Класифікація договорів, Детальна інформація

Для укладання реального договору (від лат. геs - річ) необхідні не тільки узгодження волі сторін, а й передача речі - об'єкта договору. Поки передача речі не відбудеться, договір не вважається укладеним. Наприклад, реальною угодою є договір позики (ст. 827 ЦК України доки гроші не передані позичальнику, права і обов'язки у сторін не виникають). Отже, обіцянка дати гроші у позику не означає, що потенційний позичальник набуває права вимагати виконання цієї обіцянки.

Для укладання формального договору необхідні два моменти: узгодження волевиявлення сторін (консенсус) та вираження волі у певній формі, що визначена законом (наприклад, рента ст. 732 ЦК України, дарування ч. 2-4 ст. 719 ЦК України). Форма договорів письмова або нотаріальна, причому здебільшого регулюється імперативними нормами. Як консенсуальний, так і реальний договір може бути формальним .

 залежно від основ укладення

По підставах укладення усі договори діляться на вільні та обов'язкові. Вільні - це такі договори, укладення яких цілком залежить від розсуду сторін. Укладення же обов'язкових договорів, як це випливає із самої назви, є обов'язковим для однієї або обох сторін. Більшість договорів носить вільний характер. Вони укладаються за бажанням обох сторін, що цілком відповідає потребам ринкової економіки.

Однак в умовах економічно розвитого суспільства зустрічаються й обов'язкові договори. Хоча в законі і проголошено свободу договорів, але реально, якщо аналізувати законодавство, що регулює різні відносини, ми побачимо безліч випадків, коли укладення договорів є обов’язковим для однієї із сторін. Обов'язок укладання договору може випливати із самого нормативного акта. Наприклад, у силу прямої вказівки закону у випадках створення юридичної особи укладання договору банківського рахунка стає обов'язковим як для банківської установи, розташованого по місцю реєстрації юридичної особи, так і для створеної юридичної особи. Юридичний обов'язок укласти договір може випливати і з адміністративного акта. Так, видача місцевою адміністрацією ордера на житлове приміщення ставить за обов'язок житлово-експлуатаційній організації укласти договір житлового наймання з тим громадянином, якому виданий ордер.

 залежно від зазначення підстави укладання

Залежно від зазначення підстави (цілі) договору для його дійсності, угоди поділяються на абстрактні й каузальні.

Договори, в яких чітко визначено підстави їх укладення, називаються каузальними (від лат. causa - причина). Дійсність такого договору залежить від законності і досяжності мети. До них належить більша частина цивільно-правових договорів (купівля-продаж, доручення, зберігання тощо).

Абстрактними вважаються договори, у яких не визначено підстави їх здійснення. Абстрактний договір є дійсний у будь-якому випадку, якщо дотримано його форму. Найбільш яскравим прикладом абстрактного договору є видача векселя. Вексель містить зобов'язання однієї особи сплатити певну грошову суму іншій особі, але при цьому не мають значення підстави, з яких було видано вексель: чи була позика, чи купівля-продаж, чи ще щось.

основні і додаткові договори

Особливість відміни зазначених договорів заключається у тому, що судьба кожного з договорів, віднесених до групи додаткових, похідна від судьби основних. І навпаки, основні договори незалежні, а отже, визнання додаткового договору недійсним на юридичну силу основного договору не впливає. Найбільш розповсюдженим різновидом додаткових договорів є ті, що виникають у зв’язку з вказаними в Цивільному кодексі способами забезпечення виконання зобов’язань – неустойка, порука, завдаток, застава.

Додатковий договір володіє відносною самостійністю, котра, проявляється у тому, що він визнається укладеним з моменту, коли сторони досягнуть згоди за його умовами. З відносної самостійності додаткового договору витікає відсутність необхідності придати йому особу форму. Мається на увазі, що умови додаткового договору можуть бути включені у текст основного. І все рівно навіть при такому варіанті мова йдеться про два договори.

 типові договори

У визначенні змісту договорів, які укладаються між організаціями і громадянами, важлива роль належить типовим, або зразковим, договорам. Типові договори є передусім уніфікованим засобом (взірцем), що забезпечує однакове оформлення конкретних договірних відносин. Крім того, типовий договір – це своєрідний нормативно-правовий акт, який заповнює правове регулювання певної сфери господарських відносин через недостатнє врегулювання їх актами вищої юридичної сили. Типові договори часто використовують при укладанні так званих публічних договорів і договорів про приєднання.

