Інфляція в Україні та шляхи її усунення, Детальна інформація

Просте обмеження грощової маси хоча й гальмує динаміку цін, але водночас гнітить виробництво, недозволяє розірвати ланцюг трудових зобов’язань. В українській економіці склалася парадоксальна ситуація, коли поряд з інфляцією виник реальний дефіцит грошей, тобто дефляція.

У 1994 році сума виробництва і запасів товарів народного споживання у двічі перевищила грошові витрати (за винятком імпортних товарів та іноземної іалюти). Досвід свідчить, що спонтанні, емісійні вливання, розпорошуючись у банківсько-кредитній системі і мультиплікуючись у тіньовій економіці супроводжується новими інфляційними витками. З іншого боку страшна не емісія сама по собі. Важливо, яку вона має спрямованість, яким чином використовується. Потрібні точно спрямовані грошові ін’єкції, які могли б прискорити загальмований цикл “виробництво-реалізація-виплати”.

Доказом останнього є платіжна криза, яка вже протягом останнього часу затромбувала судини вітчизняної економіки. Зростає взаємна заборгованість в більщості вітчизняних підприємств, установ, організацій незалежно від типів власності і форм господарювання.

Саме тому держава має здійснити перехід до прямої бюджетної підтримки окремих виробництв, які відповідають прілритетам її структурної політики і які в змозі за такої підтримки вийти на ринок ефективного господарювання.

Досвід розвитку української економіки свідчить, що слід виважено і з наукових позицій підійти до обмежень темпів інфляції і бюджетного дефіциту. Без комплексу активних і супроводжувальних дій вони пригнічують платоспроможність як підприємств, так і населення. При цьому потрібен особливий механізм фінансування з тим, щоб грошові ін’єкції застосовувались безпосередньо для виробництва і ні заяких умов не йшли на погашення боргів, нагромаджених підприємствами значно раніше.

Існує необхідність розділити грошові потоки між державними підприємствами та комерційно-посередницькими структурами, виключивши можливість прихованої, неконтрольованої місії за рахунок вторинного використання позичкових і платіжних грошових ресурсів, випуску неліцензованих цінних паперів, які поглинають державні кошти, спрямовуючи їх у тіньовий оборот.

Для забезпечення зазначених засобів необхідне створення Державного бюджетного банку. Адже державні кошти, розподіл яких здійснюється через мережу комерційних банків, не знаходять свого конкретного призначення внаслідок ряду об’єктивних та суб’єктивних причин. Наведемо такий приклад: У І півріччі 1995 року в ході санацію були прийняті рішення про допомогу 240 підприємствам на суму 36 трлн.крб. По-перше, надання цієї допомоги було заблоковане комерційними банками під приводом несплати заборгованості. По-друге, комерційні банки внаслідок

об’єктивних принципів своєї діяльності, максимізації прибутку неможуть надавати кредити під відсоток, прийнятний для підприємств, які потребують санації. Тому кредити надаються під непосильні відсотки для пілприємств, які без того перебувають в важкому фінансовому стані.

Якщо профінансувати пріоритетні програми металургійного, хімічного, машинобудівного комплексів, медичної та мікробіологічної та харчової галузей, то ефективність фінансових витрат по імпортозаміщенню й експорту прогнозується дуже високою. За попередніми розрахунками такі заходи щодо політики імпортозаміщенню й експорту зумовлять, у кінцевому підсумку зріст ВВП, зниження споживчих цін 1999 році на 10-13%, у 2000 порівнянно з 1995 у 2 рази. Забезпечення зростання виробництва у зазначених галузей через механізм мультиплікатора призведе і до пожвавлення виробництва виробництва в суміжних галузей, а через зростання заробітної плати стимулюватиму випуск споживчих товарів. Водночас поліпшиться торговельний баланс. Лише за рахунок цього сальдо торговельного балансу у 1999 році може бути позитивним. В результаті такі імпульси повинні стимулювати виробництво і гальмувати інфляцію.

Для забезпечення поповнення виробничих запасів за новими цінами (частини обігових коштів) у період до закінчення виробничого циклу має здійснюватися політика поміркованого нешокового обмеження кредитної емісії з метою пристосування підприємств до умов зниження інфляції. Інакше за умов політіки подальшого поступового обмеження інфляції існує загроза фінансового банкрутства підприємства.

Спроба реалізації продукції із заданим самим підприємством необхідним рівнем рентабельності виготовлення продукції в умовах поступового обмеження кредитної емісії також може закінчитись банкрутством підприємства. Для виживання підприємства й уникнення загрози банкрутства може здійснювати реалізацію продукції за нульової рентабельністю. Більше того, вижититі уникнути банкрутства можна навіть за умов від’ємної рентабельності (збитковості виробництва). Підприємство має покрити зміни витрат на виготовлення продукції (сировину, матеріали, комплектуючі вироби, заробітну плату, інші витрати). Прицьому відбувається “проїдання” амортизації. В такому режимі можна працювати 2-3- роки. Це дає тимчасовий перепочинок для проведення необхідних заходів щодо скорочення витрат, покриття в майбутньому “проїдання” амортизації і забезпечення в подальшому хоча б простого відтворення основних фондів. Без здійснення таких заходів “споживання” амортизації в кінцевому підсумку закінчиться банкрутством.

