Адвокат у цивільному процесі, Детальна інформація

1.2. Представництво у цивільному процесі.

Конституція України наділяє громадян та юридичних осіб правом на правову допомогу, здійснення якої головним чином покладено на адвокатуру (ст. 59).

Правова допомога при здійсненні захисту прав і охоронюваних законом інтересів громадян та юридичних осіб у суді реалізується у формі цивільного процесуального представництва. З урахуванням цього можна зробити висновок, що інститут представництва в суді є одним з передбачених законом засобів реалізації права на судовий захист, гарантією забезпечення участі громадян і юридичних осіб у процесі та реального захисту їх суб'єктивних прав і інтересів.

Відповідно до ст. 110 ЦПК громадяни можуть вести свої справи в суді особисто або через своїх представників. Справи юридичних осіб ведуть у суді їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.

Інститут судового представництва обумовлюється різними обставинами. Перш за все неможливістю здійснення судового розгляду та вирішення цивільної справи у зв'язку з недієздатністю осіб, що беруть участь у справі, за віковим критерієм (неповнолітні) або за медичним критерієм (громадяни, які в судовому порядку визнані недієздатними). По-друге, неможливістю юридичних осіб, що очолюються колегіальними органами (правліннями), безпосередньо брати участь у розгляді справи. Нарешті, бажанням заінтересованих осіб отримати кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді справи у суді. Отже, ці обставини можуть носити юридичний або фактичний характер.

Питання про правову природу представництва в цивільному процесі в юридичній літературі вирішується неоднозначно. Переконливою є точка зору, що представництво в цивільному процесі — це самостійний процесуальний інститут, а не різновид загально-цивільного представництва. В процесуальній літературі цей висновок був достатньо аргументований і переконливо обґрунтований.

Представництво в цивільному процесі відрізняється від загальноцивільного представництва виконуваними функціями; характером і змістом правовідносин, що складаються між його суб'єктами; колом осіб, що мають право виступати як представники; підставами виникнення і припинення; характером та обсягом наданих повноважень тощо.

Наприклад, функцією загальноцивільного представництва, на відміну від процесуального представництва, є здійснення представником від імені довірителя угод, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права і обов'язки останнього. У цивільних правовідносинах суб'єктивні права й обов'язки реалізуються їх суб'єктом особисто або замість нього діє представник, який повністю заміщає такого суб'єкта. Представник у цивільному процесі може не тільки заміщати сторону, але і діяти поряд з нею, тобто особиста участь у справі громадянина чи органу управління юридичної особи не є перешкодою для використання ними права мати у цій справі представника (ст. 110 ЦПК). Обсяг повноважень представника в цивільному праві цілком залежить від волі довірителя і визначається змістом договору доручення. Судовий представник наділений самостійними процесуальними правами, які передбачені процесуальним законодавством і на здійснення яких не потрібно спеціального дозволу заінтересованої особи.

У процесуальній літературі іноді значно розширюються межі інституту судового представництва. Так, наприклад, участь представників органів державного управління (ст. 121 ЦПК) і представників громадськості (ст. 161 ЦПК) розглядається як складова частина, один з видів судового представництва.

Для цих суджень немає достатніх підстав, крім того, вони суперечать чинному законодавству. Відповідно до статей 98, 110, 112 ЦПК справи у суді через представників можуть вести не всі учасники процесу, а тільки сторони, треті особи, заявники та заінтересовані особи у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, і у справах окремого провадження. Тому судове представництво необхідно відрізняти від участі в суді представників органів державного управління, профспілок, державних підприємств, установ, організацій, що беруть участь у справі в порядку ст. 121 ЦПК, а також від участі представників громадських організацій та трудових колективів у цивільному процесі, що передбачено ст. 161 ЦПК. Метою участі органів державного управління та інших суб'єктів, зазначених у ст. 121 ЦПК, є захист прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб або держави, що обумовлено їх компетенцією. Метою участі представників громадської організації або трудового колективу, що уповноважили їх, є викладення думки організацій та колективів з приводу справи, яка розглядається судом.

