Густав Адольф Саксонці
| | | | | | | | | | | | ||||||||||||||||||
|||||||||||||||||||||||||||||
Паппенхейм Тіллі
Важливим у цій битві окрім політичних наслідків було революційне нове
застосування артилерії. Протягом бою шведам вдалося розвернути свої гармати на 90( і таким чином звести нанівець тактичну перевагу Тіллі, коли він опрокинув сасонців і зайшов з лівого флангу. Крім того до поразки відділів Паппенхейму слід додати психологічний фактор, коли атакуючі імперські кавалеристи зіткунулися із легким проте щільним гарматним вогнем там, де гармат не мало бути, а згодом їх супротивники – шведські вершиники застосували вогнепальну зброю – пістолі, які нанесли чималих втрат у ворожих лавах. Те, що під кінець бою Тіллі через іммобільність артилерії втратив всі свої гармати, а шведи вільно пересували артилерію по всьому полю, також свідчило про безумовну перевагу нового типу армії.
15 – 16 квітня 1632 року Густав Адольф знов розбив імперців у битві під Леч. Цього разу Тіллі було смертельно поранено. Лише ненадійність німецьких союзників завадила шведському королю вже навесні 1632 закінчити цю війну. Однак зволікання і непорозуміння у стані протестантів дозволили Валленштейну зібрати нову 60-тисячну армію. Блискучий німецький стратег зменшив кількість пікінерів і відповідно збільшив кількість мушкетерів, тренував піхоту шикуватися у тонкі лінії (до 10 людей в глибину), додав артилерію кожному піхотному полку і мушкетерів кавалерійським відділам (4, р. 478). У цих нововведеннях неважко побачити копіювання шведської системи. Валленштейн став першим, хто зрозумів її переваги, але учень не є більшим за вчителя (до того ж у шведів залишалася значна перевага в артилерії): 16 листопада 1632 року під Лютзеном Валленштейна було побито, шведи знову перемогли, але в бою загинув великий король, особа, яка, на мою думку, особисто відповідає за перехід від Середньовічної армії до армії Нового часу, адже до цього часу попри численні війни не відбувалося значних тактичних змін у способі ведення бою, які б виходили за рамки повільного технічного прогресу. Густава Адольфа поранили в плече, у стегно, а потім зарубали і затоптали копитами імперські кавалеристи (1, с. 534).
Та протягом майже 100 років після його смерті, до 1708 року, Швеція залишалася найвпливовішою державою у Північній і Центральній Європі, поступаючись лише Франції, військова система якої завдяки реформам Ришельє повністю копіювала систему Густава Адольфа. Пізніше маркіз Лувуа, Франциск Мішель ле Теллієр логічно продовжив перетворення шведського короля у галузі мілітаризації допоміжних служб, утворивши крім канонірів військові загони з обслуговуючого персоналу.
Французький батальйон довжиною приблизно 100 ярдів складався з 600 – 800 чоловік, дві третини з яких були мушкетерми, решта – пікінери. Пікінери займали центр, мушкетери – фланги. Глибина батальйона – 6 чоловік. Єдиною відмінністю від шведської системи було дотримання інтервалів між батальйонами першої лінії, що мали дорівнювати 100 ярдами, з метою, щоб батальйони другої линії мали змогу пройти вперед, або утворити спільний нерозривний фронт із першими. Резервна лінія відставала від перших двох на 600 – 800 кроків.
Інші європейські системи майже не відрізнялися від шведського зразка. Таким чином не можна переоцінити вклад Густава Адольфа у розвиток військового мистецтва. Прямими наслідками його діяльності став кінець панування у Європі Габсбургів і перехід пальми першості до Франції Ришельє, Мазаріні і Людовика ХІV, а також перетворення у середині XVII ст. Балтійського моря на шведське озеро. Але найголовнішим стало те, що завдяки його реформам артилерія отримала друге народження, піхота нарешті визначилася із основною зброєю – вогнепальною, а в кавалерії нобілітет перестав відігравати виключну роль, що стало однією з причин появи думок про невідповідність місця у суспільстві, яке посідали благородні та суспільною користю, яку вони, припинивши бути головним джерелом перемоги, приносили.
До Першої Світової війни відбулося чимало змін у способах ведення бою, але принцип співпраці трьох військових гілок: кавалерії, піхоти і артилерії та поняття «батальйону» як базової тактичної одиниці залишилися незмінними протягом наступних 300 років.
Література
Бадак А.Н. и др. «Всемирная История: в 24 т. Т. 12».- Мн.: Литература, 1996.
Oman, Charles. A History of the Art of War in the Sixteenth Century. New York: HarperCollins Publishers.1937.
Dodge, Theodore Ayrault. Gustavus Adolphus. Boston: Bethany Hous Publishers. 1991.
MacMunn, George. Gustavus Adolphus. New York: HarperCollins Publishers. 1961.
Parker, Geoffrey. The Military Revolution. Chapter VI: Military Innovation and the Rise of the West, 1500 – 1800. New York: HarperCollins Publishers. 1986.
Roberts, Michael. Gustavus Adolphus: A History of Sweden. 1611 – 1632. 2 vols. London: Penguin Books. 1958.
Wedgewood, Christopher V. The Thirty Years’ War. New York: HarperCollins Publishers. 1961.
|
Скачати "Реферат на тему Військові реформи Густава І Адольфа"
