Національна валюта України та шляхи її стабілізації, Детальна інформація

Протягом 1995—1998 рр. Національним банком України було здійснено цілий ряд заходів по забезпеченню поступової лібералізації і децентралізації валютного ринку України, що сприяло, насамперед, уникненню різких коливань курсу національної грошової одиниці до іноземних валют, забезпеченню стабільних умов функціонування валютного ринку України.

У 1996 р.щодо подальшої стабілізації валютного ринку України проводилася така робота :

— для поглиблення інтеграції в світову економічну систему та з метою поліпшення умов діяльності іноземних інвесторів Національним банком

З метою стабілізації ситуації Національний банк України разом з Урядом запровадили ряд антикризових заходів, спрямованих на нейтралізацію можливого негативного впливу кризи на валютному і фондовому ринках Росії та щодо запобігання відтоку іноземної валюти та безпідставного підвищення попиту на неї.

Вжиті заходи спрямовані на впорядкування дій клієнтів з купівлі-продажу іноземної валюти і посилення функцій уповноважених банків як агентів валютного контролю.

Комплекс заходів, які Уряд та НБУ запроваджують у цій ситуації, знайшов розуміння та підтримку з боку міжнародних фінансових організацій. Так, зокрема, Радою директорів МВФ було прийнято рішення про надання Україні кредиту ЕРР на загальну суму 2,2 млрд дол. США, що сприятиме стабілізації валютного ринку. Курс України на реформування економіки підтримано позикою Світового банку на загальну суму 900 млн дол. США.

У результаті запровадження цих заходів НБУ та підтримки з боку міжнародних фінансових організацій ситуацію вдалось стабілізувати. Темпи девальвації гривні поступово скорочувалися, а з 6 листопада 1998 р. до кінця року обмінний курс тримався на рівні 3,427 гри за 1 дол. США.

особливості ТА МЕХАНІЗМИ функціонування національної валюти УКРАЇНИ

2.1. Чинники введення національної валюти в Україні

після виборення незалежності і українська міжбанківська валютна біржа

Введення національної валюти в Україні відбулося в результаті дії низки факторів. Зазначимо, що фактор – це рушійна сила будь-якого процесу. Отже, якщо ми говоримо про фактори введення національної валюти в Україні, то маємо на увазі ті рушійні сили, які зумовили це введення. Серед таких рушійних сил чи не найважливіше місце займають історичні фактори. Чи не найбільшу увагу дослідженню історичних факторів введення і функціонування валюти на різних історичних етапах розвитку України приділив відомий львівський учений О.М.Ковалюк. Його дослідження – це глибокий екскурс в історію, який дозволяє зрозуміти глибинні основи сучасних проблем становлення і функціонування національної валюти [17].

О.М.Ковалюк зазначає, що у Київській Русі в період раннього феодалізму (IX—XII ст.) основним джерелом доходів казни була данина від населення. Данину платили найчастіше натурою: хутром, шкірами, медом, збіжжям, худобою, а пізніше — грошима.

Основою монетарної системи в Україні була гривня, тобто фунт срібла. Спочатку це була нашийна прикраса, яка "висіла коло гриви"'.

Гривню як грошову одиницю запровадив український князь Володимир Великий (980—1015 рр.). Меншими грошовими одиницями в Київській Русі були: ногата, куна, вивериця, різана.

Гривня виготовлялася спочатку в Києві, а потім у Новгороді. У Києві гривня дорівнювала 72 золотникам, а в Новгороді — 96.

Після князя Володимира гривню виготовляли (били) його сини Святослав та Ярослав, а також внук Ізяслав Ярославович. Гривня була грошовою одиницею України-Руси до XIII ст., тобто до нашестя татар.

Перша поява гривні в Україні — це не тільки свідчення історичних даних про нашу предковічну грошову одиницю, а й одне з перших свідчень про наш споконвічний державний герб — тризуб. Бо, як відомо, перші срібні українські гроші мали такий вигляд: на одному боці монети — зображення князя Володимира на престолі, а на другому — державний герб тризуб'.

Якщо одна гривня дорівнювала півфунту срібла, то ногата — 1/20 гривні, куна — 1/25 гривні, вивериця — від 1/5 до 1/20 куни, а різана — 1/4 вивериці".