В умовах досягнення позитивної відсоткової ставки особливо небезпечне створення зайвих запасів товарно-матеріальних цінностей. Необхідний пошук тих комерційних банків, які сплачують вищий відсоток за депозити. За позитивної відсоткової ставки вигідніше нагромаджувати (зберігати) гроші, а не товарні запаси.

В умовах інфляції дуже небезпечне відвантаження продукції без попередньої оплати або гарантій такої оплати. Затримка з оплатою продукції покупцем інфляційно “проїдає” виручку від реалізації продукції, а за кредит взятий під сировину для виготовлення продукції, доводиться платити відсоток комерційному банку.

Запровадження системи обов’язкової застави під виданий кредит змушує не створювати зайві запаси сировини, готової продукції, а реалізувати їх навіть з збитками, оскільки несвоєчасне повернення кредиту теж загрожує банкрутством і продажом майна.

В умовах обмеження інфляції інтереси виживання (поповнення потреби в обігових коштах) мають бути вище інтересів поточного особистого споживання. Сьогодні можна направити більше прибутку на особисте споживання, а завтра його не буде зовсім,бо виробництво припинеться у зв’язку з нестачою обігових коштів, а банк не видасть кредитів з причини малої ймовірності його повернення.

Таким чином, не ліквідувавши падіння обсягів виробництва, ми не скасуємо чи не найголовнішого інфляційного чинника – зменшення товарного забезпечення грошей. Сьогодні маємо зробити вибір між контрольованою інфляцією та подальшим занепадом виробництва та соціальної сфери.

Будь-яка інфляція веде до зростання рівня цін. При цьому темпи зростання заробітної плати, як правило, відстають від темпів зростання цін, тому наслідком інфляції є зниження добробуту населення. Але особливо небезпечною є гіперінфляція.

Гіперінфляція виявляє руйнівну дію на економіку країни і веде до швидкого зубожіння народу і зростання безробіття. Стрімко зменшуються реальні доходи людей, практично знищуються заощадження. Закриваються підприємства, які не можуть витримати тягар швидкозростаючих витрат. Руйнується механізм заощадження грошей для виробничих інвестицій, адже в таких умовах вигідно бути боржником (“вартість” боргу стрімко зменшується) і невигідно давати в борг і нагромаджуват гроші. Банки ненадають кредити, а якщо надають, то не на тривалий час (кілька місяців) і під грабіжницькі проценти. Як наслідок, руйнується виробництво і торгівля. Країна “проїдає” своє майбутнє, знищуючи основу нормального зростання економіки. Гіпервисокі темпи інфляції в 1993 році, яка супроводжувалася падінням обсягів виробництва, товарообороту, капіталовкладень, погіршенням стану державних фінансів тощо, призвели до кризи грошово-кредитної сиситеми України. Макроекономічні показники досягли значень, які цілком можливо порівнювати з певними показниками світової економічної кризи 30=х років нашого століття.

Таблиця 4. Порівняльна таблиця макроекономічних показників

№№ п/п Макроекономічні показники Світова економічно криза, 1929-1933 рр. Україна, І півріччя 1993 р. – І півріччя 1994 р.

1. Обсяг промислового виробництва, % -46,0 -36,0

2. Зовнішньоторговий обіг, % -67,0 -35,0

3. К-сть безробітних, % 25,0 30,0

4. Реальні доходи населення, % -58,0 -100,0



Гострота кризового стану функціональної економіки змусила уряд та НБУ докорінно змінити свою політику. Грошово-кредитну політику було змінено з експансійної на жорстку рестрикційну. У 1994 році монетарна політику НБУ будувалася орієнтуючись на приборкання інфляції.

Ще наприкінці 1993 року було запровадженно ряд заходів по стримуванню зростання грошової маси в обігу. Якщо в IV кварталі 1993 року середньомісячні темпи інфляції становили 66,4% то в І кварталі 1994 року темпи інфляції було знижено до 12,4%, а в ІІ кварталі – до 5%.

У 1995 році темпи інфляції продовжували знижуватися з 21,2% у січні до 4,6% у серпні з традиційним для України осіннім підвищенням у вересні до 14,1%, 9,1 % у жовтні.

Зниження темпів інфляції створило підставу до зменшення облікової ставки НБУ, що теж є одним з внструментів грошово-кредитної політики. Адже це повинно було забезпечити вплив на баньківську систему і стати підгрунтям для зменшення процентних ставок за комерційними банківськими кредитами.

Незважаючи на те, що вже в січні 1994 р. рівень інфляції істотно знизився (з 90,8% у грудні 1993 р. до 19,2% в січні 1994 р.) НБУ утримувало облікову ставку на рівні 20% на місяць, з середини 1993 року. Починаючи з січня 1994 рівень позичкового процента набув позитивного значення, яке зберігалося до жовтня 1994 року.