Німецька національна меншина південної України у 20-ті 30-ті роки ХХ ст., Детальна інформація

Праця Шевчука Г.М. "Культурне будівництво на Україні у 1921– 1925 роках"(24) за своїм характером нічим не відрізняється від інших праць цього часу. В ній також не звертається увага на аспекти, що стосуються життя національних меншин, хоча у 20-ті роки національне питання стояло досить гостро і говорячи про культурне будівництво автор повинен був бодай трохи обмовитися про стан культурного розвитку національних меншин. Основна увага у роботі приділяється "видатним досягненням радянської влади" та "створенню єдиного радянського народу". Наголошується на інтернаціоналізмі та створенні культури на основі поєднання характерних рис культур різних народів СРСР.

Продовжує тематику переписів населення книга Наулка В.І. "Национальный состав населения Украинской ССР по материалам переписей населения"(25). У книзі використані дані переписів 1926 та 1959 років. У ній подано короткий огляд населення України (соціальний стан, кількість населення). Про німців в Україні не згадується навіть у таблицях де подано національний склад населення України. Як і книга Бнодаренка та Дарагана ця брошура має багато недоліків.

Інша праця Наулка В.І. “Етнічний склад населення України. Статистико-картографічне дослідження”(26) подає історико-географічний аналіз формування етнічного складу населення України, змін в чисельності і географічному розміщенні народів на території УРСР, починаючи з кінця ХІХ ст. і до середини 60-х років. Написана книга з позицій комуністичної ідеології. Вихвалювання соціалістичної неціональної політики змінюються засудженням і критикою “буржуазної наукової літератури”. У праці також засуджуються “буржуазні націоналісти”. Одним з них називається М.Грушевський.

У книзі грунтовно висвітлюється процес формування національного складу населення України. Але деякі питання, заборонені для розгляду, оминаються автором. Наприклад, у розділі “Зміни в чисельності і розселенні народів УРСР” подано декілька таблиць у яких вміщено цифрові дані динаміки національного складу населення України за різні періоди. В одній з таблиць є порівняння чисельності національних меншин в Україні за переписами 1926 та 1959 років. Стосовно німецької національної меншини ми бачимо наступні цифри: у 1926р. в Україні було 624,9 тис.чол., у 1959р.–23,1тис.чол. У той час, коли під таблицею дається повне пояснення динаміки народонаселення стосовно кожної національності, стосовно німців немає жодного слова. При цьому ми бачимо у таблиці цифри, котр викликають у нас цілу низку питань. Зокрема, куди поділися майже 600 тис. німців і чому цей факт замовчується?

Причини таких змін чисельності населення ї замовчування автором цих причин тепер ми можемо пояснити тим, що німців піддавали жорстоким репресіям, які проявилися як у фізичному знищенні, так і в примусових депортаціях за межі України. Такі замовчування і ухили від викладення деяких аспектів національної проблеми ми зустрічаємо у багатьох дослідженнях другого періоду, визначеного нами у даній статті.

Періоду 20–30-х років стосується монографія Ясницького Г.І. “Розвиток народної освіти на Україні (1921– 1932рр.)”(27). Ця праця вкрай заідеологізована. На кожній сторінці вихваляється роль комуністичної партії та засуджуються так звані "вороги народу", "націоналісти", "ухильники" та ін. Національне питання в Україні у даний перід зводиться лише до проблем запровадження українізації та русифікації. Обговорюється боротьба цих двох тенденцій та способи вирішення проблеми, які запроваджувала радянська влада. Про освіту національних меншин в Україні цього періоду не згадується нічого, що досить дивно булоб для стороннього читача. Але ми усвідомлюємо, що винна у відсутності цього аспекту життя освіти у першу чергу комуністична ідеологія того часу.

У книзі Калініна "Народное образование в СССР"(28) зовсім не згадується про національну школу та про особливості виховання дітей національних меншин їх рідними мовами. Навіть у історичному огляді у розділі №11 "Немного истории" зовсім не згадується про створення національних шкіл і розвиток національної освіти у 20-ті роки. Національне питання у період написання даної роботи замовчувалося всіма способами.

