Економічна характеристика Китаю, Детальна інформація

o

oe

o

\x0160

бувну промисловість приходитися 21% виробництва паливно-енергетичних ресурсів.  Нафта забезпечує близько 16% валютних надходжень від експорту.  У цілому в країні більш 32 підприємств по видобутку нафти, а в  районах Китаю,  загальні запаси нафти складають 64 млрд. тонн.  Найбільш великі підприємства по видобутку і переробки нафти розташовані в провінціях Хэйлуньцзян, Шаньдун, Даган, Юймэнь, Цайдам, а також у слаборозвинених районах нерідко удалині від центрів нафти споживання.  Велика ж  частина  з  580 нафтопереробних заводів зосереджена в Північно-східному Китаї.

Південний Китай і особливо його Східна зона багаті  запасами  природного газу, що оцінюються в 4 тис. млрд.  тонн: до дійсного моменту розвідано лише 3,5%. Найбільшим центром видобутку і переробки газу є провінція Сеньхуа.

Проте, у Китаї дотепер ведучими залишаються також галузі легкої промисловості як текстильна і харчова: на которые приходитися більш 21% усієї виробленої промислової продукції. Підприємства цих галузей розташовані переважно в Східному, Північному, Центрально-Південному районах. На Північному сході країни зосереджені головним чином підприємства  паперової, цукрової і масломолочной промисловості, на Північно-заході - підприємства по переробці бавовни і продукції тваринництва, на Південно-заході найбільш розвита харчова  промисловість.  У  цілому харчова промисловість має більш 65,5 тисяч підприємств,  крім того, у країні більш 23,3  тисяч  підприємств текстильної промисловості, а виробництво і переробка сировини на них чітко орієнтована: на Півночі - вовна, коноплі, на Півдні - шовк, джут, кенаф.     Легка промисловість  у Китаї має древні традиції, і займала ведуче місце в економіці ще до революції.  Разом з тим у Китаї,  починаючи  з 1949 року  поступово  починає  розвиватися машинобудування.  До 1949 року обсяг виробництв цих галузей був у 250 разів нижче, ніж у США,  практично не проводилася  комплектна енергетична,  горнодорудная,  машинобудівна, трактори, літаки. До дійсного моменту кількість видів продукції машинобудування перевищує 53 тис.  виробів,  що цілком забезпечує внутрішні потреби країни. Найбільшими центрами машинобудування є Шанхай, Шэньян, Тяньцзінь, Харбін, Пекін, Далянь.

Крім того,  розташовуючи значними запасами сировини Китай має міцну базу для розвитку металургійної промисловості.  А в результаті проведення широких геологічних робіт в останні  роки  уточнені  границі старих і  виявлена  нові  родовища залізних і магнієвих руд,  вугілля, нафти й інших видів сировини. По запасах залізної руди Китай займає третє місце (після  Росії  і Бельгії),  а по розвіданим запасу магнієвих руд - друге місце у світі.

Сільське господарство Китаю.

По масштабах виробленої продукції сільське господарство Китаю  є одним з  найбільших у світі.  Однієї з основних особливостей сільського господарства стає постійна недостача угідь.  З 320 млн. га  розораних площ може    бути   використано тільки 224 млн. га, у той час як площа  орних земель складає близько 110 млн. га,  що складає  близько  7% світової ріллі.  По Китайській класифікації лише 21%  земельного фонду відноситься до високопродуктивного. Це, насамперед рівнини Північного сходу Китаю,  середнього і  нижнього  басейну  ріки Янцзы, дельта  ріки Чжуцзян і Сычуанская улоговина.  Ці райони відрізняються сприятливими для рослинництва умовами: тривалому вегетативному періоді, високими сумами активних температур, достатком опадів, що дозволяє вирощувати два, а на крайньому Півдні Китаю навіть три врожаї в рік.     Сільському господарству   країни  традиційно  присуще  рослинницька, насамперед зернова спрямованість, зерно складає 3% харчового раціону країни,  а   головними    продовольчими культурами є рис, пшениця, кукурудза, гаолян, просо, бульбоплоди і соя. Близько 20%  посівних площ зайнято під рисом,  на його частку приходиться приблизно половина  всього збору зерна в країні.  Основні рисоводческие райони знаходяться південніше ріки Хуанхе.  За багатовікову історію вирощування  рису  в Китаї було  виведено  близько 10 тис.  сортів.  Пшениця - друга за значенням зернова культура в країні, стала поширюватися з VI-VII століття. До дійсного моменту  не  в  одній  країні світу не збираються такі високі врожаї пшениці як у Китаї,  крім того, у великій кількості вирощуються солодку картоплю (батат), бульби якого багаті крохмалем і цукром.

В умовах Китаю важливе значення має вирощування  технічних  культур. У  результаті сформованої структури цін їхнє виробництво набагато більш доходно, чим зерна, бавовни, овочів і фруктів, навіть не дивлячись на те, що по вирощуванню, наприклад бавовни Китай займає третє місце у світі. Крім того, широко поширене вирощування олійних культур,  службовців основним джерелом харчових жирів.  Головними з них є арахіс,  рабс і кунжут (вирощувані в провінції Шаньдун).

