Забезпечення рентабельності страхової діяльності, Детальна інформація

Отже, адекватне визначення страхової суми є підґрунтям фінансових взаємовідносин між сторонами страхової угоди і має дуже важливе значення як для страховика, так і для страхувальника. Для страховика — оскільки, по-перше, від розміру страхової суми при незмінному страховому тарифі залежить сума його доходів у вигляді страхових премій; по-друге, страхова сума дає уявлення про максимальний розмір зобов'язань страховика за конкретними договорами страхування. Для страхувальника — оскільки, по-перше, залежно від розміру страхової суми він сплачує страхові премії; по-друге, він може претендувати на той чи інший розмір страхового відшкодування в межах страхової суми.

У обов'язкових видах страхування страхова сума (або мінімальне її значення) встановлюється, як правило, відповідними законодавчими актами. Наприклад, мінімальна страхова сума з обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів становить в Україні 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю третіх осіб, і 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за шкоду, заподіяну майну третіх осіб. Це означає, що при проведенні цього виду страхування страховик несе відповідальність за кожним конкретним договором щонайменше у таких обсягах.

У добровільних видах страхування страхову суму встановлюють страховик і страхувальник самостійно, за взаємною згодою. При цьому в договорі страхування обов'язково має бути зазначений її розмір, а у Правилах страхування — порядок визначення.

Залежно від галузі страхування (майнове, особисте, страхування відповідальності) обирається той чи інший підхід до визначення страхової суми.

Так, у майновому страхуванні страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладення договору, якщо інше не передбачене договором страхування або умовами обов'язкового страхування. На практиці дійсна вартість майна звичайно обчислюється як вартість придбання майна за вирахуванням зносу. Знос вираховується через те, що страхування за своєю сутністю призначене лише для компенсування реальних збитків і не може бути для страхувальника джерелом отримання додаткових доходів.

З цієї самої причини в разі, коли одне й те саме майно є застрахованим у кількох страховиків (тобто загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна), то страхове відшкодування, Що виплачується всіма страховиками, все одно не може перевищувати дійсної вартості майна. З настанням страхового випадку кожний страховик здійснюватиме виплату пропорційно до розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування, навіть якщо страхова премія була обчислена і сплачена страхувальником кожному страховикові з огляду на дійсну вартість майна (тобто виходячи з повної страхової суми, а не конкретної її частки). «Надлишкове» сплачена премія не повертається. Це є своєрідна санкція до страхувальника, який з метою збагачення вдався до обману, не повідомив страховиків про подвійне страхування і тим самим порушив основний принцип страхування: принцип найвищої сумлінності у відносинах між страхувальником і страховиком.

В особистому страхуванні розмір страхової суми не лімітується. Об'єктом страхування тут є життя, здоров'я і працездатність людини, які не мають вартісної оцінки. Тому страхова сума, на яку укладаються договори особистого страхування, теоретично може бути як завгодно великою. Але на практиці її розмір обмежується здатністю страхувальника сплачувати відповідні премії, адже розмір страхової премії обчислюється множенням страхової суми на страховий тариф.

Іноді страховик пропонує страхові поліси особистого страхування зі стандартною, заздалегідь визначеною страховою сумою і заздалегідь визначеною відповідною страховою премією. Це створює певні зручності у стосунках між сторонами, але не означає, що страхувальник повинен за будь-яких умов погодитися із запропонованою страховою сумою. Він завжди має право на вибір, за винятком обов'язкових видів особистого страхування, в яких страхова сума визначається законодавче і не може бути змінена ані страхувальником, ані страховиком.

Страхові виплати на користь страхувальника за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків з майнового страхування. Навіть якщо страхувальник має кілька договорів особистого страхування, усі вони вважаються дійсними в повному обсязі, оскільки страхувальник сплачував страхові премії за кожним договором. Отож і страхові виплати він отримає згідно з умовами кожного з них. Вартісні обмеження, про які йшлося щодо майнового страхування, тут відсутні. В особистому страхуванні поняття «подвійного» страхування не використовується через неможливість визначення вартості життя і здоров'я людини — вони безцінні.

При укладанні договорів страхування відповідальності визначити страхову суму і, відповідно, розмір страхової премії особливо складно. Адже ці договори пов'язані з компенсацією збитків, завданих страхувальником життю, здоров'ю і майну третьої особи. Хто саме буде цією третьою особою, якого розміру збитків вона зазнає — нікому невідомо. Тому в договорах страхування відповідальності зазвичай встановлюється лише ліміт страхової суми, який може й не відповідати розміру заподіяних збитків, але який обмежує розмір страхових виплат з боку страховика за кожним конкретним договором. Оскільки договори страхування відповідальності найчастіше укладаються під впливом вимог міжнародних угод або вимог внутрішнього законодавства країни, то відповідно до зазначених вимог, як правило, встановлюється і ліміт страхової суми. Страхова сума є базою для обчислення страхової премії.

