Своєрідність поетики пісень літературного походження, Детальна інформація

34Міністерство освіти і науки УкраїниКриворізький державний педагогічний університетКафедра української літературиПрасула Євгенія ВолодимирівнаСВОЄРІДНІСТЬ ПОЕТИКИ ПІСЕНЬ ЛІТЕРАТУРНОГО ПОХОДЖЕННЯ Курсова робота Студентки 2 групи УМЛПП Факультету української філології Науковий керівник кандидат філологічних наук, доцент Щербак Світлана ВалентинівнаКривий Ріг - 2002 ЗМІСТ Вступ..................................................................................…..3 Розділ 1. Вивчення пісень літературного походження у вітчизняній фольклористиці..................................................5 Розділ 2. Тематична розгалуженість пісень літературного походження..............................................................................21 Розділ 3. Своєрідність художньої палітри пісень літературного походження..............................................................................25 Висновки..................................................................................32 Список використаних джерел................................................35ВступАктуальність теми. Сучасний розвиток вітчизняного літературознавства характеризується зростаючим інтересом народних пісень, а також літературного походження, творчу спадщину яких донедавна в Україні частково було вилучено з національного художньо-культурного життя, і тому не вивчено належним чином. Усна народна творчість, як і художня література взагалі є словесною поетичною творчістю, тому між ними існує тісний зв'язок. Він починається з того, що усна народна творчість є джерелом виникнення літератури. Проаналізувавши літературні та фольклорні тексти, а також їх жанрові системи, можна побачити, що між усною народною творчістю та літературою є багато відмінного, і навіть спільні риси є зовнішніми відрізняючись внутрішнім змістом. Серед ознак, характерних для усної народної творчості та літератури, першою, безумовно, є мова, за допомогою якої творяться і функціонують народнопоетичні та літературні твори. Наступним чинником що зближає усну народну творчість та літературу, є жанрова система. Художні засоби, які використовуються в обох видах словесної творчості, як і жанрові характеристики, належать до сфери поетики. Розгляд поетики як “сукупності прийомів для вираження художніх цілей і світу думок та емоцій”, дає підставу до висновку, що художні засоби, слугуючи в усній народній творчості та літературі різній меті, виконують в них і відмінні зображально-виражальні функції. Окрім уже відзначених відмінностей усна народна творчість у порівнянні з літературою має ще ряд специфічних рис, які відрізняють фольклор від авторської творчості. Все це дає підстави вважати обрану наукову проблему новою і актуальною. Об'єктом дослідження є народні пісні. Бо навіть літературні пісні у процесі побутування, передаючись з уст в уста, проходять своєрідне шліфування з точки зору народного ставлення до моралі, життєвих засад. Предмет дослідження - твори, що увійшли у народну словесність з професійної літератури, та їх поетика. Мета наукової роботи - вивчення особливостей пісень літературного походження та виявлення своєрідності їх поетики. Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких основних завдань: - розглянути ступінь вивчення пісень літературного походження у вітчизняному літературознавстві; - виявити яким чином в усній словесності фіксується колективне ставлення до світу і явищ в ньому, до людини і природи, в чому виявляється її народність; - дослідити які риси є відмінними, а які спільними у народній та авторській творчості;- дослідити особливостей використання епітетів, метафор, порівнянь у народній творчості і порівняти їх оригінальність в літературі.- Науково-теоретичною основою є праці П.І.Майбороди, О.А,Правдюка, М.М.Гордійчука, В.Проппа, М.Плановика, А.А.Потебні та інших дослідників вивчаючих пісні літературного походження. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше в українському літературознавстві здійснено спробу спеціального системного дослідження поетики пісень літературного походження. Вивчення цієї наукової проблеми зумовило певний підхід до аналізу пісень літературного походження; по-перше, з'ясувати не тільки спільні а й відмінні риси пісень літературного походження з піснями народної творчості; по-друге, визначити авторську позицію і форми її виявлення у творах, окреслити прийоми та засоби творення характерів. У цьому плані поетика пісень літературного походження, ще не вивчалась. Практичне значення роботи. Основні положення та висновки роботи можуть бути використані у вузівському та шкільному курсах української літератури, у спецкурсах та спецсемінарах, при написанні курсових та диплом них робіт.Розділ 1Вивчення пісень літературного походження увітчизняній фольклористиці.1.1. Українська пісенна культураУкраїнська пісенна культура - одне з найцінніших духовних надбань народу за багатовікову його історію. Ставши невідємною складовою частиною кращих набутків світу, вона посіла в них справді визначне місце. У народних піснях відображено найрізноманітніші прояви життя трудового народу - його нелегку, але героїчну історію, тривалу й запеклу боротьбу з чужоземними поневолювачами, поміщиками, побут та уподобання трудящих.Народна пісня - незатьмарене джерело життя і повсякденних турбот трудівників. Вона правдиво відгукувалась на найрізноманітніші події в житті простих людей. Виняткова мистецька краса випливає з поетичних слів і мелодій пісень про кохання, правдиво й сердечно передано в них взаємну любов і щастя закоханих. А скільки смутку, горя, журби й печалі в піснях про невірність чи підступність!Високою художністю позначено поетичні рядки й мелодії творів про нещасливу долю жінки в дореволюційній сімї. Ліричною проникливістю, глибиною і підкресленою простотою викладення відзначаються ці пісні. Особливою музичною красою вирізняються пісні багатоголосі, "розспівані" на кілька рівнозначних мелодій, кожна з яких становить і самостійну мистецьку вартість, а всі разом, у гуртовому звучанні, захоплюють самобутністю ладу, художністю й самостійністю горизонтального руху.Творцями таких пісень, їхніми постійними носіями були переважно жінки. Вони передавали власні почуття й переживання або щиро співчували горю своїх бідолашних сестер чи подруг. Протяжні побутові пісні посіли важливе місце в репертуарі шанувальників співу, бо вони завжди хвилюють душу як виконавців, так і слухачів. Пісня - невеликий (здебільшого з 3-5 куплетів) ліричний вірш, що виконується співом. Часто куплети пісні мають приспіви - рефрени. Мелодія першого куплета потім переноситься на текст усіх інших куплетів цієї пісні. Розрізняють народні пісні і пісні літературного походження, автори яких невідомі.Народні пісні, передаючись з уст в уста, весь час удосконалювалися: поглиблювався їх зміст і гнучкішою та яскравішою ставала їх форма. Широтою охоплення явищ життя, багатством художніх засобів, глибиною ліризму, виразністю зображення картин і музикальністю народні пісні здобули велику любов у масах. Народні пісні дуже різноманітні за своїми жанрами, Бувають пісні трудові, обрядові, календарні (колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, обжинкові). колискові, весільні, похоронні (голосіння), історичні, баладні, коломийки, частушки.Народні пісні глибоко і з різних сторін розкривають життя народу, його історію, його душевну красу і відвагу, працьовитість, ненависть до ворогів і віру у краще майбутнє.Народним пісням властиве виняткове ритмічне багатство. В піснях багато яскравих і влучних епітетів (чимало з яких - постійні), метафоричних висловів, порівнянь, повторів, паралелізмів, народних символів (береза - дівчина, дуб - козак і т.д.), пестливих слів і зворотів (дівчинонька, зіронька) тощо. Глибокий і різноманітний зміст народних пісень втілений у виключно досконалу форму. Народними піснями захоплювалися усі письменники, широко використовуючи їх у своїх творах. Разом з тим багато з написаних ними віршів ставало народними піснями. Такими піснями літературного походження є пісні "Віють вітри" І.Котляревського, "Не щебечи, соловейку" і "Гуде вітер вельми в полі" В.Забіли (музика М.Глінки), "Дивлюся на небо" М.Петренка, "Скажи мені правду" О.Афанасьєва-Чужбинського, "Там де Ятрань круто вється" А.Шашкевича, "Верховино, світку ти наш" М.Устияновича, "Повій вітре на Вкраїну" С.Руданського, "Стоїть гора високая" Л.Глібова та ін. Особливо багато віршів Т.Шевченка, І.Франка і Лесі Українки стали народними піснями.