Iсторiя укр. журналiстики, Детальна інформація

14 Місце фабрично-заводських багатотиражок у мережі української періодики

За наказом Леніна, на 5 штатних праціввників преси має співпрацювати 50, а то й 500 робітників і селян. Понад 60% газетної площі мало відходити на тих дописувачів. До того ж на кожному заводі/фабриці/підприємстві мав бути свій печатний орган. Тематика була однобічна – неправдиво оптимістичні/пропагандистські гасла, пафос, знаки оклику в надмірній кількості та історичні гасла на всіх шпальтах. Згодом, ближче до 30-х рр. додалися ще й скарги та повідомлення про “порушників соц. правил” та методи покарання, що до них будуть задіяні. Поступово цей вид преси переростає у суцільне викриття “злочинців народу” та заохочення т.зв. “позик державі” (коли робітники відмовлялися від заробітної платні на користь держави, називаючи це позикою на державні потреби). Позитивним було те, що саме така преса виховала неймовірно велика почуття патріотизму, яке стало в нагоді під час ІІ св. війни. Тематика: соц. змагання,стаханівський рух,викриття недоліків,відповіді на критику,короткі нариси ударників соц.виробництва з їх портретами,портрети учнів, що вчаться на 5 і беруть участь у громадському житті шкіл,замітки про культурне життя заводчан,повідомлення про судові справи і замітки про мітинги трудяших та агениів гестапо. “Комсомолець України” липень 25 року вживає вперше термін “чистка”і описує цей процес.

15 «Вісти ВУЦВК” або “Вісти Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Рад” почала щоденно виходити коли започаткувалась комуністична та офіційна совєтська преса на українських землях. Спочатку українською/російською мовою, а з числа 131, коли редакцію перебирає В. Блакитний (Еланський) – тільки українською. Стають єдиним органом, що гуртує дійсно українські сили, які пробували пристосуватись до радянської системи. “Пролетарі всіх країн, єднайтеся!” –лозунг. Газета пройнята духом патріотизму та віри в світле майбутнє, яке український народ повинен вибороти собі. У кожному номері заклик на боротьбу: “Робітники і селяне! Єднайтеся біля своєї радянської влади, щоб остаточно добити буржуазну контр-революцію!”,матеріалами впливала на свідомість та формувала думку українців. Так наприклад, в кожному номері друкувалися фейлетони Grammеrа, який доже тонко зачіпав найуразливіші струнки української душі. Крім заклику на боротьбу, гуморист писав про чиновників та високопоставлених осіб, які лише вдавали з себе “великорозумних панів” і часто забували, що вони такі ж люди як і інші і до них треба ставитьсь “по-людськи”. Велика увага та місце в газеті приділялась новинам з фронту. Відчувається щира радість правди в яку всім серцем вірили українці. “ВСІ НА ВИБОРИ! ПІДТРИМАЙМО РАДЯНСЬКУ ВЛАДУ!” Редактор та його помічники щиро вірили в її ї переможність, тому це вони утверджували в широких масах. В кожному номері давалися звіти з’їздів з повним аналізом програми, та прийнятими рішеннями. Особливо піднесено звучали обіцянки покращення умов життя робітників та селян. Оприлюднювалися декрети та розпорядження. Постійною рубрикою була рубрика ”Життя за кордоном”, в якій аналізувалися технічні здобутки країн світу, з метою перейняття чужого досвіду. Крім цього була постійна рубрика оголошень, привітань. В період “українізації” відбувається розвиток газети “Вісти” в напрямку скупчення визначніших українських літературних наукових і журналістських сил. Це ж становище затримується деякий час і після смерті В. Блакитного(1925р.), наступником якого в редакцію приходить Є. Касьяненко. На сторінках додатку до “Вістей” під назвою “Культура і Побут”, який раніше називався “Література. Наука. Мистецтво.” з’являються відомі памфлети Хвильового, де підносить він історичне гасло “Геть від Москви!”. Тут же праці М.Шрага, П.Христюка, М.Чечеля з економіки, історії, техніки…Врешті, сторінка гумору і сатири О.Вишні (П.Губенка — П.Грунського), що спричинюється до особливої популярності часопису серед ширших кіл громадянства.

“Вісти ВУЦВК” намагалися донести правду до громадян, вдихнути їх дух боротьби, віри в перемогу. Вони не боялися правди, сам редактор — В.Блакитний не один раз “прописував” деяких чиновників, відкриваючи тим самим правду про нього. На той час це був єдиний орган, який намагався згуртувати українські сили навколо радянської системи.

16 Прогресивні видання Зах. Укр. 20-20рр

17 Мережа українських л-рних журналів 20-рр.ХХст.

