Основні теорії вибору РВК, Детальна інформація

запобігати змінам у мотиваційній структурі, які іноді виникають на ринку;

змінювати систему стимулів, коли очевидно, що існуюча ціль вимагає значних змін у платіжних потоках (реальний шок) або коли така ціль несумісна з макроекономічною рівновагою; (8)

Розгляд питання про непостійні зміни у мотиваційній структурі призводить до появи двох інших питань. Перше – чи прив`язувати (або націлювати) національну валюту до кошика валют чи до якоїсь певної валюти. Це питання фактично означає знаходження балансу між макро та мікро економічною стабільністю. Прив`язка до кошика валют дозволяє забезпечити макроекономічну стабілізацію, але спонукує до непостійних змін в індивідуальних ВК, тоді як прив`язка до певної валюти призводить до стабілізації саме цього курсу із одночасною наявністю періодичних змін в ефективному ВК (що має важливе значення для макроекономічної стабілізації). У світі, де більшість валют знаходиться у стані плавання відносно одна одної, вибір має забезпечити стабільність, якої країна дотримуватиметься у майбутньому.Зважаючи на вимогу щодо наявності певного порогу у ЗЕД (див. вище), Вільямсон рекомендує прив`язку до певної валюти у випадку, коли обсяг зовнішньоторгівельного обороту, вираженого у певній валюті, є більшим за 50%, у інших випадках – прив`язка до кошика валют.

Ще одне питання – до кошика з яких валют потрібно прив`язувати валюту? У 80-их роках під час аналізу застосування подібного типу прив`язки вчені надійшли висновку, що потрібно включати до кошика валюти найбільших торгівельних партнерів. Ваги валют у кошика легко розрахувати на основі даних торгівельного балансу. Водночас слід пам`ятати, що недоцільно запроваджувати прив`язку до кошика, аналогічного з кошиками країн-конкурентів. Подіьна практика у країнах Азії призвела до втрати конкурентоспроможності економік цих країе відносно одна одної й як наслідок у світовому масштабі. (8)

&

(

,

.

 

c

,

.

 

c

Nвії у 1989р. (11)

У принципі, ніхто не може гарантувати правильність встановлення цілей. Те, що ціль є неефективною, стає очевидно тільки тоді, коли виникають труднощі у підтримці платіжної спроможності країни за рахунок придушення темпів зростання виробничого потенціалу. Аналогічно, пришвидшення темпів інфляції може свідчити про те, чи справді переоцінка цілі є настільки доцільною для конкурентоспроможності, як це вважалось на початку. Не є аксіомою навіть те, чи є доцільним корегувати цілі відносно реального ВК. Іноді набагато краще зробити більш жорсткою фіскальну та монетарну політику, змінити формулу індексації зарплат або зробити ринок праці більш гнучким. (8, 400-401)

Вільмсон робить висновок, що не є прийнятною навіть думка про ймовірність зміни прив`язки, окільки це породжує непевність на ринку, змінює мотивацію на антисоціальну та генерує кризу. Кругман показав, що існування зони коливань ВК призводить до появи дестабілізуючих спекуляцій замість підтримуючих. (8, 402)



Переважна більшість науковців вважає, що є бажаною деяка стабільність ВК.

Вільне плавання не розглядається як найкращий вибір, а приховано-кероване плавання може мати руйнівні наслідки. Ця теза підтверджується прикладом Кореї, де проводились приховані валютні інтервенції. Економетричні розрахунки щодо порівняння флуктуацій на фондовому та валютному ринках показали, що корейський уряд неодноразово вдавався до валютних інтервенцій після початку кризи у 1998р. Плавання, яке не було фактично вільним плаванням, не дозволило стабілізувати ситуацію;(4)