Поетика (гр. poietike) - так іноді називають один з основних розділів літературознавства - теорію літератури. Частіше поетикою називають ту частину теорії літератури, яка вивчає питання структури творів, їх композиції, поетичну мову та віршознавство, тобто питання форми літературних творів. Вужче значення терміна "поетика" - це художні особливості творчості якогось видатного письменника. 1.2. Від зародження - до сучасності Поетичне життя і музична обдарованість українського народу забезпечувала високий рівень розвитку музично-пісенної творчості. Продовжували побутувати землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні та ін. Широкою популярністю користувалися пісні-романси.Широкого розповсюдження на Україні набули сімейне музикування, аматорські молодіжні розважальні співи. осередком розвитку музичної культури були духовні учбові заклади, гімназії, приватні пансіони, університети де багато уваги приділялось вивченню нотної грамоти і теорії музики.Музичне життя вирувало під час проведення великих ярмарків. На таких київських ярмарках влаштовувалися театральні вистави, музичні ранки, бали, маскаради.Високого рівня майстерності досягли багатоголосі співи. Хорове мистецтво поступово виходить за межі суто культового призначення.До 17ст., коли література розвивалась як церковно-релігійна, її звязок з фольклором був практично односпрямованим. Усна народна творчість впливала на розвиток літературного письменства від початків його зародження. Уже в “Руському літописі”, “Слові о полку Ігоревім”, інших памятках давньої літератури зустрічаємо вкраплення фольклорних джерел (міфологічні уявлення, легенди, прислівя і приказки, народнопоетичні образи, символи тощо). Фольклор як витворена віками система народних уявлень і текстів навпаки дуже важко піддавався літературним впливам. Усна народно творчість, в основі якої лежали язичницькі культи, не могла мати нічого спільного з християнською літературою, що різко відрізнялася ідейно і тематично.Однак, в 17ст., коли в літературі чітко окреслюється світська тематика, яка, виробляючі нові жанри, відокремлюється в окрему вітку письменства, починається зворотний вплив - літератури на усну народну творчість. Найбільше така взаємодія виявилась у побутуванні серед народу літературних текстів з усіма атрибутами фольклорних (анонімність, варіативність та ін.). перед усім це стосується пісень, хоча народом запозичувались й тексти інших жанрів, зокрема байки, притчі, приповідки, афористичні вислови та інше.Пісні літературного походження - це твори, що увійшли в народну словесність з професійної літератури. Шляхи запозичення можуть бути різними. Найчастіше - пісня, створена автором і композитором, ставала популярною серед народу, а оскільки сприйнятий текст передавався в усній формі, імя автора й композитора затиралось, втрачалось, і пісня починала побувати як народна. Можливі й інші випадки. Наприклад, відомий авторський текст (вірш) клався на народну мелодію або мелодію композитора, імя якого залишалося невідомим. Бувало й таке, що на основі певного авторського тексту складався подібний мотивами та образами з тією ж ритмомелодикою, але інший народний текст, що побутував паралельно з літературним.Кожна пісня літературного походження має свою історію (яка, однак, не завжди зберігається в народній памяті), проходить різні періоди поширення, шліфування, переробки; поки входить в народну традицію, зазнає певних змін (часом досить значних), нашарувань різних епох і т. п. Але , незважаючи на ретельну народну обробку (подекуди упродовж кількох століть), пісні літературного походження все ж відрізняються від народних специфічними рисами. Це дає підставу відносити до їх розряду пісень, авторство яких не збереглося, які не мають літературних відповідників, але певними ознаками виокремлюється з-поміж власне народних. Найвизначальнішою їх рисою є інший рівень індивідуалізації. У той час, як усна творчість вибирає усе найтиповіше, творить схематичні сюжети і доволі абстрактні узагальнені образи, літературна пісня як індивідуальна творчість побудована на основі особистих переживань, нетрадиційних ситуацій: фольклорне узагальнення життєвих явищ тут поступається місцем індивідуальним почуттям, які викликані конкретними обставинами. Ліричний герой таких пісень висловлює своє власне бачення і розуміння світу, яке, як правило не збігається із загально прийнятим. Зародженні в його душі почуття виходять за рамки народної психології (яка тяжіє до спрощення) - вони драматизуються, поетизуються, зображаються як щось не буденне, унікальне за своїми проявами. Як вказує І. Франко, “...