Народження і розвиток таких літературних, наукових, мистецьких органів як “ВАПЛІТЕ” (Вільна Академія Пролетарських Літераторів) під проводом Хвильового, а пізніш, як спадкоємець “ВАПЛІТЕ”, -знаменитий “Літературний Ярмарок” і потім “Пролітфронт”, “Червоний Шлях” за редакцією Гринька (1923), “Життя і революція” за редакцією О.Дорошенка, що показував надзвичайно високий рівень матеріалів та неупередженіст оцінки, навіть у літературній дискусії, “Радянська Література” та інші органи, що принесли в українську літературу чимало добірного зерна, порушили чимало проблем літературного, національного та соціального світоглядового характеру. Це ж саме вібулося і на сторінках літературно-критичного органу під назвою “Критика”. Не меншого значення здобуває освітньо-педагогічний орган під назвою “Радянська Освіта”. Народжується високоцінний за своїм завданням і змістом бібліологічний орган під назвою “Бібліологічні Вісти”, перших двоє чисел якого виходять у кількох примірниках, друкованих на машинці, після чого розгортається він у солідний друкований орган. Врешті, відновлюється, з поворотом з еміграції проф.М.Грушевського, науковий орган українознавства “Україна”, як оган історичної секції Всеукраїнської Академії Наук.

Видання футуристів “Авангард” 1928-1929рр., що фактично являли собою три бюлетені, за редакцією Поліщука. Згодом М.Семенков організовує літературний орган “Нова генерація” (1927-1931рр.).Літературна організація “Плуг” випускає у 1925-1927рр. журнал “Плужанин”, згодом –“Плуг” (1928-1932рр.) за редакцією Сергія Пилипенка. Літературна група “Гарт” мала свій журнал “Гарт”, який у 1927році став органом ВУСПП (Всеукраїнської спілки пролетарських письменників). 1926року виходить журнал “Молодняк”, що складався з колишніх членів “Гарту” і “Плуга” за редакцією О.Корнійчука.

18 Літ.дискусія 25-28 рр.