Страхове відшкодування — це грошова сума, яка виплачується страховиком за умовами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування, згідно з чинним законодавством, не може перевищувати прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування.

У разі, коли у майновому страхуванні маємо «недострахування», тобто страхова сума не дорівнює повній вартості застрахованого об'єкта, а становить лише певну частку його вартості, страхове відшкодування виплачується в такій самій частці від визначених за страховою подією збитків. При цьому використовується пропорційна система страхового забезпечення. Якщо умовами страхування передбачене використання іншої системи (наприклад, системи «першого ризику» або системи граничного забезпечення), то відшкодування відбувається за іншою схемою, згідно з угодою сторін.

Виплати страхових відшкодувань і страхових сум — це ті витрати, які, відповідно до структури тарифної ставки, забезпечуються страховими нетто-преміями.

Виплату страховик здійснює згідно з договором страхування або керуючись законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), що складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, яку визначає сам страховик.

У разі потреби страховик може робити запити про відомості, пов'язані зі страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також може самостійно з'ясовувати причини й обставини страхового випадку. Законодавство зобов'язує підприємства, установи й організації надсилати страховикам відповідь на запит про відомості, пов'язані зі страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому, згідно із Законом України «Про страхування», страховик несе відповідальність за їх розголошення.

Дуже важливе значення має термін сплати страхових сум і страхових відшкодувань на користь страхувальника (застрахованого, правонаступника). Згідно із Законом України «Про страхування» страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів, тільки-но стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати. Виплату страховик має здійснити у передбачений договором термін. Він несе майнову відповідальність за несвоєчасну виплату шляхом сплати страхувальникові неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування.

Якщо це передбачено договором страхування, то в загальний обсяг виплат включається також відшкодування страхувальникові витрат, які він поніс при настанні страхового випадку, щоб запобігти збиткам або зменшити їх.

Фізичним особам виплати здійснюються як готівкою, так і безготівкове: з каси страхової компанії; переказом на банківський рахунок отримувача; переказом за місцем роботи.

Юридичні особи, як правило, отримують страхові виплати в безготівковій формі, переказуванням відповідних сум з банківського рахунка страхової компанії на банківський рахунок страхувальника.

У разі дострокового припинення договору страхування законодавство України забороняє повернення коштів готівкою, якщо страхову премію було внесено в безготівковій формі.

Страхові компанії зобов'язані сплачувати загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі), а також місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).

Оподаткування страхової діяльності потребує з'ясування не лише відповідних законодавчих і нормативних актів з оподаткування, а й законодавства щодо страхової справи. Діяльність страховика охоплює як страхову діяльність, що має свій відмінний порівняно з іншим порядок оподаткування, та діяльність, не пов'язану зі страхуванням (інвестиційну та іншу діяльність), яка оподатковується у загальному порядку.

Об'єктом оподаткування визначено валовий дохід від страхової діяльності, який включає суму страхових внесків, страхових платежів або страхових премій, нагромаджених страховиками протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами. Ставка податку визначена в розмірі 3 % від суми валового доходу, отриманого від страхової діяльності. Звідси ми беремо ставку для рентабельності 97 %.

РОЗДІЛ ІІ.

Аналіз рентабельності страхової діяльності

2.1. Тенденції розвитку страхової діяльності в Україні

Страхування суттєво впливає на соціально-економічну стабільність суспільства і як таке — належить до кола чинників, що безпосередньо визначають рівень економічної безпеки країни. Вітчизняний страховий ринок, попри стабільне нарощування обсягів страхових премій (у 2000р. вони становили 1,3% ВВП, у 2001р. — 1,5%, у 2002 — 2%), ще не набув статусу впливового соціально-економічного чинника.

Водночас, розвиток страхового ринку є похідною соціально-економічного розвитку країни. Зацікавленість держави в розвитку страхового ринку полягає в тому, що завдяки страхуванню уможливлюється підвищення соціального захисту населення та господарюючих суб'єктів; зменшується навантаження на державний бюджет у частині відшкодування непередбачуваних збитків природно-техногенного характеру; вирішуються окремі проблеми соціального забезпечення завдяки перенесенню державних соціальних виплат з коштів бюджету на страхові виплати. Страхування є стабільним і довгостроковим джерелом інвестування. Страхова галузь може й повинна використовуватися як ефективний інструмент пенсійної реформи. Водночас, розвиток якісного страхування — процес поступовий і тривалий.

Розвиток страхування в Україні стримується багатьма об'єктивними та суб'єктивними чинниками. Головними серед них є відсутність платоспроможного попиту на страхові послуги внаслідок низького рівня життя населення, обмеженість корпоративних фінансів, нестійкість податкової системи, відсутність економічних стимулів розвитку страхування. Водночас, страхових компаній, що займаються реальним страхуванням і мають достатньо власних ресурсів для обслуговування крупних клієнтів, не більше десяти. Та й вони не всі можуть самостійно покривати ризики понад $10 млн.