ЦПК не дає визначення цивільного процесуального представництва. В юридичній літературі існують два підходи до цієї проблеми. Згідно з одним під судовим представництвом розуміються правовідносини, в силу яких одна особа здійснює в межах своїх повноважень процесуальні дії від імені і в інтересах іншої особи. Згідно з іншим - представництвом визнається саме процесуальна діяльність, тобто сукупність здійснених процесуальних дій.

Більш переконливим є визначення судового представництва як процесуальних правовідносин. Реальна поведінка (діяльність) учасників правовідносин згідно з їх правами і обов'язками є одним з структурних елементів правовідносин. Це повною мірою стосується і процесуальних правовідносин. Здійснення процесуальних дій, хоча б і від імені іншого учасника процесу, неможливо поза правовідносинами. Діям представника, що здійснені без належно оформлених повноважень або за їх межами, не надається юридичного значення. Якщо в цивільному праві можливо подальше схвалення таких дій довірителя, то в цивільному процесі це неможливо.

Таким чином, судове представництво — це правовідношення, в силу якого одна особа — представник — здійснює в суді в межах наданих йому повноважень процесуальні дії від імені та в інтересах іншої особи з метою надання юридичної допомоги при розгляді цивільної справи та здійсненні захисту суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.

Судовими представниками відповідно вважаються особи, які виступають в суді від імені суб'єкта, що займає в процесі процесуальне становище сторони, третьої особи (позовне провадження), заявника або заінтересованої особи (провадження по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, та окреме провадження), з метою захисту його прав та інтересів. Процесуальне становище судових представників визначено тим, що вони, вступаючи в правовідносини з судом, мають самостійні процесуальні права та обов'язки і в той же час беруть участь у справі для захисту не своїх інтересів, а прав та інтересів інших осіб.

З урахуванням викладеного можна окреслити основні ознаки судового представництва.

По-перше, судове представництво в цивільному процесі характеризується тим, що дії представника здійснюються в інтересах особи, суб'єктивні права або охоронювані законом інтереси якої підлягають захисту в суді. Представник, беручи участь у справі, не набуває для себе будь-яких благ, що пов'язані з вирішенням спору або інших правових питань. Всі правові наслідки дій представника поширюються лише на особу, яку він представляє.

По-друге, представництво здійснюється від імені того суб'єкта, суб'єктивні права або інтереси якого підлягають судовому захисту.

По-третє, представника в суді може мати лише визначене законом коло суб'єктів. Ці суб'єкти є особами, що беруть участь у справі, тобто посідають визначене процесуальне становище. Крім того, це тільки ті особи, які мають особисту юридичну заінтересованість у розгляді справи.

Нарешті, судовий представник завжди діє в межах наданих йому повноважень, тобто він може здійснювати тільки ті дії, на які йому дано відповідне право (законом або довірителем).

Представництво в цивільному процесі можливе в будь-якій справі, що розглядається судом у порядку цивільного судочинства, на всіх стадіях його розгляду, починаючи з порушення справи і закінчуючи виконанням судового рішення, незалежно від того, в якому з трьох видів провадження розглядається справа.

Як судових представників до участі в цивільному процесі закон допускає досить широке коло осіб. Відповідно до ст. 112 ЦПК ними можуть бути:

члени органів управління, працівники підприємств, установ, організацій, колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій — у справах цих підприємств, установ та організацій;

уповноважені професійних спілок — у справах робітників,

службовців, членів колгоспів, а також осіб, захист прав та інтересів яких здійснюється професійними спілками;

уповноважені організацій, яким їх статутом чи положенням надано право представляти інтереси членів цих організацій, — у справах членів цих організацій;

адвокати — в справах громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства та юридичних осіб (ст. 1 Закону України від 19 грудня 1992 р. «Про адвокатуру»);

один із співучасників за дорученням інших співучасників

(ст. 104 ЦПК);

інші особи, допущені судом, який розглядає справу, до

представництва в даній справі.