Розпочав її М.Хвильовий на сторінках “Культури і побуту “ — додатку газети “Вісті ВУЦВК”,надрукувавши в ньому 30 квітня 1925р. пристрасний памфлет під “чудернацькою” назвою: “Про “сатану в бочці”, або про графоманів спекулянтів та інших “просвітян”, спрямованою проти плужанського масовізму та “червоної” халтури.Стаття справила величезне враження не лише на літературну громадськість,а на всю національну інтелігенцію.Невдовзі,24 травня,з приводу неї у великому залі Всенародної бібліотеки України в Києві відбувся диспут “Шляхи розвитку сучасної літератури”,на якому були присутні представники всіх літературних організацій Києва- “Гарту”, “Плуга”,“Ланки”,“Жовтня”.У диспуті взяли участь О.Дорошенко (головуючий), Ю.Меженко (доповідач),Б.Коваленко,М.Зеров, В.Десняк,І.Ле, М.Рильський.Якщо більшість промовців підтримала пафос дражливої статті, розвивала багато в чому суголосні думки (непересічно виступив М.Зеров, який згодом ще відгукнувся низкою статей у пресі), то Б.Коваленко, І.Ле, С.Щупак вбачали в ній небезпечний ідеологічний ухил, недозволену атаку на той невибагливий загал у літературі, і використали дискусію для звичних “класових” звинувачень на адресу “попутників”.Тим часом у Харкові події розвивались ще бурхливіше.Навздогін своїй першій статті М.Хвильовий опублікував ще цілу серію матеріалів, полемізуючи зі своїми опонентами, серед яких найактивнішим був С.Пилипенко.Багато ущипливих закидів М.Хвильового він узяв на свою адресу та “Плугу”.Г.Яковенко, С.Пилипенко, Б.Коваленко та інші прихильники масовізму закидали критику та його однодумцям “олімпійство”, зарозумілість, ревізію партійної лінії в літературі.Коли ж М.Хвильовий у гострій формі висловив думку про те, що задля подолання культурницького епігонства і окреслення власного шляху українській літературі треба орієнтуватися не на Москву (“центр всесоюзного міщанства”), а навчатися у “психологічної Європи”,дискусія з літературної площини перекинулася в політичну, в неї втрутилися партійні функціонери, а потім безпосередньо Політбюро ЦК КП(б)У.Хвильовий виступав проти засилля сумнозвісного масовізму, зведення ролі мистецтва до ролі ідеологічного обслуговування партійної і державної політики.Порушує питання про орієнтації української культури “Європа чи просвіта”? Коли поняття “просвіта” уособлює тут усе відстале, Європу Хвильовий трактує як психологічну категорію.Наголошує на необхідності позбутися віковічного назадництва, залежності від “російського диригента”.Дискусія набирає політичного характеру – не виходить “ВАПЛІТЕ” і закривається організація.Хвильовий1 змушений писати покаянні листи, клястися у вірності комуністичній ідеології.Крізь його памфлети проходить три тези: кінець малоросійському провінціоналізмові,українське мистецтво прилучається до світового, і в першу чергу, західноєвропейську,кінець російській гегемонії на Україні, Росія мусить відійти в свої етнографічні межі; Росія самостійна? – Самостійна.Ну так і Україна самостійна,українське мистецтво має власну велику місію, вона започатковує новий великий культурний рух, що йому Хвильовий дав умовну назву “Азіатський ренесанс”. Політичний злам у літературній дискусії стався після появи “Апологетів писаризму” навесні 1926 р. Тут Хвильовий вдався до рішучого протесту проти “диригентської палички Москви”,яка постійно паралізувала національне життя Україні.Зокрема, у 13 розділі “Московської задрипанки” він, уживаючи засіб синекдохи, наполягав: “Від російської культури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати.”Розділяв погляди М.Хвильового і М.Зеров: “Гадаю,що для розвитку нашої літератури потрібні три речі: 1)засвоєння досвіду всесвітнього письменства, і вперта систематична робота коло перекладів та добра освіта письменників,2)виявлення нашої української традиції і переоцінка нашого культурного надбання, 3)мистецька вибагливість: підвищення технічних вимог до початкових письменників”.Протистояли в літературній дискусії М.Хвильовому, і М.Зерову А.Хвиля,С.Пилипенко та ін. Партійні діячі трактували позицію Хвильового,як “національне ухильництво”,як ідеологічну диверсію, котра спрямовує проти… Москви не лише співвітчизників,а й західно – європейський пролетаріат, який із захопленням дивиться на прапор,що повіває над Москвою. Й.Сталін,ознайомившись із “Апологетами писаризму” вичитав там гасло “Геть від Москви”! у тенденційно політичному значенні та негайно надіслав листа (26 квітня 1926 р.) Л.Кагановичу, генеральному секретареві ЦК КП(б)У,який сприйняв цей лист як обов’язкову директиву . У літературну дискусію активно втрутилися партійні функціонери високих рангів . Розмова блискавично перевелася з естетичної площини на політичну .Вкотре відбулась груба підміна понять. Більшовики керувались твердим наміром оволодіти посталою ситуацією, надалі не допускати подібного недогляду .І вони свого домоглися .Літературна дискусія “захлинулася” .Її учасники були дискредитовані,а перегодом фізично знищені.

19 Деформаційні процеси у пресі 30-х рр

Посилюється “чистка”у заводській пресі, замовчується голодомор, натомість прогресує “культ особи” Сталіна, спадок науки=>наукової преси, українізовані газети переходять на рос. мову, остаточно оформлюється партійно-радянська преса, закінчується період її формування, фізичне знищення журналістів (Ю.Меженка, Грушевського, Єфремова, Касяненка), допускається свободний перелік “ворогів народу” та їх покарання, зхвалюються доноси та провокується багато арештів, за допомогою преси розвивається почуття шаленого патріотизму, яке згодом виправдає себе у війні.

