Морфін- міститься в опії. Летальна доза для дорослого- близько 60 мг при внутрішньому прийомі (наступає отруення), а приблизно з 100-400 мг- смерть. При парентеральному введенні морфін є найбільше токсичний. Значно більше чутливі до морфіну новонароджені, люди похилого віку та хворі на атеросклероз, з захворюваннями серця та легень, з тяжкими деформаціями грудної клітини, з мікседемою.
ФАРМАКОДИНАМІКА
Головним аспектом фармакодинаміки морфіну є його дія на ЦНС. В медицині використовується його виражений анальгетичний ефект, через це він призначаеться при захворюваннях, що супроводжуються довготривалими виснажливими болями, в дозах 0,01-0,02 г 2-3 рази на день.
Всмоктування цього алкалоїду відбувається швидко через шлунково- кишковий тракт і парентеральным шляхом, алкалоїди опію при палінні практично в незміненому вигляді всмоктуються через легені, у незначній кількості через ушкоджену шкіру.
Виведення з організму відбувається по-різному: головним чином відносно швидко після знешкодження в печінці через нирки, частково через кишківник.
Токсична дія виявляється переважно центральними паралічами, створюється загроза дихальному центру з наступною гипоксемією. Опіати спочатку збуджують центр блукаючого нерва (брадикардія), ядра окорухового нерва (міоз), можливе збудження блювотного центра. Можливі алергійні реакції, особливо при вивільненні гістамину.
СИМПТОМАТИКА
В залежності від способу аплікації і дози відносно швидко з'являється гіперемія обличчя, запаморочення, відчуття жару і спраги, нудота; можливі галюцінації. Збудження і судоми при введенні морфіну не часті (найчастіше в дітей), як правило, спостерігаються при прийомі кодеїну і його дериватів. Розвиваються сомноленція, блідість шкіри, міоз, брадикардія. Хворий впадає в кому (до 2 днів), для якої характерні: поверхневе, уповільнене, нерегулярне дихання,що ледь визначаеться, залежно від обставин, типу Чейна - Стокса, ціаноз, арефлексія; максимально звужуються зіниці, що не реагують на світло, диференціальний діагноз з отруєннями барбітуратами, але не в комбінації з атропіном чи скополаміном; під час судом під впливом кодеїну або в асфіксичній стадії з'являється мідріаз. Виникає гіпотермія. У результаті спазмів сфінктерів сильно переповняються шлунок, кишківик, сечовий міхур. Смерть може наступити внаслідок припинення дихання через 2 години, частіше через 7—12 годин ,чим пізніше, тим благоприемніший прогноз, однак виникає небезпека ускладнень, таких як пневмонія, слабкість серцево-судинної діяльності, набряк легень. Після пробудження можливе повторне впадіння в кому. Пізніше порушуються дефекація і сечовипускання. Спостерігаеться анорексия, іноді пізні розлади, обумовлені аноксією, як при отруєнні оксидом вуглецю.
ЛІКУВАННЯ
Спочатку при необхідності проводять профілактику чи лікування шоку.
|
\x0152
повторно після інтубації. Промивання проводять 0,05 - 0,1 % розчином перманганату калію (останні 50 мл розчину вводять у шлунок і не видаляють). В деяких випадках замість промивання шлунка дають випити одну склянку води і викликають блювоту подразненням глотки, але не призначаючи блювотних засобів центральної дії . Потім, якщо промивання шлунка робити вже пізно, призначають міцну чорну каву у великих об`ємах (при утраті свідомості можна вводити розчин кави ректально) з додаванням касторової олії чи сульфату натрію з активованим вугіллям по 1 столовій ложці на 0,25 л кави.
Після підшкірного введення токсичної дози відразу ж на проксимальні місця ін'єкції накладають джгут і створюють венозний застій (джгут через кожні 15 хв на короткий проміжок часу знімають). Навколо місця ін'єкції створюють інфільтрат розчину адреналіна (1 мг у 20 мл изотонического розчину NаСl) і накладають міхур з льодом.
Як антидот уводять 5—10 мл налорфина (М, С) повільно внутрішньовенно ; при відсутності ефекту через 15—30 хв повторно вводять таку ж кількість, а далі з проміжками в 2 години ту ж дозу вводять внутрішньом`язево, доти, поки не нормалізуються дихання та рефлекси. Відповідною дією володіють також леваллорфан , лорфан. Особливо ефективний налоксон, що робить менш сильний депресивний вплив на дихання. Для дихання призначають суміш кисню з вуглекислим газом, що є часто ефективнішим за антидоти, які визивають пригнічення дихання.
У важких випадках і при судомах можна вводити міорелаксанти; також рекомендуеться інтубація, штучна вентиляція легень. Потім проводять инфузій; вводять антибіотики. Необхідний догляд за хворим і симптоматичне лікування на основі регулярного контролю. В випадках катетеризиують сечовий міхур.
Вже в невеликих дозах (5-10 мг) морфін визивае зміни в протіканні психічних процесів.Виникає ейорія,поживлюються фантазії, гострішим стае сприйняття, виконання нескладної розумової та фізичної роботи супроводжуеться ілюзіею легкості. Разом з тим затруднюеться концентрація уваги, знижуеться потреба в будь-якій діяльності, продуктивність, зменшуеться об`єм рухової активності.
Вінницький державний медичний університет ім. М.І.Пирогова
кафедра фармокології
РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:
ГОСТРЕ ОТРУЕННЯ МОРФІНОМ
Виконала
Студентка 9а групи
ІІІ- курсу
Гуменюк Яна
Олексіївна
Вінниця- 2001
|
Скачати "Реферат на тему Гостре отруєння морфіном"
