Книга і інформаційне суспільство, Детальна інформація

підключити АС бібліотеки до глобальної системи комп’ютерних комунікацій Internet;

забезпечити доступність інформаційних ресурсів бібліотеки для видалених користувачів. Перший комплекс проблем вирішується в індивідуальному порядку з урахуванням умов і можливостей конкретної бібліотеки і підходів до його рішення може бути дуже бажано багато. Крім того, рішення цих задач не спричиняє за собою великих матеріальних витрат, що саме по собі важливе.

Життя, однак, змушує їх, як і бібліотекарів, також мати справу з електронним документом, і ось на світло з’являється неологізм на зразок незграбної “інформаційної речі” або зовсім сміхотворного “бездокументарного документа”, що став, проте, офіційним поняттям I Цивільного Кодексу України.

Адепти “принципово нових теоретичних положень” дивним образом не помічають яких-небудь протиріч і невідповідностей у власних твердженнях.

Дійсно: ну допустимо, “публікація” краще за “документ”. Ну давайте на хвилину забудемо про те. що унікальну частину бібліотечного фонду складають якраз неопублікованні, а в їх числі документи типу манускриптів, що непублікуються або дисертацій. У цьому випадку “документалістична” концепція перетворюється в “публікаціоністскую”, але ніяк не в інформаційну. Погодимося, що половина запитів вже доводиться не на паперовий, а на електронний документ (Я.Л.Шрайберг, що затверджує це, фахівець авторитетний), адже на документ же (ну нехай на електронне видання, по Р.С.Гиляревському), а не на інформацію в чистому вигляді, тим більше, що, по думці того ж Я.Л.Шрайберга, більше трьох сторінок чоловік з екрана сприйняти не може, він робить в такому випадку принтерну паперову копію, тобто різновид документа (публікації, видання, книги).

Ті, хто визначає документи як носіїв первинної інформації, повинні визнати, що принаймні газети підпадають під це визначення однозначно, і їх віднесення не до документів, а до деяких “інших джерел інформації” явно некоректно. З іншого боку, зведений звіт, хоч і містить повторну інформацію, залишається службовим документом. Про наївний “бездокументарний документ” уже і говорити не доводиться.

Коротше кажучи, альтернатива “документу” відсутня. А отже, мова повинна йти не про заперечення “документалістикою парадигми бібліотеки”, а про розробку специфіки бібліотеки нового вигляду - бібліотеки електронної, тобто, що має електронний фонд, електронний каталог, електронну матеріально-технічну базу, але як і раніше реального бібліотекаря і користувача. Так і електронної-то така бібліотека є і буде не повністю. У ній зберігається традиційний фонд, причому він буде поповнюватися доти, поки в світі не припиниться книговидання (поки спостерігається тенденція до його зростання, а не скорочення), з’являється його вельми своєрідна частина під фонд електронних документів (локальних назвемо їх поки так типу CD-ROM, DVD; видалених, до яких забезпечується теледоступ). Задача фондовика визначити в кожному випадку оптимальну частку машинолюдиносприймаемих документів, критерії відбору того або іншого їх вигляду, виходячи при цьому з критеріїв повноти обслуговування (міри і оперативність задоволення запитів) і вартісних вимірників. Загальна політика формування фонду при цьому доповнюється вимогою комфортності: один і той же документ один читач хоче мати в друкарському, а іншій в електронному вигляді, третій потрібна власна ксерокопія; бібліотека, отже, прагне до оптимального задоволення запиту не тільки на зміст, але і на форму документа. У цілому ж бібліотечне фондоведення лише модернізується, але його принципи і закони продовжують діяти у всьому об’ємі.

Особиста присутність користувача в бібліотеці стає все менш обов’язковою. З’явився “видалений користувач”. І чудово: в читальному залі бібліотеки все більше вивільняється вільних місць. Відвідування читального залу перестає бути прикрою необхідністю, нарешті зал стає бажаним місцем для любителів аромату бібліотечних книг, особливої бібліотечної атмосфери, місцем спілкування духовно родинних душ. Він, як і аванзали, конференц-зали, повинен залишитися у високоавтоматизованної бібліотеці.

Допускаю, що в ряді випадків бібліотекареві також нема чого приходити в бібліотеку. Його робоче місце, так само. як і у все більшого числа читачів, може знаходитися вдома - при умові, що він повністю виконує свої службові функції інфонавігатора, або лоцмана книжкових морів. Яка економія в службових приміщеннях, обладнанні, освітленні і т.д.! Яка економія часу і транспортних витрат для бібліотекаря! При колишній або більш високій якості роботи. Яка зручність для осіб з порушеннями опорно-рухового апарату, іншими фізичними дефектами! Бібліотечна робота частково стане надомною? Ну і що ж, це усього лише незвичне, але нічого екстравагантного в цій ідеї немає.

Бібліотека нового типу зазнає, як бачимо, вельми помітних змін. Але це і природно, коли відбувається чергова документний революція.