така часто індивідуальна лірика...являється не на початку, а на кінці еволюції, рівночасно с тим, як і сама людська індивідуальність робиться самостійною, одержує певну ціну і почуває свою вартість супроти переможного звязку громади, роду, сімї. З другого боку, історія поетичних форм, будови вірша, ритму, рими та мелодії показує нам, що все се появи зовсім не відвічні, не природжені чоловікові, але витворені цивілізацією, переношені в певнім часі і серед певних обставин від народу до народу, а спеціально до нас занесені досить пізно”. Для передачі цілого спектра почувань та ідей, невластивих для народної творчості, у піснях літературного походження використовується дещо відмінний арсенал художньо-поетичних засобів. Поряд з традиційними прийомами і тромпи тут зявляються й оригінальні авторські: не традиційні порівняння й епітети, складна асоціативна метафорика, навіть лексичні неологізми. Це виводить народну лірику на якісно новий рівень: у ній не лише фіксуються окремі життєві явища (як це робить народна уява), а й зявляється філософське осмислення дійсності, висловлюється індивідуальне ставлення. Це призводить до переосмислення тематики пісенної лірики. Переносяться акценти з побутових тем і конфліктів у в сферу людських почуттів і переживань, підсилюється психологізм поезії. Тому пісня набуває рис елегійності, медитативності. Це у свою чергу спричиняє й інші особливості. Зокрема, в текст вводиться пейзаж, який як композиційний елемент відсутній у народній ліриці (де використовується практично лише у випадках паралелізму і ніколи не набуває вигляду розгорнутих картин природи). З властивих для фольклору рис відтворення життєвої конкретики (реалій побуту, подій, явищ), увага переноситься на саму людину, її думки і почуття. Елементи сюжетності чи по дієвості поступаються місцем відтворенню душевних станів, а отже, пісня тяжіє до описово-споглядального характеру.Ці пісні відрізняються і формальними зовнішніми образами. У них спостерігається значно складніша, ніж у народних, ритмомелодика: поряд з усталеними в традиції ямбом і амфібрахієм набувають поширення й інші віршові розміри та їх комбінації (різноскладова метричність). Відбуваються зміни у способі римування: від традиційної дієслівної рими здійснюється перехід до складніших іменникових, прикметникових рим, зявляється складне багатоскладове римування.Таким чином, пісням літературного походження властивий авторський стиль, при чому кожна окрема пісня чи група пісень одного автора відрізняється сталевими ознаками від інших пісень цього жанрового різновиду . Але попри всі ці відмінності пісні літературного походження мають багато рис, спільних із народними піснями. Народна свідомість реагує лише на те, що є співвідносне з національною традицією, близьке до неї духовно та ідейно, відповідає художнім уподобанням народу. Народ не присвоює собі те , що є для нього чужим незрозумілим. Фолькльорізація літературних пісень - явище складне і часом важко пояснити, чому відбираються саме ті тексти, а не інші, чому в одні вносяться значні зміни (деякі пісні доповнюються, деякі, навпаки, скорочуються, замінюються окремі слова і т. п.), а інші залишаються без змін. Зіставлення варіантів літературних пісень з їх оригіналом не завжди дає логічне пояснення цього складного, не передбачуваного процесу. Тут діють якісь свої внутрішні закони відбору і трансформації, які неможливо навязати ззовні. Ф.Колесса так формулює цю думку: “Щоби ж книжковий твір міг перейти в усну традицію і стати народною піснею, мусить він змістом і формою достроюватися до творів усної словесності, і, що найважливіше, він мусить, неначе прищеплена галузка, прийнятися на дереві народної поезії, втягти в себе його животворні соки та зростися з ним в одно, мусить перейти довгий процес асиміляції та вигладжування, а цього ніяк не можна заступити штучним способом”. Оскільки пісня - літературно музичний твір, у цьому процесі важливе значення має і мелодія. Деякі пісні побутують з музикою відомих композиторів, інші мають кілька варіантів мелодій.