Проблеми козацтва в українській історіографії, Детальна інформація

Незважаючи на архаїчні домішки та фрагментарність державного устрою, Запорожжя все ж зорганізувалось на засадах державності. На рубежі європейського середньовіччя і Нового часу світової історії Січ Запорозька стала прообразом, ескізом української держави, їй не довелося пройти через усі фази класичного циклу суспільного прогресу. Не розлучаючись із традиціями давньоруського життя, козаки запроваджували елементи сучасної їм політичної культури. Запорозька державна ідея була покликана обставинами місця і часу. Січ виявилася придатною організаційною формою для згуртування і виживання українського народу. Суспільні цінності Запорозької Січі виходили за рамки таких універсальних, понять, як ринок і демократія.

На визволених землях - від р. Случ на заході до російського кордону на сході і від басейну Прип яті на півночі до степової смуги на півдні, що обіймала близько 200 тис. кв. км, - почала складатися нова військово-адміністративна і політична система, формувалась українська національна державність.

На визволену територію переносився традиційний військовий і громадський устрій козацтва. Всі найважливіші військові й політичні справи мала вирішувати Військова (Генеральна) рада, в якій могло брати участь все військо. Поступово збільшувалася роль старшинської ради, на яку гетьман викликав генеральну старшину та полковників, а часом і сотників. До влади прийшла національна за складом козацька старшина. Досить впливову її частину становила православна українська шляхта. З шляхтичів походив Богдан Хмельницький, полковники Данило Нечай, Іван Богун, Михайло Кричевський та ін. Полковники Максим Кривоніс, Мартин Небаба та інші вийшли з ремісників, Степан По-бодайло - з драгунів, Матвій Гладкий - з козацтва. Центром гетьманського правління стало м. Чигирин. Територія, на яку поширювалася влада гетьмана, поділялася на полки, число яких мінялося: в 1648 р. їх було близько 40, в 1649 р. - 16, в 1650 р. - 20. Полком управляв полковник, який або обирався на полковій раді, або призначався гетьманом. Полки поділялися на сотні, очолювані сотниками, яких або обирала сотенна рада, або призначав гетьман, а інколи й полковник. У містах з магдебурзьким правом діяли виборні магістрати на чолі з війтами, а в інших - ратуші. Військовими комендантами міст були городові отамани. Козацькими селами управляли отамани, а посполитими - сільські старости.

Судочинство в основному було в руках козацької старшини. При цьому користувалися як традиціями козацького звичаєвого права, так і нормами Литовського статуту. Замість ліквідованого доменіального судівництва виникали сільські суди. Незмінним залишалося міське судівництво. Побутувала практика поєднання судової й адміністративної влади, що заборонялася Литовськими статутами. Судочинство базувалося на старих кодексах законів, зокрема на Третьому литовському статуті 1588 р., і велося "за давніми правами і за давніми вольностями".

Проте завоювання народу не були закріплені законодавче. Уряд молодої держави відстав від реального ходу подій і переважно перебував у полоні традиційних середньовічних уявлень про державну форму організації суспільства. На одне з центральних місць він ставив затвердження особливих пільг для козацтва як своєрідну плату за повалення польсько-шляхетського панування в Україні. Фактично козацтву відводилося те місце в суспільстві, яке раніше належало шляхті. Тим самим закладалися передумови для реставрації колишнього станового ладу, але вже на національній основі.

Гетьманське правління, очолюване Хмельницьким, одночасно з організацією армії і налагодженням економічного життя, проводило активну зовнішню політику. Для забезпечення тилу своєї армії у боях з шляхетською Польщею та посилення її татарською кіннотою Хмельницький уклав воєнний союз з кримським ханом. Татари намагалися втягнути Хмельницького у війну з Москвою, Польща через венеційського посла прагнула втягнути козаків до антитурецької ліги. Хмельницькому вдалося уникнути обох небезпек. Хмельницький намагався досягти ізоляції шляхетської Польщі і зав'язав стосунки з Молдовою, Валахією, Се-миграддям (Трансільванією), Венецією.

IV

Отже, в своїй роботі я розглянула два проблемних питання з історіографії у добу козатчини. Перша проблема – походження слова “козак”, друга- чи була Запоріжзька Січ державою. Взагалі, існує дуже багато суперечностей щодо розгляду цих питань.В своїй роботі я взяла погляди різних істориків, як сучасності так і минулого,адже розглядаючи такий великий період історії, не можна ігнорувати дослідників іншого століття.



План:



Вступ.

Проблема походження коказаків.

Держава чи Громада?

Висновок.

Список використаної літератури.

V

В.Л. Андрущенко. Запорозька Січ як український феномен.-

К.: Заповіт, 1995р.

Р.Д. Лях. Історія України.- К. 1998р.

Г. Нудьга. Хто й коли назвав Січ республікою? // Україна.- 1991р.- №23

Смолій. Українське козацтво: сучасний стан та перспективи дослідження проблеми. // Український історичний журнал.- 1990р.- №12

І.П. Крип’якевич. Історія України.- Львів: Світ, 1990р.

Київський Національний

Торгівельно Економічний

Університет

Тема:

“Проблеми козацтва в українській історіографії”

Реферат

Студентки І курсу