Будизм та Ламаїзм, Детальна інформація

4. Посилене встановлення: зібрати свідомість для переходу від зосередженості на головних [аспектах об'єкта медитації] до усе більш і більш стійкого встановлення його на другорядних [рисах об'єкта].

5. Дисциплінування: усвідомлювати благі якості, що дає медитативне зосередження, і черпати в них радість.

6. Умиротворення: припинення ворожості до медитативного зосередження.

7. Повне умиротворення: за допомогою зусилля знищуються навіть легка сонливість і збудженість, як тільки вони з'являються.

8. Невідступність: медитативне зосередження постійне - так, що вже ніщо несприятливе не може перервати цей процес.

9. Природність: фіксація на об'єкті відбувається сама собою, без зусиль.

Ці дев'ять станів зосередженості досягаються за допомогою шести сил. Перший стан - силою слухання, друге - силою міркування, третє і четверте - силою уважності. П'яте і шосте - силоміць усвідомлення, сьоме і восьме - силою зусилля, дев'яте - силою знайомства.

Дев'ятьом станам зосередженості відповідають чотири види розумової діяльності [за допомогою яких свідомість опановує своїм об'єктом]:

1. Примусова фіксація: під час першого і другого стану зосередженості свідомість із зусиллям фіксується на об'єкті концентрації.

2. Переривчаста фіксація: від третього до сьомого стану зосередженість перемежовується [з неуважністю].

3. Стабільна фіксація: під час восьмого стану свідомість здатна утримуватися на об'єкті невідступно.

4. Фіксація, що самопідтримується: під час дев'ятого стану свідомість саме собою утримується в даному об'єкті.

Якщо удосконалювати безтурботність, правильно розуміючи сутність, порядок і відмінності ступенів, пояснених вище, бездоганне медитативне зосередження можна легке виробити приблизно за рік.

Тема безтурботності викладена вище стосовно до об'єктів узагалі. Зокрема ж, якщо розвивати безтурботність, узявши як об'єкт сама свідомість, виявляються додаткові переваги. Ми довідаємося свою власну свідомість. Свідомість настільки ж порожня, як і простір, що не має ніяких фізичних якостей, таких, як чи форма обрис. Свідомість - це щось, що просто сприймає ясно і чітко будь-які аспекти об'єкта, що з'являються перед ним. Установивши таким чином, що являє собою свідомість, можна переходити до дев'яти станів, знищенню п'яти помилок, застосуванню восьми протиотрут і т.д., що вже порозумівалося вище при розгляді об'єктів узагалі. Так розвивають безтурботність.

Тут були просто перераховані елементи безтурботності, у виді гранично стиснутого викладу наставлянь Майтреї й Асангі. Мірою досягнення безтурботності, після придбання підвладності розуму і тіла, є нерушима підвладність, тобто здатність зберігати зосереджену свідомість на об'єкті. Саме тоді досягається справжня безтурботність, що входить у підготовчу стадію "першої медитації", що відноситься до світу форм. (Інші три з "чотирьох медитацій" відносяться до більш рівнів "трьох світів". - Прим. пер.) Після досягнення безтурботності свідомість уже слухняно, і на як благий чи об'єкт думка його ні направити, залишається на ньому невідступно. У силу цього здатність свідомості до збагнення надзвичайно зростає.

Практика вищої мудрості

Як же практикується мудрість?

Узагалі є п'ять видів мудрості, але головні з них - це мудрість, що пізнає умовне, - чи номінальне знання, - і мудрість абсолютного знання, тобто знання природи буття. Кожна з них має безліч аспектів, але тут буде розглянута та мудрість, виробивши яку у своєму потоці свідомості, можна цілком перебороти перешкоди скверн і перешкоди до всевідання.

Що таке порожнеча, об'єкт цієї мудрості?

Порожнеча - це кінцева природа всіх явищ. Вона, наприклад, не виникає завдяки жалісливій діяльності Будд чи ж завдяки діянням живих істот. Усі явища до єдиного, у силу самого факту їхнього виникнення, порожні по своїй природі. Сутра говорить: " чиЗ'являються Татхагати чи ні, природа і реальність явищ просто перебувають".

Що ж таке ця "природа явищ"?

У коментарі Чандракірти на "Четырехсотенную" Ар’ядеви говориться: "Тут "самість" - самобуття (свабхава) явищ, тобто їхня повна незалежність від чого б те ні було іншого. Неіснування цього [роду самості] є безсамотність". Таким чином, самобуття (самосуще буття) - заперечується, і саме заперечення самобуття і називається порожнечею.

