Культура корінних народів США, Детальна інформація

hO2

hO2

~

\x2403\x1103\x5884\x1202\x6864\x0101\x6000\x5884\x6102\x0324\x6467\x32D8

ямок в живописі і виробництві художніх сувенірів. Комерціалізація притягає на свою орбіту навіть сакральне мистецтво корінних американців. Так навахо, ухитряються закріплювати свій „пісковий живопис” за допомогою спеціальних клеїв, щоб продавати його туристам. Як відмічають спеціалісти, подібні твори вже відрізняються по своєму стилю від справжнього „піскового живопису” – порушується строгість композиції, символіка зображень.

З взаємодією традицій і інновацій розвивається музична культура корінного населення США. Традиції особливо стійко утримуються в обрядових піснях і танцях, які виконуються під акомпанемент традиційних музичних інструментів – усякого роду ударних та духових, тріскачок. Не тільки музичний стрій, для якого більше характерна ритміка, ніж співучість, але і прийоми виконання часто свідчать про древність походження традиційних форм музичної культури індіанських народів.

Але навіть у естрадній музиці, яка завоювала популярність у корінних американців, сучасні ритми доповнюються індіанськими мотивами в музичному оформленні і текстовці. В такому стилі працюють, наприклад, вокально-інструментальні ансамблі і виконавці у навахо і чіппева, які використовують у своїх програмах твори власних композиторів; тільки на початку 80-х років ХХ століття американські фірми звукозапису випустили більше сотні платівок з подібного роду творами музичного мистецтва навахо.

Досить інтенсивно розвивається індіанська література, причому художня література вже має свою, хоч і не дуже велику, історію – вона бере початок від автобіографічних творів Джона Тендера, Лютера Стоячого Ведмедя та інших першопрохідців на поприщі нової індіанської культури. За межами США відомі імена індіанських письменників, публіцистів, вчених – Н. С. Момадея, В. Делорі-молодшого, Д’Арсі Макнікла, У. Мейєра, Е. Секакуаптеви та інших. Для індіанських авторів, будь то белетристи чи вчені, характерне гостре почуття причетності до проблем своїх народів, різка критика існуючої у США системи гноблення корінного населення, практична діяльність на захист його прав і інтересів.

Сучасна культура індіанців США досить багатоманітна. Вона розвивається на основі взаємодії індіанських традицій і традицій євро американських, і результат цієї взаємодії у різних індіанських народів виходить різний: у одних випадках індіанські традиції поступаються місцем інноваціям, а в інших випадках утворюють з ними своєрідні культурні комплекси. При цьому індіанські традиції не завжди являють собою щось застигле і таке, що віджило. Багато з них наповнюється новим змістом, набувають нових функцій і форм. Загальним в цьому процесі у всіх індіанських народів країни є підвищення етносимволічної ролі доєвропейських культурних традицій при одночасному зменшенні їх значення в повсякденному житті індіанців.

Однією з принципових по своїй важливості проблем, які обговорюються сьогодні як вченими-індіаністами, так і самими індіанцями, є проблема формування єдиної культури корінного населення США. Факти свідчать про те, що міжкультурний обмін і створення спільних культурних рис у різних індіанських народів – це реальний процес індіанської дійсності. Описуючи „паніндіанську культуру Оклахоми”, яка склалася в середині ХХ століття, американський етнограф Дж. Говард виділяв такі її елементи, як фестивалі паувау, „танці з притопуванням”, „військові танці”, костюми для цих церемоній, пейотизм, англійську мову. Потаватомі Вісконсину, в основному молодь, під час паувау носить не свої традиційні костюми, а характерний для народів Великих рівнин одяг і головні убори, прикрашені пір’ям. Серед індіанців цього штату отримали поширення типові для Південного Заходу прикраси з бірюзи. Степовий вплив взагалі помітний у святковому одязі багатьох індіанських народів – навахо, маттапоні, меноміні та інших. У корінного населення Південного Заходу стали популярними живописні „танці з обручами” індіанців таос, меноміні відновили „військові танці”, перейнявши їх від чіппева, „сонячні танці” потрапили до навахо від тетон-дакота. Подібні приклади, однак, не дають змоги зробити висновок про наявність у США паніндіанської культури, чи хоча б про появу такої тенденції.

Контакти між індіанськими народами здавна призводили до запозичення окремих культурних рис і поширенню деяких з них в межах великих територій. Широке поширення мали, наприклад „ведмежий танець”, „собачий танець”, „танець бізона”, шаманські обряди, уявлення, пов’язані з особистими духами-покровителями, курильна люлька „калумет”, яка мала сакральні функції, приготування пеммікана – знаменитих індіанських консервів – і багато інших культурних рис. У деяких випадках ступінь запозичення був настільки великим, що можна говорити про „первісну аккультурацію”. Так навахо перейняли від пуебло прийоми зрошуваного землеробства, гончарне мистецтво і ткацтво, а в степових народів конярство і верхове полювання, в результаті чого утворилася сама культура навахо. Інший приклад – дакотизація культури понка у ХVІІІ – ХІХ століттях. Подібні процеси не привели, однак, до утворення культурної однорідності на території Північної Америки.