До найдавніших пісень літературного походження відносять ряд текстів, авторство яких невідоме. Серед них “Ой біда, мені, біда, чайці-небозі”, “Перепеличенька я не величенька” та ін., літературне походження яких не викликає сумніву, оскільки вони стилістично істотно відрізняються від інших народних пісень; їх словесно-зображальні засоби вказують на те, що їхні оригінали були книжними текстами. Найдавнішим відомим автором пісень, що побутують в народі анонімно, є Семен Климовський. Хоч ця постать українського козака-віршувальника є напівлегендарною огорнута романтикою народної фантазії, про те ряд дослідників фольклору сходяться на думці, що саме він є автором відомої пісні “Їхав козак за Дунай”: ...Їхав козак за Дунай, Сказав: - Дівчино, прощай! Ти, конику вороненький, Неси та гуляй!..Безперечно написана на початку 18 ст., ця пісня не могла зберегтися у первісному вигляді, без змін, однак, напевно, і в авторському варіанті вона мала ті риси народно пісенної поетики, що дали їй можливість поширитись по всій Україні і пережити століття.Приблизно такими ж давніми є пісні, авторство яких приписують легендарній український народній поетесі Марусі Чурай. Загально відома легенда оповідає трагічну історію кохання дочки полтавського полковника Чурая і сина його найближчого друга - Гриця. Її туга в час розлуки з милим виливалася у піснях. Найвідоміші з них “Засвіт встали козаченьки”, “в кінці греблі шумлять верби”, “Болить моя головонька від самого чола”, “Віють вітри, віють буйні”, “Чого ж вода каламутна” та ін. Серед них є також жартівливі - “Грицю, Грицю до роботи”. Повернувшись із походів, Гриць не посватав Чураївну, яка його вірно чекала. Довідавшись. Що він залицяється до іншої, Маруся отруїла Гриця. За іншою версією цей напій вона приготувала для себе, щоб випити і не страждати від такої зради. Але випадково його випив її не вірний коханий. Так зародилась пісня-балада “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці” - одна з найпопулярніших в українській словесності. Залишаючись “дівчиною з легенди”, Маруся Чурай увійшла в народну історію як відома піснетворка козацької доби.З відомих поетів, твори яких стали народними піснями, першим є Григорій Сковорода. Створена ним збірка “Сад божественных песней” (1757-1782) поширювалась у рукописах і мала значну популярність. Деякі з пісень побутували усно, як зразки народної пісенності. Оскільки в них відобразилися мораль, думки, повчання християнського філософа, люди називали їх псалмами. Найбільшого поширення набули 10 та 18 пісні збірки. Фольклорні інтонації 18 пісні ”Ой ти, пташко, жовтобока” дали поштовх для створення народних версій тексту - ”Ой ти, пташко, жовтобока” та “Стоїть явір над водою”. Особливо популярною була 10 пісня - “Всякому городу нрав і права”. Висловленні у ній думки були настільки близькі до народної філософії та етнопсихології , що у 18-19 ст. вона поширилась у безлічі варіантів і народних редакціях, покладена на різні мелодії. Після того, як І.Котляревський використав переробку тексту Сковороди у пєсі “Наталка Полтавка”, - “Всякому городу нрав і права” стала загально відомою піснею на мелодію М.Лисенка. відомі й пісні й самого Котляревського до драм - “Видно шляхи полтавськії”, “Ой доля людськая”, “Де згода в сімействі” та ін.Після І.Котляревський багато драматургів почали використовувати фольклорні джерела для створення пісень для пєс. Наприклад, Г.Квітка-Основяненко включив літературну обробку народної пісні “Хусточка ж моя” у свою пєсу “Сватання на Гончарівці”. Великим успіхом користувався твір С.Писаревського “За Немань іду”, а особливо популярною стала його пісня ”Де ти бродиш, моя доле”, а також пісні С. Гулака-Артемовського “Місяцю ясний”, “Ой казала мені мати”, написані до опери “Запорожець за Дунаєм”.Плідним для розвитку звязків фольклор-література був період романтизму. Перша половина 19 ст. стала початком потужного звороту до народної творчості. інтерес до фольклору, масове зацікавлення, збирання, дослідження творів усної словесності вилилися у численні збірники, альманахи. Поети-романтики А.Метлицький, О.Корсун, М.Петренко, В.Забіла, О.Афанасьєв, М.