Моє ім'я та прізвище, Детальна інформація

Цікаву групу утворюють прізвища, які походять від назв коней та волів, володіння якими було настільки важливою обставиною селянського побуту, що характерне для тварини найменування за мастю чи якоюсь іншою ознакою односельці могли перенести на її господаря. Так виникли прізвища Сивокінь, Білокінь, Чорновіл, Рябовіл, Рябокінь, Чалий (оспіване в народній пісні «Ой був в Січі старий козак, на прозвище Чалий»), Багрій (від багрій «сіробурий віл»), Смаглій (від смаглій «віл майже чорної масті»), Мазій (від мазій «віл попелястого кольору»), Чубрій (від чубрій «віл із жмутиком вовни між рогами»), Гулий («безрогий віл або корова»), Гнідий та ін.

Далеко не кожне прізвище легко піддається тепер поясненню навіть у тих випадках, коли основа його прозора. Як пояснити, наприклад, мотиви виникнення таких прізвищ, як Буряк, Куліш, Лобода, Плачинда, Пиріг, Мороз, Стародуб, Качур, Редька, Книш, Цвях, Ковбаса, Король, Апостол, Шелест, Явір, Шабатура та багатьох інших? Можна припускати, що котрийсь із прадідів Тара-пати був неспокійним за вдачею чоловіком (слово «тара-пата» означає «клопоти, неспокій»), Недайкаші чи Недайборща - неподільчивим, а Простибоженко занадто часто повторював слова «прости боже». Проте справжні причини появи цих і багатьох інших прізвищ, в основу яких лягли прізвиська, сьогодні встановити неможливо. Мотиви надання прізвиськ у будь-якому колективі є надзвичайно примхливими. Ось яку історію про походження свого прізвища переповідає, наприклад, колишній запорізький козак: «Я був дуже прудкий і проворний: одного разу, їдучи з Нових Кодаків у Січ, ми виїхали на високу могилу й, поскакавши кілька хвилин, стали спускатися. Мої товариші пішли втоптаною стежкою, а я надумав іти просто, але курган був дуже крутий, а трава суха, я послизнувся, упав і покотився униз стрімголов, як клубок або корж. «Коржем, коржем покотився!» закричали козаки, і з того дня всі мене звали Микитою, а на прізвисько Коржем. Мій хрещений батько, довідавшись про це, сказав мені: «Нехай буде й Корж».

Причини значно ширшого, порівняно з іншими народами, побутування серед українців колоритних прізвищ з виразним гумористичним відтінком у значенні слід шукати в нашій історії. Адже величезна кількість сучасних українських прізвищ кувалась у горнилі Запорізької Січі. Саме тут вперше виникла потреба офіційної реєстрації великого числа козаків. За звичаями Запорізької Січі новоприбулий до війська повинен був прибрати нове прізвисько, під яким його записували до козацьких реєстрів. Під час процедури вибору нового наймення січове товариство мало слушну нагоду повною мірою виявити свою схильність до жарту й дотепу.

Ритуал прийняття до війська новоприбулого козака описує Дмитро Яворннцький у праці «Історія запорізьких козаків»:

«Прийнятий до лав запорізьких козаків насамперед записувався в один із 38 січових куренів, у той чи інший з них, залежно від власного вибору, й тут же, при записі в курінь, міняв своє власне прізвище на якесь нове прізвисько, котре дуже часто характеризувало його з зовнішнього чи внутрішнього боку; цю зміну прізвища робили для того, щоб приховати минуле новоприйнятих у Січ. Часто на запит російського чи польського уряду, чи нема в Січі якогось Іванова чи Войновича, запорізький Кіш відповідав, що таких осіб на Січі немає, а є Задерихвіст чи Загубиколесо, котрі вступили до лав козаків приблизно в той час, про який запитують московські чи польські люди. Змінивши ім'я й приписавшись до куреня, новачок приходив у той курінь, і курінний отаман у присутності козаків відводив йому місце завдовжки три аршини й завширшки два, кажучи при цьому: «От тобі й домовина! А як умреш, то зробим ще коротшу».

Породженням відчайдушного й розкутого духу запорізького січового товариства є, очевидно, така своєрідна за значенням сполучуваних основ і за самим способом творення група прізвищ, що не має аналогій в антропонімії інших слов'янських мов, як Затуливітер, Неїжборщ, Недайкаша, Непийвода, Непийпиво, Підкуй-муха, Задерихвіст, Нагнибіда, Убийвовк, Паливода, Перебийніс, Покиньчереда, Прудивус (Прудиус), Роздайбіда, Цідибрага, Куйбіда та ін.