Не останнє місце займає Китай і по вирощуванню сподіваючись,  що вживається як лікарський засіб з IV століття нашої ери,  а з VI століття  він стає загальноприйнятим напоєм. Дотепер більшість сортів зеленого і чорного чаю йде майже винятково на експорт.  Чай вирощують у провінціях Чжэцзян, Хунань, Аньхой, Фцзой.

Висока щільність населення  й  інтенсивне  використання  земельного фонду відбиваються, насамперед, на розвитку тваринництва,  роль якого в цілому незначна. У Китаї історично склалося два типи тваринництва. Одним  тісним образом зв'язаний із землеробством і носить підсобний характер;  у землеробських рівнинних районах розводять переважно свинячу,  тяглову робочу  худобу  і птаха.  Західному ж районам властиво екстенсивне, кочове чи напівкочове скотарство. Виробництво і споживання продукції тваринництва особливо в розрахунку на душу населення низки. Найбільш розвите свинарство,  відоме в Китаї ще до нашої ери,  на нього  приходиться близько 90%  усього виробленого м'яса. Характерною рисою тваринництва в Китаї є висока частка робочої худоби і слабка  розвиненість  молочного тваринництва.

Китай є найбільшим у світі виробником багатьох видів  сільськогосподарської продукції.  Останні роки були дуже сприятливі для розвитку сільського господарства і всієї сільської економіки.  У цілому успіх галузі, був  забезпечений  головним  чином високим врожаєм зернових (435 млн.  т зерна в 1995 році - найбільший в історії рівень виробництва). Крім того, збільшився збір бавовни й олійних культур. Великі зусилля додаються для розвитку сільського господарства,  прискорення створення баз по лесоразведыванию. Стабільно розвивається і тваринництво,  хоча основною галуззю продовжує залишатися свинарство.  До дійсного моменту Китай займає друге місце у світі по виробництву м'яса.

На початку 1995 року на Всекитайській  нараді,  присвяченій  проблемам роботи в  селі,  було  визначено  сім  основних напрямків в області сільського господарства: стабілізації й удосконалювання основних напрямків економічної політики в села,  усіляке збільшення капіталовкладень у сільське господарство,  повне використання  сільськогосподарських  ресурсів, розвиток сільського господарства  з акцентом на агротехніку,  реформа структури звертання продукції в сільському господарстві, продовження упорядкування структури сільського господарства,  виробництва і споживання, посилення макро економіки регулювання сільського господарства.

В основі  реформи  -  збереження  головних напрямків агрополитики при введенні систем сімейного порядку,  при існуванні різних форм власності і господарювання,  а так само організація малих сільських підприємств. 1995 рік став першим роком реалізації задачі виведення АПК на  перше місце в  економічній  роботі.  Посилення  уваги  до АПК передбачає, насамперед, збільшення капіталовкладень у галузь.  Крім того, у  багатьох провінціях  відновляється практика обов'язкової участі селян в іригаційному будівництві й інших видах землеробських робіт.  Дали перші результати багаторічні цілеспрямовані зусилля по упровадженню високоврожайних сортів пшениці і бавовнику.

Успіхи в розвитку економіки сприяли стабілізації економічного становища, скорочення протиріч між суспільним попитом та  пропозицією, насиченню ранка продукцією АПК і зниженню цін.

У дійсні час основою АПК у Китаї усе ще залишається  землеробство,  і займає перше місце у світі по зборі рису,  однієї з перших по виробництву пшениці і бавовни.

АПК на значній території країни залежить від штучного зрошення - одного з вирішальних заходів щодо  підвищення  врожайності,  основний масив зрошуваних земель знаходиться в так називаній рисовій зоні,  розташованої на Півдні і Південно-сході Китаю південніше 32 градуса північної широти. З урахуванням особливостей  природних умов і вегетації культур,  зрошення і збори врожаю Китаю можна розділити на наступні сільськогосподарські зони:  зону збору одного  врожаю  в рік (чи зону яриці й іншим яровим культурам), що знаходиться до Півночі від Великої Китайської  Стіни,  зону  збору  двох врожаїв у рік, що  охоплює райони за течією ріки Хуанхэ, південні території гір Ценьлинь і Північні від гір Даюйлин,  Цзюляньшань,  зона збору трьох врожаїв у два роки (зона озимої пшениці), що  знаходиться на Захід від гір Люняньшань і Хуатцземь і зону дозрівання трьох врожаїв у рік, що  займає басейн ріки Перлова  і Миньцзян у провінції Гуандун і прибережні райони провінції Футсцзянь.

Використовувана література:

“ Соціально-економічна географія світу. Підручник для десятого класу. За редакцією професора Ю.І.ПОСЯНСЬКОГО ”