Роль української мови у створенні іміджу української держави на міжнародній арені, Детальна інформація

2. Мова має величезне значення у житті бездер жавних народів. Держава Слова (М.Орест) протягом декількох століть бездержавності забезпечувала єдність українського народу, його історичну пам'ять і тверду віру у відновлення його політичної держави.

3. Кожна держава постійно тримає в полі зору мовні проблеми суспільства. Наприклад, у Китаї від віків міністерство церемоніалу, яке керувало справами освіти і екзаменами на державні посади, опікувалось дотриманням правильної вимови знаків китайського письма.

4. Одним із найвищих виявів самоутвердження нації є державний статус її мови, який законодавчо

забезпечує її функціонування в усіх без винятку сферах суспільного життя. Цей статус має бути закріплений в Основному Законі держави — Конституції.

5. Державною мовою буває переважно мова корінного населення країни. В однонаціональних державних утвореннях про цей статус мови часто навіть не згадується, позаяк це нормальне явище. Воно настільки ж природне, як певний ландшафт чи клімат країни. В підневільних та в багатонаціональних країнах питання державності мови є однією з найскладніших суспільно-політичних проблем. Коли, наприклад, у 1883 році була доконана спроба поновити в Хорватії в ролі державної угорську мову, це викликало збройне повстання, й угорському урядові довелося відмовитись від своїх намірів. Кривавими конфліктами супроводжувалось запровадження гінді як державної мови Індії після звільнення цієї країни з-під англійського колоніального панування. Коли після прийняття "брєжнєвської" конституції почали "приймати" конституції союзних республік, то до них не було включено статтю про державність мов. Це викликало обурення і масові протести у Грузії і Вірменії. Внаслідок цього в останні доперебудовні роки в СРСР серед "ста тридцяти рівноправних" мов дві мали статус державних.

У багатонаціональних державах роль державної мови виконує мова панівного народу. Нічого дивного: тут діє принцип "cuius regio, eius lingua" — "чия влада, того й мова". Проте цей принцип має і зворотнє прочитання: "cuius lingu, eiusa regio" — "чия мова, того й влада". У Турецькій імперії — єдиній! — не було обов'язкового навчання турецькій мові підлеглих народів. Чи не тому ця імперія у нові часи першою і почала розвалюватись? "Молодотурки", прийшовши до влади, намагались використати мовний фактор для врятування решт-ків імперії. Вони заявляли, що в їхній країні немає різниці між турком, греком або вірменином — всі оттомани, одна нація з однією мовою. "Хіба є, ефенді, така мова — турецька?". "Нема турецької мови, пане, є оттоманська мова!" (В.Жаботинсь-кий).

Аж дивно, що за прикладом "молодотурків" у державі "нової історичної спільноти людей — "радянського народу" російську мову не називали "радянською".

6. Від 1 січня 1990 року формально набув чинності "Закон про мови в Українській РСР", який утверджує державність української мови. Це означає, що держава бере на себе конкретні обов'язки стосовно забезпечення всебічного розвитку та функціонування української мови. На жаль, досягнення нашої держави на цій ділянці більш ніж скромні. Тож не зловживаймо цитуванням рядків:

Навік пройшла пора безславна...

Цвіти і сяй, Моя державна...

(О.Олесь).

7. Цей закон прийнято через необхідність захисту української мови, яка виявилася відтиснутою на периферію суспільного функціонування в найбільш важливих сферах життя. Зауважимо, що вперше відчув потребу в цьому митрополит УГКЦ

М. Левицький, який ще в 1817 році видав меморіал "В обороні державного управнення і самостійності" української мови.

8. Не випадково нині боротьба проти української мови стала одним із головних напрямків боротьби проти української державності, а мовний фактор використовується як засіб дестабілізації українського суспільства.

9. Свого часу говорилося: "Буде держава — буде й мова" (В. Яворівський). Воно так, але, як бачимо, ще в часи М. Левицького розуміли, що якби "була мова", то була б і держава. Тож якщо хочемо мати справжню державу, подбаймо про українську мову. Без української мови не буде української держави.

10. Державність української мови має бути реалізована в галузі народної освіти, діяльності державних та адміністративних органів, у сфері виробництва, науки і техніки, культури і мистецтва, транспорту і засобів масової інформації тощо.