Необхідно пам`ятати про переваги фіксованого ВК, говорячи про бажаність стабільності ВК. Так, на початкових етапах переходу до ринкової економіки, номінальний валютний якір здатний допомогти у зменшенні інфляції, бо у цей період не існує більш ефективних якорей у монетарній політиці (дотримання певних, наперід кількісно визначених, цілей у монетарній політиці). Це твердження повністю узгоджується із постулатами Дж.Вільямсона на вибір оптимального РВК. Однак дехто наголошує на ухгодженості фіксованого ВК та дисінфляції. Основним аргументом є необхідність управління ВК з метою уникненні різких змін та флуктуацій у торгівельному балансі. Для цих вчених стабілізаційна ВП є також засобом сприяння регіональній інтеграції, оскільна спільна прив`язка валют дозволяє забезпечити стабільні ВК всередині регіону. Інші вчені вважають основною ціллю стабілізації ВК зменшення преміального ризику (тобто процентних ставок). Крім того, одна група вчених розглядає слабкий рівень розвитку валютного ринку та слабкість фінансової системи як основні фактори вибору ВК, оскільки коливання ВК можуть призвести у цих країнах до значних проблем. Водночас останнім часом поширюється думка, що така недорозвиненіість пов`язана вперше черге із стабільністю ВК, бо зникає стимул до хеджування валютних ризиків та підтримки стабільності балансів. (4)

Останнім часом значно пожвавилась дискусія навколо певних перехідних (проміжних) РВК. Так, дуже активно обговорюється випадки Чілі та Польщі. Польська повзуча прив`язка (1991-1994) дозволила знизити темпи інфляції, а також стабілізувати поточний рахунок країни. Проте у період, коли покращилась мобільність капіталу, центральний банк не спромігся скасувати контроль за одним з кутів т.зв. “трикутника неузгодженості” (inconsistency triangle): ВК, процентними ставками та монетарною базою (через стерилізуючі інтервенції). Випадок з Чілі розглядається як невдача через брак довіри до коридору, а також через часті зміни у правилах (центральний паритет, темп девальвації, межі коридору коливань) та неузгодженість між цільовою інфляцією та цільовим ВК.(4)

Узгодженість між цільовою інфляцією та цільовим ВК має дуже важливе значення. Тут існує певна базова, фундаментальна неузгодженість через притік капіталів та ефект Баласа-Самуельсона (Balassa-Samuelson effect), коли зростання продуктивності в експортно-орієнтованому секторі та відповідне зростання зарплат призводить до зростання рівня зарплат й в інших секторах економіки, тим самим сприяючи зростанню темпів інфляції. Вважається, що дотримання цільової інфляції у країнах з перехідною економікою досить важко впроваджувати, оскільки дані про рівень інфляції з`явліються досить пізно і крім того, вони не є достатньо реальними. Однак деякі вчені вважають, що за режиму повзучої прв`язки існує маленька різниця між цільовою інфляцією та цільовим ВК, і саме там, де рівень девальвації нижче за різницю у рівнях інфляції. (4)

Іншим важливим моментом є узгодженість між цільовим ВК та лібералізацією поточного рахунку. Вважається, що рух короткострокового капіталу може бути обмежений, якщо є порівняльними ВП та потреби внутрішньої кредитної політики, тобто коли діє виправдана комбінація різниці у процентних ставках та зміні ВК, яка обмежує короткострокову процентну вигоду для портфельних інвесторів. Проте дехто не поділяє цю теорію та вказує на доцільність відтермінування лібералізації транзакцій з капіталом у тих країнах, які ще не до кінця ліквідували обмеження на експортно-імпортні операції, до тих пір, поки структура рахунків капіталу не буде приведена у відповідність до аналогічних рахункі розвинених країн. Також вважають за доцільне запровадити тимчасовий податок на короткострокові переміщення капіталів у вигляді резервування певної суми у центральному банку;(4)

Більшість вчених погоджується, що для країн з перехідною економікою є більше варіантів курсоутворення ніж прив`язка курсу та вільне плавання. Пропонуються три перехідні режими: гнучкий цільовий ВК (flexible exchange rate targeting, межі коливань змінюються для підтримки рівня цільовою інфляції, який визначається через паритет процентних ставок), цільові зони з м`якими межами або з буферами (target zones with soft margins or buffers, у випадку сильного спекулятивного тиску на грошову одиницю, уряд має можливість не дотримуватись меж коливань/коридору, однак повинен оголосити про неодмінние повернення у ці межі, коли це дозволить зробити ситуація), довідкові курси (reference rates, із зобов`язанням не проводити інтервенції у спосіб, що спричинить порушення рівноважного курсу) та моніторингові межі (немає інтервенцій всередині коридору/меж, однак офіційне підтвердження проведення інтервенцій у випадку порушення меж, з метою повернути ВК у коридор). У всіх випадках РВК має бути простим та прозорим. (4)