Публічний договір є узагальненим поняттям договорів, що укладаються у різних сферах обслуговування громадян і юридичних осіб (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Публічним визнається договір, у якому однією із сторін є підприємець, що взяв на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звертається. Наприклад, якщо організація, що займається готельним обслуговуванням, не має право при наявності вільних місць відмовити громадянину в наданні готельних послуг. При цьому ціна товарів (робіт, послуг) та інші умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім випадків, коли законодавчими актами допускається надання пільг для окремих категорій споживачів. Підприємець не повинен надавати переваги одній особі над іншою щодо укладання публічного договору, крім випадків, передбачених законодавчими актами. Відмова підприємця від укладання публічного договору за наявності у нього можливостей надати споживачеві відповідні товари або послуги не допускається (ст. 633 ЦК України), у випадку необґрунтованого ухилення від укладання договору споживач має право також вимагати відшкодування спричинених збитків. Єдиною можливою основою для звільнення підприємця від укладення публічного договору є відсутність у нього можливості надати споживачу відповідні товари, послуги, виконати для нього відповідні роботи. Наприклад, організація, що займається готельним обслуговуванням, відмовляє громадянину в наданні готельних послуг через відсутність вільних місць. При цьому тягар доказування відсутності можливості для укладення договору закон покладає на підприємця.

Договором про приєднання визнається договір, умови якого визначені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і можуть бути прийняті другою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Наприклад, договором приєднання може бути договір перевезення, де у якості форми договору виступає транспортна накладна (коносамент або інший документ на вантаж, що передбачено статутом або кодексом). Договір приєднання також застосовується при взаємодії з масовим споживанням, де неможливо кожен раз домовлятися про умови договору (наприклад, договір банківського вкладу, договір побутового прокату). Наприклад, важко собі представити, що робітник побутового прокату кожен раз буде садитися за стіл переговорів з кожним громадянином розробляти індивідуальні умови побутового прокату. Сторона, яка приєдналась до договору, може вимагати розірвання або зміни договору, якщо договір про приєднання, хоч і не суперечить законодавчим актам, але позбавляє цю сторону звично надаваних їй прав, включає або обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов’язань або містить інші явно обтяжливі умови для сторони, яка приєдналася, виходячи зі своїх розумних інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. Якщо вимоги щодо зміни або розірвання договору виявила сторона, що приєдналась у зв’язку зі здійсненням своєї підприємницької діяльності, сторона яка надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналась, знала або повинна була знати, на яких умовах укладає договір (ст. 643 ЦК України).

 залежно від наявності або відсутності матеріального відшкодування

Залежно від наявності або відсутності обов'язку сторін надавати зустрічне матеріальне відшкодування договори поділяють на оплатні й безоплатні.

У безоплатних договорах обов'язок здійснити матеріальні витрати має лише одна із сторін. Інша сторона не обтяжена будь-якими обов'язками. Прикладом може бути договір дарування, в якому одна сторона безоплатно передає майно у власність іншій.

Оплатні договори характерні наявністю зустрічного еквівалентного надання матеріальних чи нематеріальних благ. Платність у договорі може виражатися у передачі грошей, речей, наданні зустрічних послуг. Наприклад, в договорі купівлі-продажу одна сторона передає майно, але замість нього отримує його вартість у грошах.

Більшість договорів носять оплатний характер, що відповідає природі суспільних відносин, регульованих цивільним правом.

Оплатні договори поділяють на комутативні і алеаторні.

Комутативні договори (від лат. commutare - змінювати, переміняти) – це договори, при укладанні яких сторонам заздалегідь відоме співвідношення та обсяг прав і обов’язків сторін. Більшість сторін у цивільному праві – комутативні. Так при укладанні договору купівлі-продажу, покупець передбачає, що за передачу продавцю конкретну суму грошей він набуде у власність передану договором річ. А продавець відповідно розуміє, що замість майна яке він втратить, він отримає певну суму грошей.

