А вони невмирущі, як фенікси, Детальна інформація

ще дід розповідав.

Здавна-предавна

пишалося смерекою село.

Була вона як сторож біля хати,

така висока, пишна та весела,

дивилася на гори і ліси

та й бачили її

всі навколишні села.

Від вітру часом шумно,

часом стиха

журливу пісню розносила,

а у безвітряну погоду

гордо стояла,

цілющі пахощі

із хвої роздавала.

Стовбур у неї був

грубезний від самої землі

до рівня хати,

а щоб її обняти,

людей із троє

кругом смереки мали б стати…

Жив під смерекою Сірко:

Гав-гав, гав-гав!

Своїх по нюху пізнавав,

ластився і мовчав.

Та недруга пес відчував здалека,

невже навчила так його смерека?

Оця смерека бачила

і пережила не одних собак:

австрійців і поляк,