До речі, окремі автори називають ці революції інформаційними, це невірне, власне в інформації як такий ніяких революцій не відбувається. Всі революції так чи інакше пов’язані зі способами, коштами, інструментами фіксування інформації на носії, або з самим носієм, який на перших етапах розвитку документа мав виключно природне походження, а тепер ще (і все більш) штучне.

До речі, і самих документний революцій, а краще сказати етапів розвитку, було більше, ніж прийнято вважати. Перша відноситься до доісторичного етапу, коли був винайдений спосіб запису думок і почуттів на речовинному носії. Другий етап охоплює час від виникнення письменності до “епохи Гутенберга” (середина XVI в.); третій є апофеозом друкарського документа (середина XVI XIX вв.), що продовжується до цього часу. Але вже в XIX в. паралельно починається четвертий етап: виникає документ як результат індустріальної культури перфокарта, фотографія (микрографія), телеграма, телефонограма, радіограма, фонограма, діафільм, рентгенокарта, кінофільм і т. п. Інимі словами, з’являються види документа, органічно пов’язані з технічними засобами їх виробництва, трансляції інформації з них на великі відстані і її фіксування на дочірніх носіях, документи, що створюють ілюзію рушення, зміщення часу і

У першій половині XX у. виникають і стрімко розвиваються телебачення і комп’ютери, з яких починається ще один, п’ятий етап в розвитку документа і документний комунікацій.

Нинішній етап, шостий по рахунку, являє собою природне слідство всі попередніх. Його відмітна особливість - поєднання, симбіоз або інтеграція всіх відомих досі видів документів (мультимедіадокумент), телетехнологій їх виробництва, доставки, переробки змісту і зберігання. З настанням кожного нового етапу всі колишні вила документа і документний технології зберігаються. Сучасна людина, як і його далекий печерний попередник, не геть надряпати на стіні “Тут був Ваня”, як і генетичний предок, він використовує природний довговічний стаціонарний носій камінь, щоб увічнити на ньому ім’я і дати життя своїх вмерлих батьків. Поява письменності не відмінила наскальний (тепер настінних) розписів і фресок, книгодрукування не відмінило рукописних конспектів або листів, і т. д. Точно так само електронний документ спокійно уживається з друкарським, і попередній тисячолітній досвід підказує, що тенденція збереження всіх видів документний цивілізацій буде продовжена і в невизначеному майбутньому.

У зв’язку з цим виключно важливо зазначити, що бібліотеки завжди були гостинні до будь-яких видів і форм документів. У них і по цю пору відмінно сусідствували папірус і мікрофільм, книжковий кодекс і CD-ROM. Протягом віків під впливом нових видів документів мінялася бібліотечна технологія, але зберігалася суть бібліотечного процесу. Ця закономірність виявляла себе протягом декількох тисячоліть, і, треба вважати, бібліотека спокійно переживе сучасний бум електронних документний технологій і буде чекати настання наступного етапу в розвитку документний комунікацій. Але для забезпечення цього спокою, нашим сучасникам, звичайно, треба багато попрацювати, що вони. на щастя, і роблять.

Будемо, пам’ятати, що точно такий же, як у нас, психологічний шок перед напливом нових видів документів випробовували і середньовічні ченці в скрипторіях перед друкарською машиною, і американські бібліотекарі середини йдучого віку, що обізвали Френсиса Райдера, що уперше встановив в 1954 р. комп’ютер в бібліотеці, “руйнівником бібліотечної справи”.

... Давно відомо: немає пророка в своїй вітчизні. Пошлюся тому для більшої переконливості на фахівців, чий авторитет може виявитися для моїх читачів вище мого.

Тих, хто висловлює песимістичні твердження про майбуття бібліотек бібліотекар Конгресу США Джеймс Біллінгтон характеризує як футуристів і утопістів, які “взагалі про багато що думають, і коли вони стараються діяти вони роблять великі помилки”. “Центральною частиною бібліотеки” він вважає бібліотекарів, їх роль. з його слів, “під час електронної ери, яка розвивається так швидко,. .. важливіше, ніж коли-або. .. треба мати комп’ютери і всі ці інформаційні ресурси всередині бібліотеки і як можна більше”, але без традиційних книг ми будемо створювати новий тип людини, який поступово стане extension of the computer продовженням, складовою частиною комп’ютера.

“Дуже важливо, щоб існувала можливість мати одночасно і книги, і нові бази даних, знань, інформації і т. д. В майбутньому, по-моєму, виникне розподіл праці між книгами і комп’ютерами... І останнє, саме головне, звичайно, це збереження професії бібліотекарів саме в зв’язку з повінню інформації через Інтернет.”

Ось ця позиція зважена, ця позиція професіонально грамотна. Бібліотеки не будуть муміфіковані, вони як і раніше залишаться для суспільства корисними, але не копалинами. А бібліотечний фонд частиною кумулірованний, частиною що розосередився, частиною книжковий, частиною електронний, буде як і раніше складатися з документів. Альтернатива документам відсутня.

PAGE 3

PAGE 1