Традицію наречення новобранців прізвиськом успадкували від запорізьких козаків учасники гайдамацьких повстань, що знайшло художнє відображення у відомій сцені Шевченкової поеми «Гайдамаки»:

«...А як тебе Зовуть? Я не знаю».

«Яремою». «А прізвище?»

«Прізвища немає!»

«Хіба байстрюк? Без прізвища -

Запиши, Миколо,

У реєстер. Нехай буде...

Нехай буде Голий, Так і пиши!»

«Ні, погано!» «Ну, хіба Бідою?»

«І це не так. Стривай лишень,

Пиши Галайдою».

У цьому короткому огляді особових найменувань, що стали основою сучасних прізвищ, звичайно, не можна охопити всі типи українських прізвищ -цього величезного за обсягом і надзвичайно розмаїтого за будовою і значенням основ лексичного шару нашої мови. Хочеться лише ще раз підкреслити, що наше прізвище - це не сухий, позбавлений смислу паспортний знак. Це живе слово, пам'ять роду. І якщо одне прізвище несе в собі історію роду, то всі разом вони складають історію народу.

Моє ім’я

Не можна сказати, що звуковий склад імені Олександр, особливо його друга частина надто вже мелодійний. Однак, зміст цього імені ось який. Ім’я складається з двох грецьких слів: алексо (захищаю, допомагаю) та андрос (людина, муж). Тобто, ім’я Олександр перекладається, як “захисник людей”.

Це ім’я носило багато видатних діячів всього світу: Олександр Невський, Олександр Македонський, Олександр Пушкін, Олександр Довженко, тощо. Полюбляли його й короновані володарі – царі, хоча, як про це свідчить історія, вони мало що робили, аби допомогти людям чи захистити їх.

Ім’я Олександр має чимало зменшених, пестливих форм. Однією з найбільш поширених на Україні форм цього імені є форма Сашко. Утворилася вона таким чином: Олександр(Олексаша(Саша(Сашко, тобто, з невеликих частин першого і другого кореня та доданого суфікса –(ш)-ко, які українці використовують і для інших імен: Мишко, Федько, Пилипко, Грицько, тощо. Наголос у цих іменах падає на останній склад.

Українці нерідко надають своїм Олександрам дуже гарне, суто національне наймення Олесь чи Лесь (Олеся чи Леся для жінок). Спочатку це наймення було лише пестлифою формою імені Олександр, але останнім часом воно перетворилося на окреме, цілком офіційне ім’я. Носять його і чоловіки, і жінки: Леся Українка, Лесь Курбас, Олесь Гончар, та інші.

Маленьких Олександрів інколи називають і так: Сенько, Сень, Сеня, Олелько, Шура.

На території України побутують і деякі іншомовні наймення – родичі Олександра. Серед них можна почути такі форми, як: Санду, Сендел, Шандор, Алеко.

Незвичайною родиною імені Олександр є наймення Іскандер. Виникло воно на грунті східних мов і найчастіше вживається на теренах малоазіатських земель, інколи – в республіках Середньої Азії. Відомо, що Іскандером перси називали Олександра Македонського. Ім’я Іскандер колись взяв собі за псевдонім видатний борець проти російського царизму О. Герцен.

Українці, як і всі слов’яни та інші народи всього світу, утворили від імені Олександр чимало прізвищ. У нас широко побутують, зокрема, такі: Олександренко, Олександрук, Олександрів, Олександрик, Олещук (Олесь), Лесик (Лесь), Сенченко, Сенкевич, Сеньків, Сеньчук.

Моє прізвище

Про походження мого прізвища я знаю дуже мало, проте з розповідей мого дідуся відомо ось що:

Наша родина, за розповіддю мого діда, походить від якогось угорця, що дезертирував з австрійської армії. Було це приблизно у 60-х роках XVIII століття. Потім, оселився на невеличкому хуторі Мошинець, на Черкащині. Наш рід жив спокійно аж до сталінської колективізації, коли у моєї прабаби та прадіда та їхньої сім’ї забрали все майно, і хотіли примусити працювати в колгоспі. Та все ж-таки їм пощастило втекти у м. Харків, працювати на заводі. Але потрібні були документи, а які документи можуть бути без прізвища? Тож і придумали вони собі прізвище Мошинець. Але, через помилку при оформленні документів, моїх прадіда й прабабу записали під прізвищем Машинець, а брат мого прадіда так і залишився Мошинцем. Тож, своє прізвище я успадкував від моїх прабатьків.