Європейський суд з прав людини, як вищий орган з вирішення трудових спорів, Детальна інформація

порушення основних процедурних вимог;

порушення договору або будь-якої правової норми, пов’язаної з його застосуванням;

зловживання повноваженнями.

Перші дві підстави стосуються питань, що передують прийняттю акта, тобто цей акт прийнятий з перевищенням повноважень або недотриманням основних процесуальних вимог. Третя виникає тоді, коли прийняття акта повністтю або частково суперечить вимогам права Європейського Союзу. Четвертою є ситуація, коли набуті в разі прийнятого акта повноваження використовуються не з цілями, для яких вони надані. Будь-який акт, визнаний незаконним щодо одного з цих критеріїв, скасовується судом, а установа, яка його прийняла, зобов’язана вжити усіх необхідних заходів для виконання рішення суду. Анулювання незаконного акта не позбавляє осіб, що зазнали відповідної шкоди, права на звернення про відшкодування збитків.



Прямі дії: судові справи щодо відносин з персоналом

Будь-які суперечки між однією з установ ЄС та службовців підпадають виключно під юрисдикцію двох судів Співтовариства. До 1989 р. Європейський суд змушений був розглядати справи, які нині належать до компетенції Суду першої інстанції.

Непряме оскарження: звернення щодо неправомірності

Юридичній або фізичній особі (на відмінк від адресата будь-якого індивідуального акта) дуже важко довести свою правоздатність на звернення до суду за скасуванням акта одного з інститутів Співтовариства. Така неспроможність зменшується певною мірою завдяки додатковій можливості на звернення щодо неправомірності відповідно до ст. 184 (ЄС). Ця стаття не створює окремої підстави для позову. Скоріше вона дозволяє будь-якій особі оскаржити законність акта без обмежень у часі, коли цей акт вже розглядається в рамках позову до Європейського суду. З позовом про неправомірність рішення звертаються найчастіше у випадках, коли загальний акт установи Співтовариства (який згідно ст. 173 може бути оскаржений лише інститутом Співтовариства або країною-членом) застосовується безпосередньо до фізичної або юридичної особи через прийняття індивідуального акта. Тоді така особа може оскаржувати цей індивідуальний акт не на підставі його неправомірності, а через те, що він прийнятий на основі протизаконного основного акта. Якщо позов задовольняється, індивідуальний акт, позбавлений правової бази, скасовується, спричиняючи незастосування до такої особи і положень загального акта. Таким чином ст.184 забезпечує захист фізичної або юридичної особи від безпосереднього застосування неправомірного законодавчого акта інститутом Співтовариства. Разом ст.184 (ЄС) та повноваження Європейського суду (ст.177) визначити законність акта Співтовариства, коли він застосовується національними органами влади, суттєво обмежують можливості фізичних і юридичних осіб щодо безпосереднього судового контролю за актами Співтовариства.





Висновок

Дуже важко сказати, чи є Європейський Суд з прав людини найвищою інстанцією і чи є він гарантом захисту основних прав і свобод людини в нашій країні. Але звертатись до Європейського Суду нашим громадянам важко, тому що наша судова машина дуже повільна, це по-перше, (розгляд судових справ в Україні триває не місяці, а роки, хоч вимоги Європейського Суду зобов’язують подати скаргу не пізніше 6 місяців), а по-друге, не кожен громадянин нашої країни може собі дозволити заплатити 5000 доларів за розгляд його справи в Європейському Суді.

Багато скарг відхиляються через недоскональне обгрунтування причин скарги, та через неправильність оформлення.

Як про це пише М.Л.Ентін в книзі “Европейская Конвенция о правах человека и Европейская социальная Хартия”:

“Дело в том, что, как общее правило, жалобы составлены без учета формально-юридических требований. В смысле некоторых из них просто трудно разобраться. Они представляют собой лишь сгусток эмоций. Другие составлены до обращения к конкретным российским инстанциям. Третьи не имеют непосредственного отношения к сфере регулирования Конвенции и.т.д. …”.

Але виходячи з того, що хтось намагається, і деякі виграють справи в Європейському Суді, в нього можна звертатись.

Відповідно до ст. 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства, і відповідно всі права, гарантовані Конвенцією, мають використовуватись в судовій практиці національних судів. Ст.10 є найбільш вживаною. Це пояснюється двома причинами. Перша-законодавство України не в повній мірі відповідає стандартам, проголошеним Європейським судом з приводу свободи слова. Стандарти Європейського суду є більш демократичними. У зв'язку з цим показником більш демократичного підходу судді до того чи іншого питання, є використання Конвенції. По-друге, ст. 10 є найбільш вживаною у зв'язку із тим, що вона є найбільш знайомою для суддів. Завдяки Раді Європи були проведені семінари для всіх суддів, як використовувати в своїй практиці цю статтю і прецеденти Європейського суду. В середньому семінарами було охоплено близько 500 суддів з усієї України. Щодо конкретних прикладів, є суддя, заступник голови апеляційного суду Миколаївської області Василь Паліюк, який у своїй практиці постійно використовує ст. 10 разом з прецедентною базою Європейського суду, якою він володіє абсолютно вільно. Європейський суд частіше за все стає на бік журналістів, оскільки вважає пресу " вартовим псом демократії".

Список використаної літератури:

Нормативно-правові акти:

Конституція України К.:”Юрінком”, 2003

ЕЕвропейская Конвенция о защите прав человека и основных свобод. ГГосударство и право. М., 1993, № 4;

Закон України “Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних суддів” від 29 листопада 2001 р.№ 2860-III

Основні джерела:

Бойко М. Д. Тоудове право України К.:”Олан”, 2002. – 335с.

М.Дженіс,Р.Кей,Е.Бредлі Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. К.:”АртЕк”, 1997.-624с

Татам Алан Право Європейського союзу.-К.:”Абрис”, 1998-424с.

Энтин Л.М. Европейское право-М.: Норма, 2004. – 720с.

Опришко В.Ф., Омельченко А.С. Право Європейського союзу. К. 2002

Тимченко Л.Д. «Международное право».