнения» Котляревського до третього видання разом узятих. Адже додалися ще п'ята й шоста частини поеми, крім того, введено нові слова з попередніх частин.

Укладаючи «Словарь», Котляревський взяв за основу словник до перших двох видань «Енеїди». Не раз він виправляв помилки своїх попередників, уточнював смислове значення слів. Бур'ян — замість на пустирях репейник и другие большие травьі — негодная трава. Буханець — замість сьітник пшеничний — булка. Проте більшість слів перенесена Котляревським з першого словника без змін. Але це не применшує ролі письменника як укладача і коментатора власного твору.

Тимчасом лексикографи, належно оцінюючи словник до першого видання «Енеїди» (1798), невиправдано обминають його остаточний варіант, власноручно переписаний і доповнений Котляревським. Про нього не згадується жодним словом ні в «Історії української лексикографії» П. Й. Горецького (1963), ні в оглядовій праці — передмові В. В. Німчука до «Словника української мови» П. Білецького-Носенка, виданого 1966 р. А безпідставність такої недооцінки переконливо довів Агапій Шамрай на початку 50-х років. «Скептицизм,— писав він,— власне нічим не обгрунтований: до уваги брався один лише факт, а саме те, що повністю «Енеїда» вийшла в світ після смерті Котляревського. Ніяких інших фактів біографічного характеру, крім цього, немає для виправдання такого скептицизму. З біографічних нарисів про Котляревського ми дізнаємося, що він до кінця своїх днів працював над «Енеїдою» і незадовго до смерті продав рукопис харків'янинові О. А. Волохінову, який і видав його у 1842 році... Немає, отже, рації сумніватися в авторській редакції тексту [і словника — О. С] видання 1842 р.» 2.

Укладений Котляревським словник до повного видання «Енеїди» 1842 р. не раз передруковувався без змін у наступних виданнях або служив основою для власних приміток того чи іншого укладача.

Сторінки 1   2   3   4   5  
Коментарі до даного документу
Додати коментар