Проблеми визначення та шляхи здешевлення вартості вищої освіти, Детальна інформація

Схоже, варто прислухатися до думки фахівців, які стосовно «студентського» механізму висловлюються за комбінованість, коли частина держбюджету як загальносуспільного зиску від вищої освіти виплачується закладу, а його індивідуальна частина - безпосередньо студентові, щоб стимулювати змагання серед ВЗО.

Існують різні доступні джерела залучення додаткових коштів в освітню сферу. Найпростіший шлях надходження коштів віднайшла, наприклад, Франція, де діє закон про сплату приватними роботодавцями 0,5% фонду зарплати на учнівство і перепідготовку персоналу. Фірма може сама платити ці кошти закладам, які вона обрала, не виділяючи їх у «загальний котел», який не забезпечує їй бажаного результату. Аналіз дії закону «+0,5%» свідчить, що й він не ідеальний: практично ніколи фірми не спрямовували ці кошти на підготовку студентів перших курсів університетів. Найчастіше вони непропорційно витрачалися на спеціалізовані курси, підвищення кваліфікації персоналу самих фірм-платників. Частина професури відгукнулася на цей закон тим, що вийшла на новий ринок з «надвузькими курсами» у межах вирішення однієї з проблем конкретної фірми.

Другим джерелом додаткових коштів є контракти на навчально-інформаційні послуги ВЗО для фірм, коли фірми і ВЗО кооперуються і шукають вигідні для обох варіанти. Цей шлях доцільний тоді, коли зароблених грошей вистачає і на створення бажання у професури «донавчатися» та робити незвичне, і на підтримку традиційних курсів для основного контингенту студентів.

Третій шлях відомий - наукові дослідження на замовлення фірм. Цей перспективний і складний для класичних університетів курс добре описаний у пресі. Поширеними формами його реалізації є «наукові парки», «наукові готелі» тощо. Цей підхід також створює проблеми різного ступеня складності (наприклад, як професору оприлюднювати свої набутки, якщо їх власником є фірма-спонсор), проте цей вид фінансової підтримки ВЗО невпинно розвивається й удосконалюється.

Четвертий шлях - гроші від власності, продажу території, приміщень, вкладення коштів університету в акції, його участі в іншій фінансової діяльності. Це явище мало поширене, і навіть серед професорів з економічних наук досвід невеликий (за винятком, можливо, США). Тому закладам освіти рекомендують передати гроші тим, хто вміє їх збільшувати. Бажано все ж не відмовлятися від створення в університетах малих підприємств, які безпосередньо працюватимуть на навчальний процес чи на наукові дослідження.

П’яте джерело - філантропи. Їх можна стимулювати через закони про благодійницьку і неприбуткову діяльність, а також створенням клімату суспільного визнання та оцінки донорів шляхом формування важливої для них позитивної аури.

Досвід вищих закладів освіти США переконує в реальності та дієвості заходів, перелічених вище. Саме завдяки їм США змогли забезпечити собі різноманітні джерела фінансування (див. табл. 4).

Таблиця 4

Джерела прибутків ВЗО США (кінець 80-х років)

Джерело фінансування Державні ВЗО Приватні ВЗО

Плата студентів (запис і навчання), % 14,5 38,6

Загальні державні витрати, %:

у тому числі:

бюджет США

бюджет штатів

місцевий бюджет 59,1

10,5

45,0

3,6 19,0

16,5

1,9

0,6

Дарунки і спадщина, % 3,2 9,3

Прибутки з пожертвувань, % 0,6 5,4

Продаж і послуги, % 20,0 23,4

Інші джерела, % 2,6 4,3

Загальна сума (приблизно), млрд. дол. 65 35



Звернімо увагу на важливість дарунків усіх видів (готівка, акції, землі, витвори мистецтва тощо). Закони країни заохочують таку діяльність і зменшують податковий тиск на дародавців (останні навіть мають зиск з операцій дарування). ВЗО можуть продати матеріальні подарунки і вкласти кошти у банки чи акції. Прибутки з таких грошей в усім відомих кращих приватних університетах США, це відсотки від мільярдів доларів.

Шосте джерело - міжнародна допомога, яку розвинені держави щороку надають бідним країнам Африки і Азії з метою розвитку систем їхньої освіти. Досвід переконує, що надавати кошти на друкарні, побудову шкіл з ефективними матеріалами тощо доцільніше, ніж відряджати ректорів і професуру для перенесення досвіду.