Вексельними кредитами є банківські операції щодо врахування (дисконту) векселів і видачі позичок до запитання під забезпечення векселів. Кредит надається за заявою векселедержателя, яка подається, як правило, до банку, в якому відкриті основні рахунки – поточний, розрахунковий.
Врахування векселів і позички під заставу векселів є активними операціями банку, і їх суми входять у визначення відповідних нормативних коефіцієнтів.
Подані векселі перевіряються з позиції їх юридичної та економічної надійності. З юридичної точки зору перевіряються правильність заповнення усіх обов’язкових реквізитів, повнота сплати вексельного мита, повноваження осіб, які підписали цей вексель, а також справжність цих підписів. Метою перевірки економічної надійності векселя є встановлення повної впевненості у його оплаті. До врахування, під заставу і рефінансування приймаються тільки векселі, видані юридичними особами на підставі здійснених реальних товарних та комерційних угод.
Врахування або дисконт векселів полягає у тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його сплачує пред’явнику, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі строку. Економічною суттю операції врахування є дострокова грошова реалізація векселя його держателем банку і переведення комерційного кредиту у банківський.
За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується зі знижкою. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримає у строк платежу, називається врахуванням або дисконтом.
Враховуючи вексель, банк отримує його у своє розпорядження, стає кредитором – векселеутримувачем з усіма правами і обов’язками останнього.
Здійснюючи кредитні операції з векселями, банки можуть і зазнають значних втрат, які пов’язані з неплатоспроможністю векселедавця. Хоча банком і перевіряється економічна надійність векселів, що приймаються у заставу, на момент оплати векселя, платник може виявитися неплатоспроможним, що значно утруднює або і взагалі робить неможливим повернення банком кредиту. Банки виконують доручення векселеутримувачів і беруть на себе відповідальність за пред’явлення векселів у строк платнику і одержання належних платежів. Якщо платіж надійде, вексель повернеться боржнику. У разі ненадходження платежу вексель повертається векселеутримувачу, але з опротестуванням неплатежу. Отже, банк відповідає за наслідки, які з’явилися через невчинення протесту.
Якщо при врахуванні векселів банк зазнає певного ризику, оплачуючи вексель (за мінусом дисконту), то, здійснюючи інкасо векселя, він приймає на себе лише доручення одержати належний за векселем платіж у визначений термін і передати його власнику векселя. Роль банку зводиться лише до точного виконання інструкцій клієнта-векселеутримувача. За здійснення інкасо банк отримує комісійну винагороду. Банк також не ризикує, виступаючи як доміциліат, оскільки він оплачує вексель лише у тому випадку, якщо платник вніс йому раніше вексельну суму або якщо платник має у нього на своєму розрахунковому рахунку достатні кошти і уповноважує банк списати з його рахунка суму, необхідну для оплати векселя. У протилежному разі банк відмовляє у платежі, і вексель опротестовується звичайним порядком проти векселедавця.
Проблеми банківського посередництва в Україні полягають, передусім у правовій неврегулюваності питань, що виникають як при залученні, так і при розподілі фінансових ресурсів. Економічна нестабільність і правова незахищеність сприяють відтоку фінансових ресурсів і подорожчанню банківського кредиту. В українському законодавстві не передбачена ні адміністративна, ні кримінальна відповідальність за несплату за векселями, як і відповідальність за неповернення кредитів. Потребують перегляду і доповнення статті кримінального кодексу про господарські злочини.
Населення
70%
Юридичні особи 25%
Інші джерела 5%
Кредитування фізичних осіб
5%
Кредитування юридичних осіб
65%
Державні видатки 30%
Фінансовий
посередник-
банк
|
Скачати "Реферат на тему Проблеми посередницької діяльності комерційних банків в Україні"
