Народний календар весняного циклу, Детальна інформація

Першою стравою подавалось колово (наче кутя, лише без маку) з медом та сушеними ягідьми — черешнями, вишнями чи сливами. Хліб випікався — книші з "душами".

У цей час дівчата йдуть у свої „городчики", цебто квітники, але не перед хатою. У Зелену Суботу обов'язково треба підсапувати та виполоти бур'ян з квітів, а коли нема довго дощу — підлити — навести добрий лад. Ця робота дівчат у „городчику" виконується з особливою любов'ю, так би мовити, „з благословіння матері", бо дівчата йдуть до цієї роботи лише тоді, коли скаже мати. На початку цієї роботи проказується молитва, а потім йде спів до веснянок, еротичних пісень, пісень розлуки доньки з родиною.

Дуже часто збираються дівчата у цей день з близьких хат і з урочистістю, співами, по черзі наводять лад у „городчиках".

Які ж квіти шанувалися у стародавні часи? Чому й що вони визначали?

Відомо з дослідження, з розмов із старими бабусями та з пісень, — такі квіти шанувалися в Русі-Україні в давнину:

1. Любисток — символ любови, злагоди;

2. Кудрявці — символ хлоп'ячої молодечої вдачі та здоров'я;

3. Ласкавці — символ дружби, зближення, згідливо-сти:

4. Васильки — символ хлоп'ячої краси й доброти;

5. Рожі-троянди — символ дівочої краси, чистоти й любови;

6. Маточник — символ доброзичливости, достатку, роїння бджіл;

7. Калина — образ вірности, невинности; в розлуці — туги (розлуки);

8. Татарзілля — лепеха — чарівне, відганяє духи, русалок, злиднів, потерчат;

9. Полин — оберігає від відьом і дідьків:

10. Лілея — дівоча краса;

11. Ясьмір (жасміії) — образ радости, весни:

12. Шальвія — образ туги.

ЗЕЛЕНІ СВЯТА

Усі дні ЗЕЛЕНИХ СВЯТ — РУСАЛЬНОГО ТИЖНЯ були розподілені на окремі святкування. ЗЕЛЕНА НЕДІЛЯ взагалі була присвячена пам'яті всіх покійників роду. Було вірування, що на Зелені Свята виходять із землі мерці удруге на світ, саме тоді, коли квітує жито. Ті мерці ходять серед нив, другі перебувають у воді, а треті в лісі на деревах. Ті, що перебувають серед нив, оббивають квіт та ламають жито, чого саме боялися пращури, щоб не пошкодило це врожаю. Ті, які перебувають у воді — затягають у воду хлопців чи дівчат і топлять, а ті, які — серед нив — залоскотують дівчат чи хлопців. Перші то були РУСАЛКИ, а другі потерчата та річкові мавки-дріяди, а лісові — добрі душі-лада.

Тут є чимало неясностей. Академік М. Грушеївський так пояснює це:

.. .„Від назви свята сі мерці, які ходять тоді, лякають або затягають до себе живих, одержали назву „РУСАЛОК", при чім, як у наших „дідьках", тут помішались поняття душ померлих, нехрищених дітей з водяними й пільними німфами, духами збіжжя, і назва русалок і мавок (від навь — мер-лець) перейшла на сі образи" (М. Грушевський, „Історія Української Літератури", том 1-ий, стор. 185--186).

ЗЕЛЕНА НЕДІЛЯ. У цей день, уранці, одружені жінки та чоловіки, незалежно від віку, брали з собою гктво та їжу й ішли на місце поховання родичів та рідних. Це поминання-святкування складалося з трьох частин:

Насамперед на гробах чи курганах, а раніш на похоронних полях, розкладалися їжа та питво. Жінки спочатку ,,розмовляли з покійниками" — приказували речитативом на-півспіваючи. Спогадували їх колишнє життя, запитували, чи не тужать за рідними, чи зустрілися на тамтому світі з „новоприбулими", чи заопікувалися дітьми, запрошували пташкою прилітали в їх сад, чи до їх хати, виходити й сідати з ними їсти ... Врешті запитували, відкіля й коли їх (покійників) виглядати, та просили охороняти їх ниви...

Після цього „поштували" покійників, кроплячи напоєм;

зверху могилу та запорпуючи невеличкі частини їжі в землю могили. Далі їли, пили, спогадували з життя покійників, поштували всіх, хто був близько (особливо поштували убогих старців).