Інфляція у вітчизняній економіці
Отже, здавалося б, боротьба з інфляцією не представляє особливої складності; головне, що треба зробити, — це упорядкувати грошову емісію, тобто випускати стільки «паперових» грошових знаків скільки їхній дійсно потрібно для цілей грошового обігу (при даному обсязі і структурі товарообігу). І проте регулювання грошової маси, що знаходиться в звертанні, часто просто недосяжно, якщо думати що вся справа тільки у фінансових мірах. На жаль ситуація набагато складніше, тому що сама економіка багатьох країн об'єктивно змушує до додаткової грошової емісії, що приводить до інфляції. Розглянемо це на прикладі нашої країни, сама структура економіки якої дотепер свідомо «інфляціонна»:
— пріоритет галузей виробничого призначення,
— гігантський розмір оборонного виробництва,
— величезні обсяги незавершеного будівництва,
— безпрецедентно високий рівень монополізму,
— штучно завищений рівень зайнятості населення у виробництві.
Кожна з цих особливостей вітчизняної економіки буквально прирікає її на інфляціонність при спробі ринкової трансформації. Узяти, наприклад, оборонне виробництво. Останнє завжди є фактор інфляції для економіки будь-якої країни, оскільки зайняті в ньому споживчих благ не роблять. Видана ним зарплата завжди «інфляційна», тому що тут результат праці має вкрай специфічне призначення» Для нашої країни, де оборонні витрати десятиліттями мали патологічні розміри, конверсія (переклад військових заводів на випуск мирної продукції) є головний напрямок структурної перебудови вітчизняної економіки і головний спосіб подолання інфляції в Росії.
Могутнім інфляційним фактором виявляється також величезний обсяг незавершеного будування, тому що й у цьому випадку лунають «інфляційні» (порожні) гроші.
В інфляційному напрямку, діє і монополізм найбільших підприємств, що дозволяє встановлювати штучнаі завищені ціни.
Нарешті, «загальність праці» на практиці завжди обертається схованим безробіттям, а виходить, також видачею незароблених грошей.
Роздача «порожніх» грошей — головна причина інфляції, і без структурної перебудови економіки вгамувати російську інфляцію не удасться.
І тут багато чого залежить від соціальної витримки суспільства.
Справа в тім, що відкритої інфляції супроводжують «адаптивні інфляційні чекання» — особливий фактор посилення інфляції, зв'язаний із психологією масового покупця в інфляційній ситуації. Погоня за споживчою вигодою змушує покупця грати на різниці цін: припускаючи подальший ріст цін, він збільшує розміри поточних закупівель, сподіваючись вигадати на різниці сьогоднішніх і завтрашніх цін. Кожному покупцю здається, що він діє розумно і непомітно для продавця. Звичайно, ця омана, тому що в результаті підсилюється сукупний попит, що дозволяє продавцю підняти ціну; покупець знову діє «розумно і непомітно», провокуючи тим новий ріст цін, і т.д.
Сталість «розумного» поводження покупця вселяє інфляційні чекання й у продавця, з тією лише різницею, що діяти він буде в прямо протилежному напрямку: якщо споживачу вигідно купити сьогодні (поки ціни не піднялися ще вище), те виробнику вигідніше продати завтра (коли ціни дійсно піднімуться). У підсумку ті самі інфляційні чекання, змушуючи покупця вишукувати
товар, а продавців ховати його, здатні буквально підірвати економіку, протиставивши попит та пропозицію. І приборкати адаптивні інфляційні чекання покупців і продавців — як особливого джерела розширеного відтворення інфляції — часом сутужніше, ніж вирішити багато хто «чисто» економічні проблеми.
|
Скачати "Реферат на тему Інфляція і попит"