20 Перебудова преси у зв’язку з початком ІІ Св. війни



21 Украйнське радіо у ІІ Св. війні

16 листопада 24р-І передача на У., 25р.-у Києві. Перші відгуки на Звернення про оголошення війни інформаційна служба Українського радіо подала вже через кілька годин після його передачі у випусках “Останніх вістей”. Вони оповіщали про гнів і обурення людей віроломним нападом фашистів, повідомляли про їх готовність стати на захист Вітчизни, закликали примножити трудові зусилля на допомогу Червоної Армії. Закликом до боротьби залунали того дня випуски із Одеси, Дніпропетровська, Харкова, Донецька та інших обласних центрів. Вже в перший день війни з особливою виразністю проявилася перевага інформаційного мовлення – його оперативність. На відміну від республіканських газет, радіо перебудувало свою роботу на воєнні дії практично за кілька годин. “Останні вісті” розповідали про спорудження оборонних об’єктів, вели передачі з фабрик і заводів, де робітники виготовляли та ремонтували зброю й військове спорядження. Часто лунали репортажі з військових частин. Щоразу, коли над містом літали ворожі літаки, радіо в репортажній манері інформувало про повітряні бої…Після демонтажу потужної київської радіостанції РВ-47 і вивезення її до Челябінська інформаційне мовлення з Києва доповнюють редакції фронтового радіомовлення з Броварів. Звідти теж З Одеси було евакуйовано радіостанцію, і журналісти залишилися без власних засобів радіомовлення. Та в Інституті інженерів зв’язку одесити відшукали розукомплектований радіопередач і за кілька днів відремонтували його. З того часу і до кінця оборони Одеси голос чорноморської твердині чула вся країна. Після падіння Харкова, звідти теж деякий час велося інформаційне мовлення, Український радіокомітет переїхав до Саратова. Тут 23.II.41 року розпочала свою роботу радіостанція Т.Г.Шевченка. (Олійник, Довженко, Тичина, Рильський). Радіостанція щоденно по кілька годин на добу інформувала населення України про найважливіші події на фронтах, у країні та за кордоном. Періодично готувалися спецвипуски для партизанів та українців, що були евакуйовані до Середньої Азії та на Поволжжя. Основний тягар взяла на себе радіостанція “Радянська Україна”, яка запрацювала в Москві після відкриття радіостанції ім. Т.Г.Шевченка. Щоденно вона готувала радіогазету, в кожному випуску якої звучали звернення Радіоінформбюро, кореспонденції з фронтів, розповіді про партизанські бої, інформація про роботу Уряду України, роботу Українців у тилу. Перед мікрофоном часто виступали бійці, командири Червоної Армії, селяни й робітники, що кували в тилу зброю, відомі вчені, письменники… Через цю радіостанцію велися спеціальні передачі для партизан і підпільників, зміст яких ті могли не лише почути, а й записати та поширити серед населення – усно, рукописно, друковано.З початком визволення території України починає вести передачі українською мовою ще одна радіостанція – “Дніпро”, позивні якої “Реве та стогне Дніпр широкий” згодом стали позивними Українського радіо. Ця радіостанція просувалася слідом за військами 1-ого Українського фронту з міста Калач Воронезької обл. до Куп’янська на Україні і потім до Харкова. 6.II.43 столицю України було визволено, а в грудні по міській трансляційній мережі вже звучали інформаційні випуски, які передавались тричі на добу – вранці, вдень, ввечері. 9.I.44 із Саратова до Києва повертається і поновлює свою діяльність Український Радіокомітет. Одночасно з Харкова починає перебазовуватись радіостанція “Дніпро”. У Києві колективи обох цих радіостанцій об’єднались і з лютого 1944 столиця України починає вести мовлення для всієї республіки, а також для воїнів Червоної Армії, партизанів, що діяли в західних областях України та на території Польщі і Чехословаччини. Провідне місце у передачах займають випуски “Останніх вістей”.10.VII.44 припинила свої передачі з Москви радіостанція “Радянська Україна”. Відтоді все мовлення для українського населення ведеться з Києва. Кількість випусків новин зростає з трьох у 1944 до семи у 1945, що перевищувало довоєнний рівень. Крім того, редакція щоденно готує огляди республіканських газет, спеціальні випуски для жителів західних областей; налагоджує передачі для українців, що проживають за кордоном; спортивні і шахові випуски; веде позастудійні передачі про відбудову Хрещатика, роботу річковиків і залізничників, передплату та випуск воєнної позики тощо. Наприкінці 1945 інформаційній службі республіканського радіо дедалі більшу допомогу починає надавати місцеве радіомовлення, яке на той час уже функціонувало в усіх обласних і більш як у ста районних центрах. З першого і до останнього дня війни інформаційна служба Українського радіо була на передньому краї боротьби з фашизмом. Окупанти боялись створених нею передач. Під страхом смертної кари вони забороняли населенню слухати їх, а місця, звідки велося мовлення, позначали на картах льотчиків як об’єкти першочергового знищення. Створена нами картина, проте, носить дещо однобічний характер, оскільки вона відтворює діяльність інформаційної служби радіо, контрольованої більшовицьким режимом. Тим часом, на окупованій німцями території України виникло і діяло ще 15 радіостанцій, які вели мовлення для українського населення. У радянській історіографії їх, як правило, іменують “ворожими”, “фашистськими” або “націоналістичними”. Крім цих ярликів, про них більше нічого не відомо. Щоправда, в радянській літературі можна знайти деякі відомості про діяльність німецьких воєнних радіостанцій. Прагнучи деморалізувати населення і війська, ці станції поширювали брехливі чутки, сіяли міжнародну ворожнечу, твердили про швидкий і неминучий крах Червоної Армії. Працювали на тих станціях, за відомостями із тих же джерел, спеціально вимуштрувані офіцери пропаганди, під командуванням яких перебували цілі підрозділи. Щоб німецький вплив не поширювався на населення радянска влада конфісковувала в населення всі приймачі.52р.-будинок радіо та звукозапису,56-6,6 млн. радіоточок.

