Економічний ринок, Детальна інформація

Акції випускаються на пред'явника та іменні. Кожна акція має номінальну вартість, а у разі вільного обігу на ринку цінних паперів — і ринковий курс. Останній залежить від кількості акцій, розміру дивідендних виплат та позикового відсотка.

На ціну акції значною мірою впливає довіра до того чи іншого підприємства. Вона грунтується як на суб'єктивній інформації, так і на реальних фактах щодо перспектив розвитку господарства.

Власник облігації є кредитором одного з суб'єктів господарювання, за що отримує певний фіксований відсоток. Засоби, які вкладені в акції, можуть бути компенсовані лише через продаж їх на фондовій біржі за курсом, а облігації — через передбачений час відшкодовуються за номінальною вартістю.

Зобов 'язання державного казначейства засвідчують, що їхній власник вніс кошти до бюджету і має право на отримання фінансового доходу впродовж усього строку володіння цими цінними паперами. Вони бувають коротко-, середньо- і довгострокові (від кількох місяців до одного року, 5 і 25 років). Держава здійснює за ними щорічні виплати за купонами, а також за тиражними погашеннями шляхом викупу.

Ощадні сертифікати — це письмове засвідчення кредитною установою депонування коштів, яке дає право на отримання через визначений термін депозиту і відсотків за ним.

Вексель — грошове зобов'язання, яке має бути сплачене боржником його власнику.

Ринок цінних паперів складається з двох частин — первинного і вторинного ринків. На першому відбувається емісія цінних паперів, тобто випуск їх у обіг. Другий ринок призначений для перепродажу цінних паперів. Це відбувається на фондовій біржі, через що ринок цінних паперів називають фондовим ринком. Саме він дає змогу в ринковій економіці забезпечити тісні прямі та зворотні зв'язки між відтворенням справжнього капіталу і того, що функціонує у вигляді цінних паперів. Зокрема, прямий зв'язок біржової кон'юнктури залежно від стану справ у економіці дає можливість фондовій біржі через зміну курсів цінних паперів виконувати роль барометра економічної кон'юнктури. Зворотні зв'язки виявляються у впливі коливань розмірів акціонерного капіталу на переливання капіталу в інші галузі, фінансування підприємств тощо.

В а л ю т н и й р и н о к — це такий специфічний ринок, де предметом купівлі-продажу є різні національні валюти, їхнє функціонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв'язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків. Зробити це можна, прирівнюючи, наприклад, українську гривню до американського долара, японської ієни, англійського фунта стерлінгів тощо. Якщо українські підприємці ввозять американські товари, слід розрахуватись доларами, за англійські — фунтами стерлінгів, за японські — ієнами. На валютному ринку відбувається взаємодія попиту на різні національні валюти та пропозиції їх, і встановлюється або доларова, або фунтова, або ієнна ціна української гривні.

У різних країнах валютні операції можуть здійснювати різні суб'єкти: фізичні та юридичні особи, в тому числі іноземці, уряди різних країн.

На валютному ринку всі види операцій поділяють на два види: поточні операції та операції з капіталом.

Ринок поточних операцій — це сектор валютного ринку, де купують і продають валюту окремі особи або уряди. Це іноземці, що хочуть імпортувати національні товари, іноземні туристи, іноземні уряди для утримання посольств, консульств, іноземні фірми з метою переправити національну валюту до своїх країн.

Ринок операцій з капіталом включає статті витрат: а) на будівництво або придбання обладнання, підприємств в іншій країні — прямі інвестиції; б) на купівлю цінних паперів інших країн — портфельні інвестиції.

Ринок праці (робочої сили) є однією з найважливіших ланок у розвиненій ринковій системі й означає надання прав кожній людині на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибором на засадах трудового найму. Такий вибір визначається суспільними потребами та індивідуальними можливостями, і тому заробітна плата працівників залежить від вартості робочої сили, попиту та пропозиції на неї.

Об'єктом купівлі-продажу робоча сила стає за умов існування, з одного боку, вільного вибору професії або виду діяльності, що передбачає вільне переміщення людини в межах країни і за її межами, придбання будинку, квартири або оренди її на певний час, а з іншого боку, — вільного вибору між зайнятістю і незайнятістю в суспільному виробництві. Інакше кажучи, не тільки людина, яка здатна до праці, може це робити чи не робити, а й той, хто наймає робочу силу, також має право на вибір. А це означає, що невіддільним атрибутом ринку праці є безробіття — надзвичайно складна економічна і соціальна проблема для будь-якої країни.

Фактично в усіх країнах існує система компенсації втрат доходів у зв'язку з безробіттям. Як правило, допомога надається з спеціальних фондів, які формують з внесків підприємств (фонд оплати праці) зкремих працівників (заробітна плата). Внески можуть бути паритетними (у Німеччині — на 3,25 відсотка). Хоча подекуди роботодавці сплачують вищий відсоток, ніж працівники (Канада — 3,29 проти 2,35, Франція — 4,2 проти 2,97, Японія — 0,90 проти 0,55). У деяких країнах внески роблять лише підприємства (США — 0,8 відсотка до федерального фонду та 5,4 відсотка до фондів штатів; Швеція — 2,18, Італія — 4,6 відсотка).

