Фінансовий стан підприємства та шляхи його покращення, Детальна інформація

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій ураховуються тоді, коли вони фактично відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових

звітах тих періодів, протягом яких сталися ці операції. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про колишні операції, пов'язані з виплатою або отриманням грошових коштів, а й про зобов'язання сплатити грошові кошти в майбутньому та ресурси, які мають надійти у майбутньому. Така інформація є найкориснішою для прийняття користувачами економічних рішень.

У П(С)БО 1 зазначається, що принцип нарахування треба застосовувати одночасно з принципом відповідності, за яким витрати визначаються у звіті про фінансові результати на підставі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами.

Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах має бути повною з огляду на її важливість для користувача та витрати, пов'язані з отриманням цієї інформації. Тому фінансова звітність не обмежується тільки балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух грошових коштів. Вона містить примітки, в яких надаються інформація про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів. Крім того, у примітках розкриваються важливі для користувачів фінансової звітності події, які відбулися після складання балансу (наприклад, оголошення про виплату дивідендів на акції).

У складі річного бухгалтерського звіту українських підприємств передбачено форму № 3 «Звіт про рух грошових коштів», форму № 4 «Звіт про власний капітал» та пояснювальну записку. Проте інформація, яка в них наводиться, лише незначною мірою може знадобитися користувачам для здійснення ретроспективного та перспективного аналізу діяльності підприємств з метою прийняття ними прогнозних фінансово-економічних рішень.

Що ж до непередбачених подій після складання балансу, то вони раніше не впливали на показники звітів і не розкривались у пояснювальній записці. Тепер, за П(С)БО 6, такі події поділяються на дві групи та коригують певні статті звітності або пояснюються в примітках (рис. 1.2.2).

коригують відповідні активи і зобов’язання

розкриваються

у примітках до фінансових



Рис. 1.2.2. Класифікація подій після складання балансу за П(С)БО 6

Для того щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства формує облікову політику, тобто вибирає принципи, методи та процедури обліку в такий спосіб, щоб достовірно відобразити фінансовий стан підприємства, результати його діяльності та забезпечити порівнянність фінансових звітів.

Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, якою підприємство має користуватися постійно за складання фінансових звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів є вимогою принципу послідовності. Дотримання цього принципу є передумовою порівнянності фінансових звітів. Адже користувачі дістають можливість визначати відмінності у веденні бухгалтерського обліку як самим підприємством, так і різними |іншими підприємствами протягом певних звітних періодів.

Іще не так давно українські підприємства мали дуже обмежені можливості щодо формування облікової політики, «Вказівок щодо організації бухгалтерського обліку в Україні», затверджених наказом Мінфіну України від 07.05.93 № 25 з наступними змінами і доповненнями. Ці «Вказівки» містили вимогу щодо обов'язкового попередження підприємством у пояснювальній записці до річного бухгалтерського звіту про свій намір змінити облікову політику наступного звітного року.

За П(С)БО 1 підприємство висвітлює свою облікову політику у примітках, описуючи принципи оцінки та методи обліку окремих статей звітності. Тепер підприємство має право вибору, приймає ці рішення самостійно.

Що ж до змін облікової політики, то в П(С)БО 6 визначено:

• коли можливі такі зміни;

• що не вважається зміною облікової політики;

як впливають зміни облікової політики на показники фінансових звітів;

які примітки слід давати у разі зміни облікової політики.

Цілій низці господарських операцій, таких як погашення сумнівної заборгованості, визначення можливого строку корисного використання основних засобів тощо, притаманна певна невизначеність. Тому під час складання фінансових звітів слід застосовувати принцип обачності, щоб активи або дохід не були завищені, а зобов'язання чи витрати — занижені.

Сутність операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їхньої юридичної форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні в такий спосіб, що дальше використання майбутніх економічних вигід, утілених у цьому активі, залишається за підприємством. За таких обставин відображення цієї операції як продажу не відповідатиме її суті. Тому керівництво підприємства має віддавати перевагу економічному змісту господарських операцій, а не їхній юридичній формі.

Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства в його фінансовій звітності у грошовій формі.

Під час складання фінансової звітності необхідно намагатися узгодити всі перелічені принципи так, щоб досягти належних якісних характеристик фінансової звітності.

Одночасно з набуттям чинності нових стандартів бухгалтерського обліку запроваджено новий удосконалений план рахунків бухгалтерського обліку разом з Інструкцією про застосування плану рахунків, узгоджений зі структурою балансу та звіту про фінансові результати. Так, необоротні активи, запаси, кошти, розрахунки та інші активи (класи 1, 2, 3 плану рахунків) мають узгоджуватися з даними розділів 1—3 активу балансу.

Дані про власний капітал і забезпечення зобов'язань, довгострокові зобов'язання та поточні зобов'язання (класи 4, 5, 6 плану рахунків) мають узгоджуватися з даними розділів 1—5 пасиву балансу.

Дані про доходи і результати діяльності, витрати за елементами, витрати діяльності (класи 7—9 плану рахунків) мають узгоджуватися з відповідними даними звіту про фінансові результати. [41, 335-345].

1.3 Нормативно-правове забезпечення аналізу показників фінансового стану підприємства

Правовою базою для проведення аудиту та аналізу фінансового стану підприємства є:

Закон України “Про аудиторську діяльність”. №3125 від 22 квітня 1993 року.