Причинами "розпаду Київської Русі були міжусобні війни. Крім того, до занепаду Києва доклав зусиль правнук Ярослава Мудрого і син Володимира Мономаха Юрій Долгорукий, який заснував на півночі Московську державу. Син Юрія Долгорукого Андрій Боголюбський у 1169 р. напав на Київ, зруйнував його, повбивав усіх чоловіків, жінок забрав у неволю, пограбував церкви. Велику руїну Україні заподіяла татаро-монгольська навала. Проте Українська держава не занепала, хоч Київ був знищений. Вона проіснувала ще 200 років, тільки ядро її перемістилося на захід, де нині є Східна Галичина, Волинь і Холмщина. Ці землі раніше належали Українській державі, але потім відійшли до Польщі. Володимир Великий відібрав ці землі у західних сусідів, вони були удільним побічним князівством і підкорялися Києву. Коли Київ підупав, ці землі стали осередком Української держави. Пізніше галицькі князі мали і Київ під своєю рукою. У період найбільшого розквіту Галицько-волинської держави їй належали ще й нинішня Буковина, Румунія до гирла Дунаю та Закарпатська Україна.

Галицько-волинська держава по-справжньому розквітла, коли ці землі дістав у 1050 р. князь Ростислав, син Володимира Ярославовича, а внук Ярослава Мудрого, правнук Володимира Великого.

Фінанси України часів Галицько-волинської держави суттєво не відрізнялися від фінансів України Київської доби, бо це була також княжа держава.

Основним доходом держави була данина натурою — хутром, шкірами, медом, збіжжям, худобою тощо, а також грошима. Як і київські князі, князі галицькі накладали на населення різні податки. Якщо населення чимось провинилося, податки збільшувалися. Так само, як і Ольга — велика княгиня київська — збільшила данину древлянам за вбивство її мужа Ігоря, призначала завойованим племенам різні "уроки", так і Мстислав Данилович покарав новим податком міщан Берестя за бунт, встановлював ловче тощо. За виконання повинностей тут також відповідали різні княжі агенти: городники, мостові, митники, вирники, метальники. Податки і повинності встановлювалися окремими розпорядниками князя.

Державними доходами в Галицько-волинській Українській державі розпоряджався князь. Тоді ще не було поділу скарбу на державний і приватний (княжий). Основними видатками у князівстві були видатки на утримання дружини князя, на будівництво культових споруд, мостів, доріг, а також замків, на ведення війн тощо.

Занепад державних фінансів України княжої доби почався з 1349 р., тобто з часу, коли польський король Казимир Великий завоював Галичину, частину Волині і Україна почала втрачати свою самостійність, а разом з нею і свої державні фінанси.

В пізніші історичні періоди були злети і падіння в історії розвитку України як держави, що підготувало своєрідний плацдарм для найголовніших історичних подій нашого часу – виборення незалежності України в 1991 році.

Виборення незалежності стало могутнім політичним фактором введення і становлення національної валюти.

Крім низки позитивних факторів (історичні, суспільно-політичні фактори, реформування української економіки та інші), на становлення національної валюти впливали негативні фактори, а саме: фінансова нестабільність в країні, слабкість фінансової системи, банківської системи, складність здійснення бюджетної політики.

В наш час потрібно здійснити низку заходів, щоб перетворити негативні фактори на позитивні. Тоді не буде ні загрози функціонуванню національної валюти, ні загрози національній економічній безпеці. Якими мають бути ці заходи стане ясно з подальшого викладу тексту.

На становлення національної валюти великий вплив має діяльність української міжбанківської валютної біржі.

Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ) була створена 8 липня 1993 p. відповідно до постанови Правління Національного банку України "Про Українську міжбанківську валютну біржу". Головною метою діяльності Біржі було визначено необхідність упорядкування операцій з купівлі-продажу іноземної валюти уповноваженими банками та подання пропозицій щодо політики курсоутворення. Спочатку Біржа функціонувала при НБУ, а потім була зареєстрована як закрите акціонерне товариство, засновниками якого стали 40 комерційних банків України з часткою кожного 2,5%. У такому статусі Біржа здійснює свою діяльність і донині. В робочих органах Біржі задіяно 31 банк. Членами Біржі є 106 комерційних банків та інвестиційних компаній. На Біржі діють З секції: валютна, фондова та термінових контрактів.