Свята і видовища Греції. Олімпійські ігри, Детальна інформація

Змагання з бігу відбувалися не на крутих доріжках, як це прийнято зараз, а по прямій — туди і назад. По сусідству розміщувались місця для поєдинків борців, метальників, кулачних бійців, ігор з м'ячем. Тут були також лазні, кімнати для масажу, інші приміщення. Неподалік височіло кілька приміщень “олімпійського селища”, де розташовувались атлети — учасники ігор.

Змагання розпочиналися урочистими парадами, релігійними обрядами, посвяченням у ранг олімпійців.

На перших Олімпіадах спортсмени вели боротьбу з бігу на один стадій (звідси — стадіон). Не у всіх місцях стадії були однакові. Найбільший дорівнював 192,27 метра і практикувався саме в Олімпії. Допускають, що він дорівнював 600 ступеням Зевса і був відміряний самим Гераклом.

Нам нічого невідомо про секунди атлетів під час забігів. Досить було прийти до фінішу першим, щоб одержати лавровий вінок і здобути право запалити священний вогонь.

Літературні джерела розповідають про олімпійців, які бігали швидше від зайця. Спартанець Ладас, наприклад, бігав, не залишаючи на піску слідів. Юний Полімнестор із Мілета легко наздоганяв кіз, яких випасав на горах, і навіть ловив зайців.

З історії ми знаємо довжину відстані від містечка Марафон до Афін — приблизно 42 кілометри. Першим цю дистанцію подолав відомий з переказів воїн полководця Мільтіада — Фідіппід. Він повинен був повідомити своїх земляків про блискучу перемогу їхнього війська над персами. Було це у 490 році до н. е. Коли Фідіппід прибіг на міську площу, він зміг вимовити лише двоє слів: “Ми перемогли!” і впав мертвий.

Не злічити кількості спортсменів, які долають сьогодні марафонську дистанцію. Та славнозвісний Фідіппід перед тим, як виконати доручення полководця, збігав через гірський перевалку Спарту і назад, бився на полі бою в перших лавах, де перебували найхоробріші. Саме через це йому й доручили принести радісну звістку до Афін. Не кожному до снаги таке навантаження!

Для відзначення героїв змагань існувало багато почестей. На їхню честь встановлювали скульптури, складали вірші, виконували пісні. Експансивні та темпераментні греки над усе цінували благородство та мужність, чесність та відвагу, виявлені у відкритому двобої.

Водночас не дозволялося сміятися над переможеними. Учасникам та глядачам Олімпійських ігор показували статуї, присвячені визначним атлетам. Як було не захоплюватись силою славнозвісного Мілона Кротонського! Він шість разів перемагав на Олімпійських іграх, десять — на істмійських, дев'ять — на німейських, шість — на піфійських. Ще хлопчиком у 532 році до н. е. він здобув свою першу перемогу. А через 20 років, на 63-й Олімпіаді, піддавши на плечі забитого на честь його шостої перемоги здоровенного бика, він зробив з ним коло пошани по стадіону. А ввечері, на бенкеті, він самотужки з'їв засмаженого бика.

Протягом 30 років перемагав у кулачних двобоях атлет Феаген. На Олімпійських та інших іграх тих часів він здобув 1400 перемог. Важко зараз повірити такому досягненню спортсмена.

На 79-й Олімпіаді перемогу серед кулачних бійців святкував Діагор з острова Родосу. Чемпіонами ставали також три його сини та два онуки. Цей рекорд “сімейності” не перевершено й досі.

Одного разу, коли сини Діагора, Дамагет та Акузілай, стали чемпіонами у боротьбі з п'ятиборства, вони поклали свої вінки на голову батька і на руках понесли його по стадіону.

— Що тобі ще чекати від життя, Діагоре? — запитували глядачі. Щасливий батько помер на руках синів від радощів, що переповнили його серце.

Зрозуміла сьогоденна зацікавленість офіційними нагородами, які одержували чемпіони Олімпійських ігор у Стародавній Греції. По-перше, як зазначалося, на всіх чекали почесті та загальне визнання. В перший день перемоги атлет діставав з рук суддів пальмову гілку, а в останній — оливковий вінок, скріплений стрічкою.

До рідних місць переможців відряджали скороходів або найви-триваліших бігунів, щоб повідомити громадянам радісну звістку. Назустріч олімпійському чемпіонові вирушали представницькі процесії. Героя вносили в місто на кріслах-носилках, возили на розфарбованих колісницях.

Усе це супроводжувалось співом величальних гімнів, бенкетами, які тривали по декілька днів. Олімпіоніка нагороджували цінними подарунками, грошовими преміями. Деяким з них міста надавали постійне матеріальне забезпечення та інші блага.

Театральні вистави влаштовували двічі-тричі на рік; тривали вони з ранку до вечора протягом трьох днів. Щодня ставили кілька п’єс.

Чоловіки виконували й жіночі ролі. Актори декламували, співали, танцювали.

На обличчя вони надівали маски, які відповідали ролям: чоловічі й жіночі маски, що виражали гнів і благання, веселощі і розпач. Яскраво розмальовані маски було добре видно і з задніх рядів величезного театру. За ходом п’єси актори міняли маски. Щоб здаватися вищими, вони взували особливе взуття з дуже товстою підошвою.

З глузливих сценок виникли комедії – забавні п’єси. Слово “комедія” означає “пісні веселих поселян”. Комедії не тільки веселили глядачів. Часто в них порушувалися питання, що хвилювали в той час громадян, наприклад вести далі війну чи укласти мир. Боротьба, яка починалася на народних зборах, тривала в театрі – автори комедії зображували своїх супротивників шахраями, брехунами, тупицями. Глядачі легко вгадували в дійових особах сучасників.

Дотепністю і злою глузливістю характеризувалися комедії афінянина Аристофана.

Греки дуже любили театр. У дні вистав вони приходили до театру на світанку з їжею і питвом. На вистави до Афін приїздило багато людей з інших міст. Нелегко було догодити тисячам вимогливих глядачів. Вони бурхливо виявляли своє схвалення чи осуд п’єси та акторів.

Після вистав особлива комісія, беручи до уваги думку глядачів, присуджувала перемогу авторам найкращих п’єс і найкращим акторам. Їх нагороджували вінками і цінними подарунками.

Автори п’єс були в надзвичайній пошані. Есхілові та Софоклу поставили в афінському театрі пам’ятники-статуї.

Театр називали в Греції “школою для дорослих”. Мислитель V століття до н.е. назвав авторів трагедій “вождями мудрості”.

Література

Стів Шекман. “Ми чоловіки”. – К.: “Здоров‘я” – 1997.

А. Волошин “Час олімпійських стартів”. – К.: “Веселка”. – 1990.

Зарубіжна та українська література. Підручник. – К., 2001.

Історія Стародавньої Греції. – К., 1998.