Досить великою за об’ємом є наукова праця “Национально-государственное строительство в СССР в переходный период от капитализма к социализму)”(29). Але з точки зору нашої проблеми у ній немає практично нічого корисного. Всі події, що цікавлять нас, обминаються стороною, хоча їх розгляд, очевидно, був би необхідний з огляду на те, що мова йде саме про національну державу. У першому томі (він присвячений періодові 1917–1936 років) основна увага звертається на боротьбу радянської влади з українськими національними силами за владу. Другий том починається з подій Великої Вітчизняної війни тому не цікавить нас. Таким чином одне з найважливіших питань 20–30-х років замовчане навіть у такій великій монографії. Це свідчить про однобокий підхід авторів до розгляду питання становлення національної держави в СРСР.

Характерною є також збірка документів "Коммунистическая партия– вдохновитель и организатор объединительного движения Украинского народа за образование СССР. Сборник документов и материалов"(30). У книзі підібрані документи, що підтверджують офіційну точку зору на інтернаціоналізм українських і російських комуністів та робітників. Послідовно доводиться вирішальна роль партії у створенні СРСР. Підкреслюється прагнення народу до єднання. Відсутні будь-які згадки про опір народних мас проти свавілля і терору комуністичної влади. Про роль і місце національних меншин у процесі становлення радянської влади в Україні та створенні СРСР не говориться нічого.

Подібною до попередньоъ є і збірка документів "Народное образование в СССР. Общеобразовательная школа"(31). У цю збірку увійшли основні постанови партії і уряду з питань народної освіти з жовтня 1917 по липень 1973 року, а також окремі директивні документи комсомольських, профспілкових органів та органів народної освіти. Лише невеличка кількість документів стосуються освіти національних меншин та й ті лише побічно. Ми спостерігаємо ту ж тенденцію до приховування політично невигідних фактів.

іти Української Радянської Республіки про відкриття на Україні шкіл всіх національностей. 15 лютого 1918 р.”, “Документ №56: Декрет РНК УСРР "Про карність агітації, скерованої на підбурювання до національної ворожнечі". 10 лютого 1919 р.”.Про німців у збірнику немає жодної згадки. Вступ до книги написаний у дусі інтернаціоналізму, багато комуністичних лозунгів та штампів.

У збірнику документів "Культурне будівництво в Українській РСР 1928–червень 1941 р."(33) ніяких згадок про національні меншини немає. На цьому другий період, визначений нами, закінчується, а з початком перебудови починається третій.

Основною ознакою третьго періоду (кінець 80-х років) є розвиток досить широкого демократизму у суспільстві, що відобразилося на характерові і спрямуванні наукових розвідок у галузі іторії України. У цей час виникає неабиякий інтерес до заборонених раніше сторінок історії. Повертається в історичну науку і тема історії німецької національної меншини в Україні. Особливу цікавість викликає перід 20–30-х років коли радянська влада особливо жорстоко розправлялася з усіма непокірними їй і небезпечними для неї. Цей період був довгий час заборонений для докладного, а головне правдивого висвітлення.

Тому у II половині 80-х років з’являється ряд робот присвячених подіям 30-х років та їх аналізові. До таких робот належить робота Гордона Л.А. та Клопова Е. В. "Что это было ? Размышления о предпосылках и итогах того, что случилось с нами в 30–40-е годы"(34). Книга дає загальну характеристику епохи 20–30-х років. Автори використовують цікаві документи, велику кількість історичних джерел. Хоча книга не стосується безпосередньо України вона дає досить системну і цілісну оцінку сталінізму як явища, що має певне значення для визначення орієнтирів та створення історичного тла у дослідженні теми німецької національної меншини в Україні, яка у той час була складовою частиною СРСР.

Робота Бритченка С.П. “Деякі питання розвитку національних відносин на Україні”(35) також написана у роки перебудови, але її позиції досить міцно грунтуються на вихвалюванні ролі комуністичної партії та ленінських ідей. Події 20-30-х років оцінюються як перемога геніального ленінського плану у галузі національного будівництва. Робота просякнута фальшивим ентузіазмом часів перебудови. Помилки і прорахунки радянської влади висвітлюються досить неповно. Лише коротко згадано Сталінську політику щодо згортання національних відносин.

У ІІ половині 80-х років також з’являється велика кількість журнальних публікацій, котрі так чи інакше стосуються нашої теми. До таких публікацій ми можемо віднести статті Мовчана О.М.(36), Панчука М. та Польового Л.(37), Кулініча І.М.(38), Конквеста Р.(39) та багато інших.

