Церковне і культурне життя козацтва, Детальна інформація

†

\x02C6

\x0160

\x0152

\x017D

’

”

–

\x02DC

\x0161

\x0153

\x0153

\x017E

\x00F0

o

олегією, це, за словами Ігоря Шевченка, був «час духовного злету й інтелектуального розвитку». З одного боку, відродження православ'я сприяло послабленню полонізації. З іншого — воно впровадило в українську культуру західні елементи, які в пізніші часи уповільнювали русифікацію. Таким чином, небезпечно наблизившись до цілковитої асиміляції панівним польським суспільством та його культурою, українці водночас розвинули риси, що відрізняли їх від сусідніх народів.

Козацько-військове мистецтво.

Усе козацьке військо поділялось на три роди військ – піхоту, кінницю та артилерію. Вважають, що в піхоті служили тільки бідні люди, заможні або ж люди що миттєво здобули на війні коня завжди переходили до кінниці.

О існуванні кінниці у козаків вказується у літопису Самуіла Величка. Він пише, що у кожного доброго козака було по 2 коня, а коли козаки поверталися з перемогою то мали навіть по 5 коней. У народних думах та піснях козак без коня не можна уявити: козак і кінь також нерозлучні між собою, як люблячі один одного молоді чоловік та жінка.

Артилерія також безперечно існувала у козаків. Згідно слів Боплана, у козаків завжди існувало багато гармат, які вони ховали в найбільш потаємних місцях. Організовуючи великій похід, сухопутний або водний, козаки брали із собою та й артилерію. У козаків були особливі військові посади, так звані пушкарі, які завідували військовою артилерією, а для самої артилерії було особливе помешкання, пушкарня.

Поділяючись на піхоту, кінноту і артилерію, козаки не настільки спеціалізувалися, щоб піхотинець був міцний тільки пішки, а кінний – тільки верхом на коні. У козаків часто практикувались і спішування кінноти, і дія піхоти при гарматах, та й дія кінноти у пішому строю.

Згідно багатьох письменників минулих часів, кожний козак, ішовши на війну, брав із собою 5 або 6 рушниць. Також у козаків було велике число передвижних гармат.

Самий склад війська поділявся на полки і сотні; такий поділ, як засвідчують джерела, існувало вже на початку ХVІ ст. Тактичною одиницею війська, по точному розрахунку Коховського, була сотня, як сама підходяща одиниця для дрібних схваток з татарами, найголовнішими ворогами козаків.

Загальнорозповсюдженим засобом у козаків для захисту від ворогів під час степових походів був так званий стан. Табором пересувалися козаки, коли переслідували ворога у відкритому степу; табором виходили на бій і табором захищалися від ворогів. На козацькій мові табором називався чотирьох трикутний або круглий ряд возів.

В походах козаки не часто використовували осаду міст. З двох родів битв, кінної і пішої, козаки майстерніше були в останній: якщо б кінні козаки, по словам очевидців, відрізнялися, як піші в таборі, то вони б були непереможні, так як сотня їх в таборі не боялася ні тисячі ляхів, ні декілька тисяч татар. Став лицем до лиця з ворогом, козаки вступали в бій не одразу, вони спочатку, закріпившись у таборі, відкривали канонаду по ворогу. Обстрілявши ворога висилали з свого табору найсміливіших, ловких і гострих на язик вершників для так званих “герцов”, інше кажучи “греча”, або “татарского танца”, т.т. окремих поєдинків, вдалих схваток і наїзницьких перестрілок. Піддразнюючи ворогів окремими схватками, козаки миттєво припиняли герци, складали загальний план атаки і відкривали ломову битву.

У справжній ломовій битві козаки віддавали перевагу атаці із флангів і з тилу. З цією ціллю вони поділяли усю чисельність свого війська на чотири частини: одну залишали у таборі, другу посилали у тил, а третю і четверту – на обидва фланги. Бій розпочинали одночасно з усіх чотирьох сторін.

Одночасно із діями в тил і обидва фланги ворога, козаки направляли свої сили і проти фронту його: тут діяла козацька артилерія. Погромивши ворогів підряд декілька годин, козаки під кінець розривали передні ряди табору ворога, і в той же час припиняли пальбу із пушок і направляли з ручною зброєю у стан ворога свою піхоту.

Успіхи козаків на війні, крім хоробрості їх і постійного заняття військовою справою, пояснюються в значній мірі і досконалого знання той місцевості, серед якої козаки діяли проти ворога. Крім того, щасливий кінець більшості війн козаків з ворогом пояснюються й тим, що вони старалися діяти більш за все на моральну сторону ворога: так вони завжди ховали частину своїх сил а потім несподіваною появою здивовували ворога.

Відступали козаки з поля бою рідко, але якщо відступали, то робили це у великому порядку, завдяки своїм легким та рухливим коням, бистро.

Після походів козаки поверталися до Січі і перш за все приносили у січовій церкві благодарственне молебствие “Господу Вседержителю и пресвятой Богородице”.