Ціна банківського кредиту, Детальна інформація

отримання від клієнтів достатнього і якісного забезпечення;

оперативність при стягненні боргу;

— страхування;

— визначення кредитної політики;

— підтримання оптимальної структури заборгованості за кредитами;

— формування резервів.

Лімітування — це встановлення межі кредиту.

Межа (ліміт) кредиту може встановлюватися окремим позичальникам, групі однотипних позичальників, галузі господарства. Це дає змогу уникнути ризику концентрації кредитних вкладень в окремих суб'єктів, що зменшує вірогідність можливих втрат від кредитних операцій.

Лімітуватися можуть також права окремих банківських менеджерів і структур відносно ухвалення рішення про надання кредиту.

Розрахунок ліміту кредитування здійснюється на підставі фінансових показників позичальника і прогнозування його майбутніх грошових потоків. Розмір ліміту залежить від можливих фінансових результатів діяльності суб'єкта, що кредитується, за квартальний термін. Через квартал необхідно робити уточнення потреб і можливостей позичальників.

Комерційні банки використовують таку форму лімітування кредитів, як кредитна лінія. Вона являє собою юридичне оформлене зобов'язання банку перед позичальником надавати йому протягом певного терміну (від кварталу до року) позички в межах узгодженої суми.

Кредитна лінія встановлюється у разі тривалих зв'язків між банком і позичальником. Вона мас декілька переваг порівняно з одноразовим кредитом. Позичальник має змогу точніше оцінити перспективи свого розвитку, скоротити витрати часу, пов'язані з переговорами про укладання окремих угод на кредитування. Зазначені переваги стосуються і банку. При цьому у нього з'являється можливість детальніше ознайомитися з діяльністю позичальника.

Установивши кредиту лінію, банк, незалежно від ситуації на ринку позичкових капіталів, зобов'язується надавати кредити у повній відповідності з укладеною кредитною угодою.

Лімітування прав менеджерів і підрозділів може здійснюватися в системі одного банку, і «розмір» права на видачу кредиту залежить від рівня кваліфікації відповідного фахівця та обсягу капіталу, яким оперує банківська установа (відділення, філія тощо).

Зазначене вище лімітування — це засіб захисту від кредитного ризику, який застосовується з ініціативи банку-кредитора. Існує певне лімітування, ініціатором якого є центральний банк (Національний банк України). Це нормативи кредитного ризику, які є

прийняття цього листа до виконання банком. Гарантами можуть бути будь-які фінансове стабільні юридичні особи (підприємства) і банки. Найвагомішою вважається банківська гарантія.

Строк дії гарантії встановлюється, як правило, на 10—15 діб більше від строку погашення позички, повернення якої забезпечене гарантією.

Гарантійний лист складається в двох примірниках. Один примірник гарантійного листа з відміткою банку, що обслуговує гаранта, про прийняття гарантії подасться до банку позичальника, після чого здійснюється кредитування під гарантію.

Якщо позичальник не повертає у встановлений строк борг, забезпечений гарантією, несплачена позичка стягується у безспірному порядку з рахунку гаранта.

Зразок гарантійного листа (договору-поручительства) наведений у додатку 15.

Перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків позичальника до третьої особи означає переданий банку-кредитору права спрямовувати виручку за цими вимогами і рахунками безпосередньо па погашення позички при настанні строку її повернення.

Цесія здійснюється на підставі складеної між банком і позичальником угоди, в якій вказується сума вимог і рахунків, що перевідступляться, та інші умови.

Якщо позичальник має поточний рахунок у даному банку, то угоду про перевідступлення можна не складати, а обумовити цю умову (цесію) в кредитній угоді.

Іпотека — це різновид застави нерухомого майна (головним чином землі і будівель) з метою одержання позички в банку. Іпотека надає право банку переважного задоволення його вимог до боржника в межах вартості зареєстрованої застави. У разі неплатоспроможності боржника вимоги кредитора задовольняються за рахунок виручки від реалізованого майна.

При використанні такої форми забезпечення зобов'язань позичальника перед банком, як страхування відповідальності, клієнт надає банку страхове свідоцтво (поліс) або інші документи, які підтверджують факт страхування клієнтом кредитної операції. Банк повинен переконатися в наявності у страхователя необхідних фондів страхування, тобто в його платоспроможності.

Банк може самостійно застрахувати позичку, що надасться шляхом укладання зі страховою установою угоди про добровільне страхування кредитного ризику. У цьому разі сума страхових внесків додається до плати за користування позичкою.

Зразок договору страхування наведений у додатку 16.

Формою забезпечення виконання зобов'язань є також стягнення пені і штрафів. Пенею є визначена законом або угодою грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредитору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, зокрема у випадку прострочення виконання.

Стягнення пені передбачається в кредитній угоді і застосовується при несвоєчасній сплаті процентів за користування кредитом і несвоєчасному поверненні позички. Пеня визначаться а процентному відношенні до суми зобов'язання, яке прострочене, і нараховується у встановленому розмірі за кожний день прострочення платежу.

Однією з форм страхування кредитного ризику є створення банком резервів для покриття можливих втрат від кредитних операцій. Детально про це йдеться в розділі 10.1.