Однією з перших спеціалізованих праць є брошура Б.В.Чирка “Национальные меньшинства на Украине: Актуальные проблемы развития национальных отношений, интернационального и патриотического воспитания”(40). Дана брошура складається з трьох розділів. Два з них безпосередньо стосуються нашої теми. Перший розділ “Работа партийных, советских и государственных органов с национальными меньшинствами в 20-х– нач. 30-х годов” містить досить докладний огляд роботи партійних органів у галузі національної політики (згадуються всі заходи, що стосувалися німецької національної меншини: створення німецьких національних районів, відкриття шкіл німецькою мовою, створення театрів та заснування періодичних видань для німців України).

У другому розділі “Сталинизм и судьбы народов Украины” мова йде про зміну національної політики у 30-ті роки, про терор, що розгорнувся у цей час та про тяжку долю німців, що спіткала їх. Ця праця, стала основою іншої, більш грунтовної праці, котру ми розглянемо пізніше.

У цих роботах вперше піднімається проблема німецької національної меншини в Україні та починається осмислення подій періоду радянської влади. Хоча кількість праць досить велика для нас цікавими є лише невелика їх частина. Інші статті та роботи носять загальноісторичний характер. Тому ми згадали лише деякі з них. У цих роботах є один спільний недолік: вони написані з точки зору радянської та компартійної ідеології. Наприкінці 80-х років, хоч і стала помітною демократизація суспільства, у науці ще спостерігалася залежність від ідеології, а тому об’єктивного висвітлення розглядуваних питань не було. Третій період за протяжністю досить короткий і його важливість у першу чергу визначається не стільки кількістю та грунтовністю праць, скільки важливістю проблем поставлених авторами. Отже ми наголосимо на тому, що детально не будемо зупинятися на всій гамі наукових розвідок, що стосуються 20–30-х років, а лише відзначимо, що саме у них було поставлено на розгляд проблему німецької національної меншини в Україні у 20–30-ті роки ХХ ст.

Останній, четвертий період, є тим часом коли зазначене питання починає досліджуватися рядом авторів більш грунтовно і об’єктивно. За час існування незалежної України було написано декілька наукових праць, котрі безпосередньо розглянули історичні події 20–30-х років і місце німецької меншини у них. Деякі з праць стосувалися нашої теми лише побічно (наприклад публікували матеріали про життя національних меншин в Україні вцілому). Далі ми здійснемо спробу розглянути ці праці і коротко проаналізувати їх.

Досить часто матеріали, що так чи інакше стосуються нашої теми, з’являлися в “Українському історичному журналі”. До таких матеріалів належать статті Бугая М.Ф.(41), Кульчицького та Максудова(42), Польового та Чирка(43), Гусєва С.О. та Цобенко М.М.(44) та інші. Стаття Бугая М.Ф. “Депортації населеня з України (30–50-ті роки)” на початку містить загальний опис проблеми виселення народів з України. Далі, на основі матеріалів ЦДАЖР СРСР вказуються постанови та розпорядження на основі яких до Сибіру, Казахстану та в інші райони висилалися поляки, німці та інші “неблагонадійні нації”. Автор аргументовано і досить докладно висвітлює питання виселення населення з України.

На наш погляд цікавими є статті Гусєвої С.О., Цобенка М.М. та Польового Л.П., Чирка Б.В.. У них досить широко висвітлені події 20–30-х років і приділена увага німецькій національній меншині. Але стаття Гусєвої С. О., Цобенка М.М. явно тенденційна і виявляє прихильність авторів до комуністичноі ідеології та політики партії по відношенню до національних меншин. У всих злочинах автори вважають винними Сталіна. Але факти, наведені у статтях, не вичерпують проблеми і вимагають більш докладного висвітлення та грунтовного осмислення.

Стаття Кульчицького та Максудова безпосередньо не стосується життя німців, але дає цікавий і грунтовний аналіз документів, що стосуються голодомору 1932–1933 років. В ньому автори доводять, що більшість офіційних документів було фальсифіковано з метою приховання жахливих наслідків сталінської політики. Нам ці матеріали досліджень можуть знадобитися, оскільки німецьке населення теж дуже постраждало від цього голоду.