Алеаторні договори (від лат. аlleator - азартний гравець) – це договори на ризик, тобто при укладанні договору сторони не можуть чітко визначити межі виконання своїх обов’язків, а втрата чи збагачення однієї із сторін залежить від випадку. Алеаторний договір містить у собі умову, яка робить неможливим точне обчислення на момент укладання договору вигоди і можливих збитків у разі виконання договору. Скажімо, при укладанні договору довічного утримання не можна визначитися, для кого він вигідний, оскільки смерть відчужувача може припинити договір через день, а може і через 30 років. До алеаторних можна віднести договір страхування, оскільки настання страхового випадку і, відповідно, сплата страхової суми від сторін не залежить.

 залежно від послідовності (етапності) досягнення цілей

Залежно від послідовності (етапності) досягнення цілей, які ставлять перед собою сторони, вступаючи у договірні зв’язки, договори можна поділити на попередні й основні. У практиці ділового спілкування часто ведуться переговори або листування між суб’єктами господарювання з приводу створення у майбутньому нових ринкових структур або проведення якихось спільних господарських заходів. Такі ділові стосунки нерідко оформлюються попереднім договором. За попереднім договором сторони зобов’язуються у певний строк укласти у майбутньому договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють встановити предмет договору, а також інші суттєві умови договору. Так, сторони можуть заключити договір, за яким власник житлового будинку зобов’язується продати його покупцю, а покупець купити його на початку літнього сезону. У вказаному попередньому договорі обов’язково повинно міститися умови, що дозволяють визначити той жилий будинок , який у майбутньому буде проданий, а також його продажну ціну. Основним договором вважається такий договір, укладення якого передбачено попереднім договором. Хоч істотні умови основного договору названі у попередньому договорі, але вони мають бути узгоджені сторонами при укладанні основного договору. Сторона, яка обґрунтовано ухиляється від укладання основного договору, повинна відшкодувати другій стороні збитки, зумовлені простроченням, якщо інше не передбачено попереднім договором або законодавчими актами. Зобов’язання, передбачені попереднім договором, припиняються, якщо до закінчення строку, протягом якого має бути укладений основний договір, цей договір не буде укладений або жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Договір (протокол) про наміри, в якому не виявлено прямо волі сторін надати йому силу попереднього договору, не породжує цивільно-правових наслідків (п. 2 ст. ЦК України).

 залежно на чию користь обумовлено виконання зобов’язань

Залежно на чию користь обумовлено виконання зобов’язань за договором, вони, як правило, укладають на користь їхніх учасників (двох сторін або однієї із сторін) і право вимагати виконання таких договорів належить тільки їх учасникам. Разом з тим зустрічаються і договори на користь осіб, що не приймали участі в їхньому висновку , тобто договори на користь третіх осіб. Договори на користь третьої особи – коли особа, яка уклала договір, обумовила виконання зобов’язання, що виникло з договору, третій особі, то, якщо інше не передбачено в договорі і не випливає з його змісту, виконання може вимагати як сторона за договором, так і третя особа, на користь якої оговорено виконання. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй за договором, то особа, що уклала договір, може скористатися цим правом, коли це не суперечить змістові договору. У п. 3 ст. 636 ЦК України передбачено також, що з моменту вираження третьою стороною наміру скористатися своїм правом сторони, якщо інше не передбачено законодавством чи договором, не можуть розірвати або змінити укладений договір без згоди третьої сторони.

Наприклад, якщо орендар уклав договір страхування орендованого майна на користь його власника (орендодавця), то право вимоги виплати страхового відшкодування при настанні страхового випадку належить орендодавцеві, на користь якого й укладений договір страхування. І тільки в тому випадку, коли третя особа відмовилася від права, наданого йому за договором, кредитор може скористатися цим правом, якщо це не суперечить законові, іншим правовим актам і договорові. Так, у приведеному прикладі орендар, що уклав договір страхування на користь орендодавця, тільки в першому випадку вправі вимагати виплати йому страхового відшкодування, коли останній відмовився від права на його одержання. Разом з тим у самому договорі можуть бути передбачені інші наслідки відмовлення третьої особи від приналежних йому права вимоги. Наприклад, у приведеному вище прикладі в договорі страхування може бути передбачено, що у випадку відмовлення орендодавця від одержання страхового відшкодування, останнє орендареві не виплачується. Прикладом також є договір змішаного страхування життя, за яким у випадку смерті застрахованого, страхова сума виплачується вигоданабувачеві – зазначеній в договорі третій особі.

 класифікація за О.С. Іоффе