11. Боротьба за державність української мови наткнулася й на опір апарату та реваншистських сил, які раптом вирішили розіграти карту порушення прав людини. Деякі представники "русско-язычного населения" вбачають порушення своїх прав не лише в тому, що їм буцімто треба буде розмовляти українською мовою, а й у тому, що їм доведеться чути, як інші розмовляють цією мовою.

12. Протиставлення національних прав і прав людини — фарисейське в своїй основі, бо кожна нація має право бути нацією, як і кожна людина— частинкою свого народу. Національне право особистості — одне з перших у числі прав людини. Які можуть бути права людини без національних прав? Чи може мати права людина, яка належить до безправної нації?

Вдумаймося у слова італійського професора Р.Піккіо, який на питання "Чи виживуть українці як нація, чи зникнуть з кону історії?" відповів:

"Питання в тому, чи ваші діти знатимуть, вивчатимуть рідну мову, культуру, історію... Ширше— це питання прав людини взагалі, це те, чого у вас немає, право кожного народу на материнську мову, літературу, культуру" ("Пам'ятники України", 1990, № 2, с. 54).

|

l

\x486EЙ\x4874Й\x1612\xB368\x5573\x4300\x1C4A\x6D00\x2248\x7304\x2248\x3504іяльності тощо. Предметом особливої турботи держави має стати підготовка в республіці українськомовних кадрів вищої кваліфікації для роботи в діаспорі.

14. Держава і суспільство мусять пам'ятати і враховувати не тільки національнотворчу, але й людинотворчу роль рідної мови: від мовного нігілізму до морального виродження — один крок. Плекаючи мову, держава тим самим зміцнює моральне здоров'я народу.

Необхідно докласти максимум зусиль, щоб подолати відставання в галузі україністики, зокрема перевидати праці визначних українознавців минулого та вчених української діаспори.

15. Держава повинна забезпечити можливість вивчення рідної мови на всіх рівнях освіти — від дитячих дошкільних закладів до останнього курсу вузу й аспірантури.

2.Оскільки мова є суспільним явищем, то вона перебуває в тісному зв'язку із суспільством. Цей зв'язок є обопільним. З одного боку, мова створюється і розвивається суспільством, з іншого — без мови не було б суспільства. Суспільство обслуговують, крім мови, й інші явища — наука, техніка, ідеологія, культура, релігія тощо, однак мова виокремлюється із усіх інших суспільних явищ, бо вона обслуговує всі без винятку сторони життя й діяльності людини. Якщо, скажімо, ідеологія обслуговує певні суспільні класи, релігія — окремі групи людей, то мова — всі сфери соціуму як функціонального організму. Навіть трудова діяльність не могла б здійснюватися без мови.

Розвиток і функціонування мови значною мірою зумовлені станом суспільства. Так, зокрема, в мові відображається соціальна диференціація суспільства (класова, професійна, статева). На стан мови впливають демографічні процеси (зміни в чисельності населення, у співвідношенні жителів міста й села, міграційні процеси тощо), рівень загальної освіти народу, розвиток науки, створення державності тощо. Суспільство також може свідомо впливати на розвиток мови. Свідомий уплив суспільства на мову (цілеспрямовані урядові заходи) називають мовною політикою. Від цієї політики залежить мовна ситуація в багатомовному суспільстві: уряд може стимулювати розвиток багатомовності в державі, стримувати і звужувати функ

ціонування мов недержавних націй, нерідко доводячи їх до повного вимирання, як це мало місце в Німеччині, СРСР, США. Так, зокрема, внаслідок онімечення у першій половині XVIII ст. зникла полабська мова. З тих же причин і приблизно в той самий період вимерла прусська мова. Така сама доля спіткала лужицьку мову, якою нині лише у двох округах Німеччини (Дрезденському і Кот-буському) розмовляють 100 тис. осіб. У США зникло чимало індіанських мов. Мова — загальнонародне явище. Народ — творець і носій мови. Одна особа безсильна будь-що змінити в мові, бо мова розвивається і змінюється за своїми об'єктивними законами. Так, наприклад, Тарас Шевченко є основоположником сучасної української літературної мови. Однак він створив не більше десятка слів і то переважно складних із уже наявних у мові простих слів (широкополий, хребетносилий, синємундирний тощо). Навіть геніальна особистість не здатна змінити мову, а може лише виявити приховані мови, показати, як ефективно можна використати те, що в мові існуе.

3.Наша мова зазнала утисків знаходячись під владою Російської імперії, а згодом СРСР.