Маркевич та інш. Почали використовувати у своїй творчості мотиви, образи, сюжети народних пісень, балад, переказів, і тому їхні твори були дуже наближені до усної словесності, а подекуди стилізовані під народні пісні. Саме у той період народна словесність збагатилась численними зразками пісень літературного походження. Особливо улюбленими залишаються до цього часу твори Михайла Петренка ”Взяв би я бандуру”, ”Дивлюсь я на небо”, та В.Забіли” Гуде вітер вельми в полі”, “Не щебечи, соловейку”, тематика яких споріднена з народною лірикою.Новий етап і для розвитку літератури, і для розвитку усної словесності починається з виданням Шевченкового “Кобзаря”, який настільки глибоко був сприйнятий народом, що став частиною його творчості. Відомі і улюблені - “Думи мої, думи мої...”, “По діброві вітер виє”, “Така її доля”, “Садок вишневий коло хати”... не даремно автор цих пісень має визнання народного кобзаря.Попередники Шевченка в українській літературі, починаючи з Котляревського. Використовували в своїх творах живу народну українську мову, а також скарби усної народної творчості, але це використання було ще обмеженим, відповідно до не досить широких тем і літературного стилю цих письменників. Крім того, вони ще не позбулися діалектних, вузькомісцевих елементів розкрив у Норми української літературної мови, створені на народній основі, дала поезія Шевченка. Основні мовні джерела великий народний поет черпав із скарбів фольклору і живої розмовної мови. Він відібрав від загальнонародної мови все найбільш істотне і яскраве і своїй творчості багатство, гнучкість, красу і милозвучність українського слова.Співи крізь сльози» видано 1906р. у Львові заходами І. Франка. Тим часом вірші поета були добре відомі в народі, поширювались у рукописних збірках, виконувались як народні пісні, наприклад, «Гуде вітер вельми в полі» та «Не щебечи, соловейку», покладені на музику М. Глинкою. До своїх віршів «Не плач, дівчино», «Голуб», «Човник» та ін. Забіла сам створив мелодії. Джерелом глибокого ліризму його поезії є народна пісня з її образним і мовним багатством. У багатьох віршах («Зовсім світ перевернувся», «Маруся», «Сирота» та ін.) поет порушував тему соціальної нерівності. Йому належать також гумористичні вірші, що є обробкою народних оповідань у бурлескному стилі («Остап і чорт», «Весілля»), твори на побутову та історичну тематику, послання знайомим. Помер поет в листопаді 1869р. в м. Борзна.І. Франко відзначав помітний внесок В. Забіли у розвиток української поезії і ставив його в ряд найталановитіших сучасників Т. ШевченкаНі до, ні після Шевченка не було письменника, який би долучився до продовження народної традиції такою мірою, як великий Кобзар. Проте всі наступні покоління поповнювали скарбницю української пісенності. Майже усі відомі поети др. пол.19ст. залишили в ній помітний слід. Серед них варто відзначити С.Руданського. складені ним пісні “Ти не моя, дівчино мила”, “Хлопці - молодці”, “Серед лісу, серед гаю” та ін. відзначаються особливим ліризмом і глибиною почуття.Не менше визнання має пісня “Стоїть гора високая”, літературним джерелом якої є вірш Л.Глібова “Журба”, М.Старицького “Ніч яка місячна, зоряна, ясная” (“ Виклик”), М.Кропивницького “На вулиці скрипка грає”, П.Грабовського “Зелений гай пахуче поле”, В.Cамійленка “Тихесенький вечір на землю спадає”, К.Думитрашка “Чорнії брові, карії очі” та ін., ряд пісень невідомих авторів - “Місяць на небі, зіроньки сяють”, “Ой, дівчино, шумить гай” та ін. У період визвольних змагань українського народу національними гімнами стали поезії О.Кониського “Ой у лузі червона калина”, “ Боже, великий єдиний”, І.Франка “Вічний революціонер” та ін. Тенденція розвитку національно - патріотичної тематики особливо виразно проявилась у ліриці січових стрільців. Відомими письменниками серед них були Богдан Лепкий та Роман Купчинський. Досить поширеними є стрілецькі пісні любовної тематики. Р. Купчинського “Дівчино, рибчино”, “Лети, моя думо” та ін., Б.Лепкого “І снилося з ночі дівчині”, “Маєва нічка” та ін. Серед них є і жартівливі Р. Купчинського “Мав я раз дівчиноньку чепурненьку”, Б.Лепкого “Кладочка” та ін.У період національного відродження 20-х рр. 20ст. зявились пісні літературного походження на тексти поетів “Молодої музи”. Крім Б.Лепкого слід згадати П.Карманського “Сповнилась міра”, В.Пачовського “Забудь мене”.Із літературних текстів цього періоду, що увійшли до скарбниці народної творчості, не можна обійти увагою й поезій О.