Критерії вибору РВК

При виборі РВК необхідно зважати на деякі глобальні тенденції, зокрема на (1) зростаючу мобільність капіталів із значним притоком у країни з перехідною економікою (emerging countries); (2) зростаючі товарообороти, особливо у межах регіонів; (3) відхід для країн, що розвиваються, від експорту сировинних матеріалів до експорту продукції їх переробки, що веде до покращення умов торгівлі із одночасним підвищенням чутливості експорту до рівня ВК;(4)

Доведено, що вільне або «брудне» плавання стосується економік, сильно залучених у глобальні ринки капіталів, але такий режим потребує наявності сильних інституцій, які здатні забезпечити дотримання якогось іншого номінального якоря для монетарної політики. З іншого боку, для багатьох малих та середніх країн, що розвиваються, які не мають складної системи управління та доступу до міжнародних ринків капіталу, прив`язка курсу забезпечує простий та виправданий якір для монетарної політики (хоча слід пам`ятати про складність захисту прив`язки ex ante). До багатьох країн ще можна застосовувати критерій оптимальної валютної території (optimal currency area criteria), який є певної точкою опори в процесі вибору РВК: прив`язка бажана для країн, які мають чітко вираженого головного торгівельного партнера (у випадку торгівлі товарами та надходження виручки від туристичної діяльності), які стикаються з аналогічними шоками, з гнучким ринком праці та такі, які готові позбутися незалежності у проведенні монетарної політики задля вигращу за рахунок довіри до торгівельного п артнера. Потрібна певна ієрархія у застосуванні цього критерія, оскільки поглиблюється залучення країн у світові ринкі капіталів та розширюється торгівля з головними торгівельними партнерами. У наукових колах існують певні розбіжності щодо цієї ієрархії, дехто наголошує на важливості мобільності капіталу, а деякі вчені зважають впершу чергу на реальні фактори.(4)

Учаснки конференції погодились на неможливості забезпечення єдиної структури управління ВК. Навпаки, кожна країна повинна мати специфічну структкру управління, залежно від рівні відкритості торгівлі та потоків капіталу, від довіри до ионетарних інституцій, від складності, ліквідності та нагляду за внутрішнім фінансовим ринком, залежно від рівня розвитку процесу інтеграції всередині певного регіону або з головним торгівельним партнером. Відповідно, РВК повинен змінюватись з часом з розвитком економіки країни та її інтегрованості у світову економіку. Проте еволюція РВК має бути послідовна у часі: коли визнаходитесь у певній ситуації, ви повинні знати, яким буде наступний крок, хоча ці кроки не повинні бути занадто частими (тому що зміна РВК не є дешевим заходом та така зміна знижує прозорість політики). Маючи чітко визначені довгострокові цілі, можна буде легше розв`язувати валютні кризи. На противагу, фіксація курсу та доларизація/єврозація економіки не має жодної динаміки та значно перешкоджає еволюції РВК.(4)

Необхідну зміну РВК з часом досить добре ілюструє випадок з Китаєм, якому вдалось стабілізувати курс юаня до долара з 1994р. Зростання обсягів торгівлі та відкритості щодо переміщення капіталів спонукало уряд до запровадження більш гнучкого РВК. Розглядалось декілька варіантів, серед яких розширенні коридору коливань, прив`язка до кошика валют, певна регіональна координація курсу та незалежний плаваючий режим. Дехто наголошує на доцільності прив`язкидо кошика валют, оскільки це є найбільшим практичним виходом із ситуації, що склалась у Китаї. Інші вважають, що задля встановлення довіри до перехідного РВК та збереженя незалежної монетарної політики Китаю необхідно відпустити юань у вільне плавання.(4)