22 Преса ОУН-УПА у рр. ІІ Св. війни

23 роль преси у демократизацій сусп. після ХХ з’їзду КПРС

Дезорієнтована преса, буд.хрущовок, набуває популярності жанр репортажу/нарис, преса Брежнєва=преса Хрущова, “Жовтень”-спеціалізувався на викритті укр.нац.буржуазії

24 Дисидентський рух і його преса

Під дисидентством слід розуміти більш ширший розгляд політики, соціології, л-ри… Шістедисятництво-л-рно-мистецька течія. І. Світличний пише про містерію “Великий Льох”, яка була заборонена. Входить І. Драч, М. Вінграновський, В. Стус, В. Яременко, Є. Сверстюк. В основному це брошюри і листівки, які розповсюджували ОУН, УПА та УГВР. ОУН – “Ідея і чин”, “За укр. державу”, “Пропагандист”,”За Україну”; УПА – “Повстанець”, “Інформатор”, “Чорний ліс”, “Стрілецькі вісті”; УГВР – “Вісник”,”Президія”, “Самостійність”, “Бюллетень-бюро інформації УГВР” Офіційні і теоретичні органи -“Ідея і чин”, “Вісник”; видання для молоді: “На чатах”, “На зміну”; сатирично-гумористичні: “Лісовик”, “Укр.перець”; л-рні: “Чорний ліс”. Підпільні видання були не лише на Зах.Україні.

25 Преса в період перебудови

Підпільна преса – брошури, листівки, “Вісник України”. Почиинають писати про музику – рок, поп, - наркоманію, проституцію, ці матеріали подіяли як реклама. Читабельними стали виступи політиква. Основна риса – дезорієнтованість

26 Журналістика незалежної України

На 2000 р. – 6 тис. видань, 791 патент на електронні ЗМІ, забезпечується попит населення пресою (лише 20 % не має можливості читати періодику), маємо закуплену, переважно російську пресу. Можна прослідкувати прошарки населення за матеріальним становищем, розгалуженість преси, багато політики, питаня свободи слова тощо

27 Таборова преса – 3 хвилі

Тема таборів, полону. 3 хвилі: 1)період І Св. Війни (Угорщина, Австрія, Німеччина, Італія); 2)інтервенція армії УНР та УГА (Румунія, Чехія); 3) ІІ св. війна (Німеччина, Америка). 1 хвиля – “Вільне слово” (1916 р.) – Німеччина – 1900 таборів, Австро-Угорщина – 300, Болгарія – 17, Туреччина – 24, також були у Франції, Алжирі, Корсиці, Мароко тощо. “Союз Визволення України” (серпень 1914-1918), ідея належить А.Жуку та Б.Лепкому. “Вільна Україна” – звернення до Грушевського та Шептицького. Листопад 1912 А. Жук засновує “Укр. інформаційний комітет” – ідея незалежності. З початком війни => СВУ. СВУ фінансував укр громадян у таборах, допомагав звільняти укр. полонених, мав вісник (тижневик, ред. – М. Возняк, В. Дорошенко, О.Бачинський; теми – діяльність СВУ, життя на окупованих терр., становища у таборах, л-рна частина. Згодом був перейменований у “Вісник політичного і літературного життя”)

Раштадський табір, Німеччина часопис “Розквіт” друкує слова Воробкевича, переважно рукописні, один з найбільших накладів, рубрики “виїхав з Укр.”, був один з найпопулярніших завдяки своїм “Листкам” – “Л.розквіту”, “Метелик розквіту”, “Календар”. Друкувались статті, вірші, оповідання. Зальцведестський табір (Нім.) – наймолодший табір, Одноднівка “Нова зоря” (вийшла на Різдво), засновник Зинин Кузеля, 1500 примірників. Багато стінних газет – “Вільне слово”, “Селянин”, “Шлях”. Також була преса у таборах Австрії, Польщі тощо.

ІІ хвиля дуже близька до І, це преса УГА та УНР. Працювали Є. Бачинський, М. Вороний, Є.Маланюк, К.Поліщук, Петлюра, Левко Чикаленко, М. Шаповал, Іван Огієнко). Польша (Ланцутський, Щеп’ьорно, Кадіш – табори) – 85 журналів і газет, Чехія – 5 часописів, Румунія – 2 часописи, Єгипет – 1 часопис, Туреччина – переважно рукописні.

Тематика – за перемогу+внутрішньотаборові події тощо