Форми надання страхової підтримки та соціальної допомоги безробітним досить різноманітні й залежать від таких чинників, як категорія безробіття, наявність страхування, його тривалість, термін, сімейний стан безробітного тощо. Наприклад, у разі, якщо безробітний ще ніколи не мав постійної роботи (шукає її вперше чи є тимчасово зайнятим), він може розраховувати на соціальну допомогу в твердо визначених межах (сума чи відсоток від мінімальної зарплати). У решті випадків страхові виплати комбінуються з соціальною допомогою. Розміри страхових виплат дедалі зменшуються залежно від тривалості періоду безробіття. Відбувається поступовий перехід до виплат соціальної допомоги, яка може й не мати обмежень щодо терміну, особливо коли вона є формою соціального забезпечення.

Не обмежується тривалість допомоги з безробіття у Бельгії та Данії. В інших країнах вона лімітується термінами безробіття за календарний рік (Італія — 180 днів, Канада — 38 тижнів, Норвегія — 40 тижнів, Велика Британія — 312 днів за кожним випадком втрати роботи) чи тривалістю страхового стажу (Франція — від 3 до ЗО міс., Німеччина — від 4 до 12 міс.). У Японії тривалість виплат залежить від страхового стажу та віку й коливається від 90 до 300 днів. У США вона становить 26 тижнів, але може тривати до 39 — за видом безробіття та 56 тижнів — у разі стихійного лиха.

КЛАСИФІКАЦІЯ РИНКУ ЗА СТУПЕНЕМ ЗРІЛОСТІ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

Розвинений ринок—це система товарно-грошових відносин, які є визначальною формою зв'язку між суб'єктами господарської діяльності, покупцями і продавцями, що здійснюється на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції товаровиробників і споживача. Ціна на такому ринку формується під впливом закону вартості, попиту і пропозиції, граничної корисності. Вона є головним регулятором економічного життя. Поряд з цим держава виступає замовником значної кількості товарів і послуг, здійснює ' контроль за деякими цінами, встановлює мінімальну заробітну плату, а отже, є регулятором ринкових відносин. Характерними рисами розвиненого ринку є наявність різноманітних бірж, банків, страхових компаній, аудиторських і брокерських фірм та інших інституцій ринкової інфраструктури; відпрацьованість і узгодженість законодав-\ них актів, нормативних документів щодо господарського життя, його суб'єктів, їхніх прав, обов'язків і відповідальності; стійкої позитивної психологічної налаштованості населення щодо ринку.

Ринок, що формується, перебуває у стадії становлення і тому, природно, не може бути розвиненим, зрілим. Для нього характерні наявність елементів неринкових відносин (натуральний обмін, або бартер, надмірне втручання держави у господарське життя), невідпрацьо-ваність законодавчих документів, антиринкова психологія багатьох верств населення. Варіантів такого формування може бути два. Перший — коли відбувається перехід від натурального до товарного господарства. Це класичний тип формування ринкової економіки, який пов'язаний з переходом суспільства від аграрної до індустріальної ери. Другий — пов'язаний зі зміною послідовності економічних перетворень, тобто має інверсійний характер. Останній являє собою формування ринкової системи в умовах індустріального суспільства, що склалося. Це характерно для всіх постсоціалістичних країн, в тому числі для України, де тривалий час пануючою була директивно-планова форма зв'язку, яка поєднувала елементи ринкових і неринкових відносин. Ринкове трансформування у зв'язку з цим передбачає заміну планово-директивних зв'язків на ринкові, подолання державного монополізму і формування конкурентного середовища з вільним ціноутворенням.

Ринок з різним ступенем обмеження конкуренції (монопольний, олігопольний). Монопольним називають ринок, на якому домінує один постачальник або продавець. Головною ознакою оліго-полії є ситуація, коли на ринку товарів чи послуг панує мала кількість господарських суб'єктів.

КЛАСИФІКАЦІЯ РИНКУ ВІДПОВІДНО ДО ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Нелегальний (тіньовий) ринок заборонений законом. Він є продовженням тіньової економіки, що являє собою несанкціоновану господарську діяльність. Така економіка існує в усіх країнах незалежно від соціально-економічного устрою.

Тіньовий ринок має таку саму структуру, що й легальний (офіційний), тобто його елементами є і предмети споживання, і засоби ви-1 робництва, і кредит, і робоча сила.

Міжнародна практика до тіньової економіки відносить два компоненти:

заниження або приховування від обліку доходів від реалізованої в країні діяльності;

доходи від незаконної в країні діяльності.

Перший компонент пов'язаний з легальними видами діяльності, доходи від якої приховуються з різних причин. Це, зокрема, приховування від податкових органів нерегулярних заробітків та доходів.

Другий компонент називають нелегальною, підпільною або «чорною» економікою: наркобізнес, проституція, рекет та інші види злочинної діяльності. Ця діяльність переважно не створює нової продукції, лише перерозподіляє уже створені доходи.

«Чорний» ринок виникає внаслідок нездорових потреб окремих людей і намагання інших нажитися на цьому.