Олеся на основі яких створені ліричні пісні “Сміються - плачуть соловї “ і “Коли на крилах ночі”. Завдяки вдалому поєднанню слів і мелодії вони до сьогодні не втратили своєї популярності.У наш час, коли дослідники фольклору констатують факти відносного занепаду багатьох його жанрів, можна твердити, що така тенденція не за торкнула ряд жанрів. Визначальне місце тут належить пісням літературного походження. Більше того, цей розряд народної лірики постійно поповнюється новими зразками. Із творів сучасної літератури 20ст. статус народних здобули пісні на слова А.Малишка “Білі каштани”, “Рідна мати моя”, “Вчителько моя”. Очевидно визначальним фактором їхньої популярності є й мелодія, яку народ прийняв “за свою”. Автором музики до усіх цих пісень є П.Майборода. народним став ще один твір А.Малишка “Цвітіть осінні тихі небеса”, а також твори “Пісня про Київ” та “Знову цвітуть каштани”. Андрій Малишко - поет-лірик від Бога. Його голос, то ніжний і схвильований, як перші слова кохання, то гнівний, сповнений пристрасті вибухової сили, не можна сплутати з чиїмось іншим. Навіть у ряду визначних талантів, яких дала українська поезія світові в двадцятому столітті - Максим Рильський, Павло Тичина, Євген Маланюк, Богдан Ігор Антонич, Василь Стус, - постать Андрія Малишка не блякне, вирізняється глибокою поетичною самобутністю, власним баченням світу, органічним єдинокорінням з народнопоетичною творчістю, інтимним тоном звучання, навіть коли він говорить про світові, загальнолюдські проблеми. А ще - пісенністю своєї лірики, тим, що кожен її рядок бринить за камертоном української народної пісні. Звичайно, кожна людина, поет тим більше, формує себе сама. Та все ж і життя, особливо дитинство, де закладаються перші й найміцніші підвалини любові, духу, характеру людини, де батько з матір'ю, перші друзі, теж важить так багато в долі людській. Як поет-лірик, чиї вірші відзначаються надзвичайною музичністю, А. Малишко неминуче приходить до пісні. Власне, більшість творів його інтимної лірики - це пісні, покладені або ще не покладені на музику: «Ти мене накличешся ночами», «Я тебе вимріяв, ніжну й жагучу...», «Я забув, що й плачуть з поцілунку...» Кохання - немов якась надприродна сила, яка все може, коли любиш і віриш:Крикну: прийди! - і прийдеш неминуче,Крикну: рятуй! - і воскресну в рятунку.Не диво, що багато Малишкових пісень стали воістину народними в найповнішому розумінні цього слова. І насамперед це - «Пісня про рушник», яку народ усе-таки називає по-своєму, любовно «Рідна мати моя...» Це - гідний пам'ятник Матері вкраїнській, який вдячний син звів на віки вічні. Ця пісня глибоко національна, її не можна адекватно перекласти іншою мовою, бо образність її тримається на вишиваному українському рушникові, з яким у нас пов'язано все - від народження до останнього шляху. Хто буде судженим дівчині? «- А хто теє відерце дістане, той зі мною на рушничок стане». Рушниками перев'язували молодих, а коли у них син виростав, ішов у життєву дорогу - чи то добру, а чи й лиху, воєнну, - то ніс із собою материне благословення - рушник вишиваний... І нарешті - «рушниками, що надбала, спусти мене в яму». І червоніє він на хресті над могилою... От тому й говорить поет, що на ньому оживає «все, знайоме до болю», все життя, і пройдене, й те, яке ще судилося прожити. Спробуйте-но перекласти хоча б російською: «Песня о полотенце...» Небагато у всій світовій літературі пісень, де так щиро й любовно возвеличено матір. У більшості пісень Малишка - роздуми над людською долею, оспівування найсвітлішого почуття кохання, живе краса природи, краса людини праці. Ось «Вогник». принесли б поетові безсмертну славу.Ліричний спогад про рідну хату, світло у її вікні, тополину під вікнами, а головне - батько й мати, «ота, що на світі одна». Як багато говорить ця пісня вдячному серцю. Чудові ліричні пісні, створені здебільшого у співдружності з композитором Платоном Майбородою, супроводжували - та й зараз супроводжують - молодість цілих поколінь. «Ми підемо, де трави похилі...», «Київський вальс», «Запливай же, роженько весела», «Пісня про Київ» («Білі каштани»), «Цвітуть осінні тихі небеса» (чудову музику до якої написав О. Білаш)... Зворушливою піснею «Вчителько моя» А. Малишко низько вклонився всьому вчительству за його роботу. У піснях Андрія Самійловича скарби почуттів, буяння краси, тепло любові. Не менш відомими та улюбленими у народі є пісні М.