Як же упевнитися в існуванні такого роду порожнечі?

Хоча всі явища завжди були порожні по природі, ми були нездатні осягти це. Зрозуміти, що значить "пустотність", можна спираючи на міркування в стилі школи мадх’яміків.

Загалом, щира природа явищ, чи спосіб їхнього існування, і те, якими вони з'являються нашій свідомості, протилежні і суперечать один одному. Хоча природа явищ полягає в тім, що вони не мають самобуття, однак, у силу нашої безпочатково обумовленої прихильності концепції самосущого буття, усі явища, сприймані нашою свідомістю, здаються обладаючим самобуттям, і ми представляємо їх собі саме такими. Оскільки, з цієї причини, сприйняття явищ нашою свідомістю і справжньою природою їхнього буття протилежні, те наше сприйняття явищ, як і наша прихильність такому сприйняттю, у корені помилкові. Зокрема, розум, що сприймає самобуття, - це помилковий розум, що помиляється щодо об'єкта свого сприйняття. Тому потрібно переконатися, що об'єкт, сприйманий розумом, - тим самим розумом, що дотепер беззастережно визнавав цю помилкову видимість самобуття, думаючи: "Це істинно існує", - не існує. Як тільки об'єкт концепції самобуття визнаний неіснуючим, легко упевнитися в пустотності як природі буття всіх явищ, тобто у відсутності їхнього самобуття.

У зв'язку з цим насамперед важливо установити, яким образом наша свідомість одержує неправильне уявлення [про природу речей]. Для нас спочатку всі явища до єдиного з'являються як володіють самостійним буттям. Наприклад, коли людина думає про себе: "я, я", йому представляється самодостатнє "я", як би що не має ніякого відношення до власного тіла, розуму, психофізичним сукупностям і потоку свідомості, відмінне і зовсім незалежне від них. Той, хто цілком упевнений в істинності такого представлення і прихильний йому, нехай задасть собі таке питання: "Якщо це "я" існує таким, яким воно представляється - цілком незалежним від психофізичних сукупностей, елементів і джерел самої людини, - тоді чи тотожно воно чи сукупностям відмінно від них?"

Якби "я" і психофізичні сукупності були тотожні, неможливі були б усі ці підрозділи на сукупності, елементи, джерела і т.п.; усі сукупності були б одним цілим [як саме це "я"] . Чи ж, подібно тому, як маються сукупності, елементи і джерела, повинне існувати і безліч "я". Більш того, коли, наприклад, руйнується сукупність форми цього життя, (Тобто наше фізичне тіло. - Прим. отв. ред.) те також повинно було б руйнуватися і "я". Отже, неможливо, щоб "я" і сукупності були тим самим.

Далі, якби "я" і сукупності були самодостатні і відмінні, то вони були б відмінні в тім змісті, що не залежали би друг від друга. Тобто, коли моє тіло випробує біль, це зовсім не значило б, що біль випробую "я", а коли мій шлунок ситий, це не значило б, що "я" ситий. Однак справа обстоїть не так. Біль у миємо тілі означає, що "мені" боляче і що страждання виникає в "моєму" свідомості. Таким чином, неможливо, щоб "я" і психофізичні сукупності були відмінні і незалежні.

Але крім чи тотожності розходження немає інших способів співіснування "я" і сукупностей. Адже коли незабаром мається "я", що, судячи з видимості, має самобуття, воно повиннео чи бути тотожно сукупностям, чи відрізнятися від них. І немає іншого способу їхнього співіснування, крім одного з цих двох.

З цього випливає, що оскільки "я", що так зручно представляється нашому розуму як володіє самобуттям, не тотожно сукупностям людини і не відмінно від них, те такого "я" не існує зовсім. Якщо в такий спосіб визнати його неіснування, то зрозуміло, що, з одного боку, "я" - яким воно представляється нашому розуму - не існує, але з іншого боку, "я" не є і цілком неіснуючим. "Я" залишається як умовна позначка, просто як найменування. Це умовне "я", що існує чисто номінально, може користатися джерелами їжі і питва, може мати речі і використовувати їх, наприклад одяг. Можна легко, без найменших труднощів уявити собі це "я" - цього мандрівника в круговороті буття, що займається релігійною практикою і досягає звільнення.