Не слід також перебільшувати ступінь і значення між культурних запозичень у сучасний період, так як вони не охоплюють усієї сфери культури індіанських народів і відбуваються переважно в кордонах обмежених територій – у Каліфорнії, Оклахомі, на Північному Заході та ін. що ж стосується справді паніндіанських рис, то вони утворюють досить вузький пласт, який включає лише паувау, пейотизм та саму ідеологію паніндіанізму.

Висновок про те, що у США не склалася паніндіанська культура, не заперечує самого факту зближення індіанських народів в культурному плані на основі їх безпосередньої взаємодії і неконтактного взаємовпливу (через індіанську пресу, літературу, індіанські товари і т. д.). однак цей процес має самий загальний характер і краще всього може бути визначений саме терміном „зближення”.

Нерідко взаємодію євроамериканського і індіанського населення США розуміють як односторонній процес аккультурації останнього. Як можна переконатися, це не зовсім так, оскільки, по-перше, індіанські культури не вичерпали внутрішніх резервів для розвитку, а по-друге, вони завжди впливали і продовжують впливати у зворотньому напрямку на культуру не індіанського населення країни, хоча, звичайно, і не так сильно.

Особливо інтенсивним був вплив індіанських культур на європейців в період освоєння ними території країни у ХVІІ – ХІХ століттях. Завдяки контактам з туземцями, європейці навчилися вирощувати кукурудзу, деякі види овочів, тютюн. У їх харчову культуру ввійшли продукти переробки кленового соку і пеммікан, який нині випускається американською промисловістю. Європейські траппери запозичали елементи індіанського одягу, транспортні засоби, переносні види житла, прийоми полювання на пушних звірів і в значній мірі спосіб життя, пов’язаний з промисловим господарством. У деяких регіонах країни індіанці відіграли суттєву роль в становленні і розвитку економіки європейського населення. Так господарське освоєння іспанцями Каліфорнії цілком базувалося на підневільній праці місцевих аборигенів, а на першому етапі каліфорнійської „золотої лихоманки” (кінець40-х – 50-ті роки ХІХ століття) значна частина пошукових і старательських робіт також виконувалася індіанцями.

Ряд елементів військового мистецтва індіанських народів був запозичений європейськими колоністами, а потім і регулярною американською армією, які застосовували їх в війнах з Великобританією, в Громадянській війні, проти самих індіанців; розсипний стрій, методи партизанської війни, ведення розвідки, різні військові хитрощі і т. д. Особливості, наприклад, американської кавалерії, які так вразили Р. Кіплінга, в немалій мірі були зобов’язані своїм виникненням індіанському впливу. Відомо також, що прапорцевий семафор, який застосовувався у збройних силах США, був розроблений на основі сигнальної системи команчів.

У відомій мірі при створенні самих США був використаний досвід американських індіанців, а точніше кажучи, - принцип федеративного устрою Ліги ірокезів.

Індіанський вплив проникав у самі різні сфери американського життя, ставши її невід’ємною частиною. Поглянувши, наприклад на карту США, можна виявити на ній велику кількість індіанських топонімів: ріки Міссурі і Іллінойс, озера Ері, Гурон, Онейда, гори Аппалачі і Уошито, інші географічні об’єкти; цілий ряд штатів носить назви індіанських народів. Приблизно кожен десятий адміністративний округ США містить у своїй назві індіанську семантику. Сам американський національний характер починав формуватися в ході контактів і під впливом корінного населення. Завдяки цьому впливу складалися особливості вигляду і побуту піонерів освоєння американського Заходу, своєрідного укладу життя в зоні „фронтиру” – зоні зіткнення євроамериканців з індіанськими племенами.

Індіанські культурні традиції зіграли визначену роль і в формуванні професійної американської культури, хоча, якщо говорити про американський живопис чи музику, ця роль виявляється тільки при спеціальному мистецькознавчому аналізі. Зате очевидно, що без „індіанських” творів Ф. Купера і Г. Лонгфелло, без батальних і жанрових полотен художників ХІХ століття, які зобразили історію підкорення індіанських племен, американська культура втратила б частину власної своєрідності. Що ж стосується кінематографу США, то швидке зростання його популярності в 30-ті роки ХХ століття було пов’язане в багато чому саме з індіанською тематикою.

Питання про індіанський вплив на американську культуру не зводиться до приведених прикладів, чи, скажемо, до періодично зростаючої моди на довгі зачіски, мокасиноподібне взуття і „індіанський” стиль одягу. Найчастіше цей вплив виявляється важкопомітним, оскільки американська культура являє собою сплав культур багатьох народів Старого і Нового Світу.

PAGE 10