Для усвідомлення причин тієї трагедії, що сталася з німцями в Україні у 20–30-ті роки, нам також будуть корисні наступні грунтовні наукові розробки: Даниленко В.М., Касьянов Г.В., Кульчицький С.В. “Сталінізм на Україні: 20–30-ті роки”(45), Касьянов Г.В., Даниленко В.М. “Сталінізм і українська інтелігенція (20–30-ті роки)”(46), “Национальные процесы в СССР”(47). У цих працях ми знаходимо досить глибое і документально обгрунтоване дослідження проблеми сталінських репресій і взагалі сталінізму як явища. Особливо цікавою є робота Даниленка В.М., Касьянова Г.В. та Кульчицького С.В. “Сталінізм на Україні: 20–30-ті роки”. Вона досить аргументовано доводить, що Ленін не мав ніякого плану побудови соціалізму. А тому практично події часів Сталіна були послідовним продовженням ленінськоі політики “військового комунізму”, яку сам Ленін так і не встиг змінити у зв’язку з хворобою. Автори цієї роботи виявляють складові елементи сталінської політики і з’ясовують причини їх формування. Тут також досліджується і національна політика Сталіна, але лише у загальному плані і про німців в Україні не згадується.

У загальному плані дуже цікавою є праця Ганжі О.І. “Опір селян становленню тоталітарного режиму в УСРР”(48). У цій науковій праці досліджуються одні з найбільш замовчуваних і тому найменше досліджені сторінки історії України, присвячені опору селян становленню тоталітарного режиму в країні. Автор на основі архівних матеріалів та офіційних документів органів радянської влади аргументовано і досить об’єктивно, на нашу думку, висвітлює і аналізує події народної боротьби проти терору радянської влади. Для нас це цікаво ще й тому, що німецькі поселенці також приймали участь у таких виступах.

Більш близькими до нашої теми є роботи Винниченка І. “Україна 1920–1980-х: депортації, заслання, вислання”(49) та Бугая М.Ф. ““За повідомленням НКВС СРСР, були переселені...” Про депортації населення з України у 30–40-і роки”(50). У них розповідається про трагічні події 30–40-х років, коли з України було вислано у заслання чи депортовано на нові місця проживання близько 300 тис. німців. На документальних фактах автори досліджують злочинні дії радянського керівництва по відношенню до національних меншин, що проживали на території України. Для нашої роботи ці книги є корисними, оскільки розглядають події котрими практично закінчився проміжок часу, який ми взяли для дослідження.

На початку 90-х років виходить з друку збірник документів державних Архівів України “Німці в Україні (20–30-ті р.р. ХХ ст.)”(51). У збірникувміщено 101 документ з державних Архівів України, які відображають картину життя німецьких колоністів у 20–30-х р.р. ХХ ст. У передмові до збірника досить змістовно розповідається про основні віхи життя німецьких колоністів. Зокрема відображено всі поневіряння німців пов’язані з колективізацією, голодоморами 1921–1922 років та 1932–1933 років, недоліки та перекручення національної політики (зокрема адміністративної реформи 1922–1923 років). Документи відображають економічне, політичне, громадське життя колоністів.

У 1996 році був виданий історико-картографічний атлас “Національні меншини в Україні (1920–1930-ті р.р.)”(52). Тут зібраний матеріал про національні меншини, що проживають в Україні на даний час. Серед них і німецька національна меншина. В атласі на 4 строрінках подаються короткі історичні відомості щодо появи та проживання німців в Україні, описані головні історичні етапи їхнього життя. Виклад містить статистичні дані і багатий на історичні документи. Також атлас містить таблицю “Німецькі національні сільські ради” та карти німецьких національних районив.

Інформаційний довідник “Національні меншини в Україні”(53) містить короткі відомості про всі національні меншини, що проживають натериторії нашої країни. Довідник не є для нас цінним, бо розрахований на широкі маси читачів, а не на науковців.

У першій половині 90-х років вийшла з друку праця Євтуха В.Б. та Чирка Б.В. “Німці в Україні (20-і–30-і роки)”(54). Пропонована книга побудована на архівних документах та матеріалах обстежень, що проведені Центром етносоціальних та етнополітичних досліджень Інституту соціології НАН України. Розглядаються чисельність, місця розселення та стан німецької національної меншини на початку 1920-х років, розкриваються умови та історія формування німецьких районів та сільрад, навчальних закладів, діяльність радянських та адміністративних органів у місцях проживання німецького населення в Україні. У центрі уваги авторів–репресивні акції сталінського режиму щодо німців в Україні: ліквідація інститутів національно-культурного розвитку, розгром міфічних “антирадянських” організацій, масові депортації німецького населення з місць його історичного проживання тощо. Розмірковують автори і щодо національно-культурного відродження німецької етнічної групи в Україні за умов сучасного українського державотворення.