Рильського “На білу гречку впали роси”, “Яблука доспіли, яблука червоні”; “Виростеш ти сину”, створена на основі вірша В.Симоненка “Лебеді материнства”.З - поміж сучасних пісень визнання всенародних здобули твори М.Ткача “Марічка”, “Ясени”, М.Сингаївського “Чорнобривці”, Ю.Рибчинського з музикою І.Поклада “Скрипка грає”, ряд поезій Д.Павличка з музикою О.Білаша - “Два кольори”, “Явір і яворина”, “Лелеченька” та ін. Усі вони побутують як народні. Відомі також твори В.Івасюка “Червона рута”, “Водограй”. Пісні літературного походження дуже різноманітні за тематикою, поетикою, характером. Окрему жанрову групу творять пісні-романси, які вирізняються з-поміж інших специфікою художньо-образної структури та манерою виконання.Романс - музично-поетичний твір, який виконується сольно у супроводі музичного інструмента. Романсу властивий ряд жанрових ознак, якими він відрізняється від інших пісень літературного походження. Одна з основних - манера виконання. Далі, обовязковість інструментального супроводу, значно складніша побудова строфи, а також характерна кантиленна наспівна мелодія.Більшість вчених сходяться на думі, що важко провести чітку межу між звичайною піснею літературного походження піснею-романсом. Тривалий і дуже складний розвиток романсу істотно відрізняється від історії побутування інших жанрів найактивнішою взаємодією і синтезу усної народної творчості і літератури та професійної музики. Романси порівняно з піснями носять інтимніший характер, їх мелодії більш "організовані" щодо ладу й ритміки, ближчі до загальновживаної мажоро-мінорної системи. Поетична будова романсів багата певною лексикою, відповідною структурою речень і порівнянь, вони складають у пісенному фонді народу своєрідний проміжок між безіменною музично - поетичною і професіональною культурою.В одному ряду з народними романсами стоять "зфолькльоризовані" пісні літературного походження. Автори цих творів, як правило, відомі. Менше відомі творці мелодій. Хоча слід сказати, що ми маємо твори, в яких поряд з поетами Т.Шевченко, В.Забілою, С.Руданським, Л.Глібовим відомі й імена композиторів - М.Глинки, А.Рубінштейна, Г.Гладкова та інших. Пісні літературного походження переважно ліричні, хоча й серед них, як і серед народних романсів, зустрічаються твори іншого змісту. Мелодичний матеріал пісень літературного походження близький до народних романсів.Як бачимо, процес проникнення літературних творів в усну словесність безперервний. Однак лише окремі перлини літератури переходять до народної лірики. Принцип відбору зрозумілий: фольклорними стають лише пісні, написані в руслі національної традиції, близькі до народної поетики, символіки та ритмомелодики. Хоча є значно більше творів, що зовні видаються такими, але з певних причин не приживаються на багатовіковому дереві усної народної творчості. Цей процес - практично не передбачуваний, складний з точки зору національної психології та ролі колективного підсвідомого, багато в чому незрозумілий, відбувається не лише на основі очевидних закономірностей, а внутрішніх скритих законів. І не можна наперед знати, яка пісня стане народною, а тим більше створити таку чи запровадити в усну творчість штучно.1.3. У жовтні 1938 року у звязку з наближенням 125-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка Інститут українського фольклору АН УРСР відрядив ряд бригад для збирання і вивчення народної творчості, присвяченої поетові. П.Майборода відвідав с.Марянівку Конотопського району Чернігівської області, де записав ряд улюблених пісень поета, а також пісні на його вірші та про нього, деякі перекази. Разом з П.Майбородою в цій експедиції працював Д.Кушнаренко, але увагу він зосередив на прозових жанрах.Ряд записів композитора неодноразово друкувались пізніше в різних шевченківських виданнях як кращі зразки озвучених народом віршів великого Кобзаря. Шевченківські пісні на часи записування їх П.Майбородою, як улюблені поетом, так і на його вірші або про нього, виділялись записувачами серед маси інших пісень. До 125-річного ювілею поета вони складали досить велику групу. Значну кількість їх записав М.Гайдай, Д.Ревуцький та інші.Зібрані П.Майбородою улюблені пісні Т.Шевченка, більшість яких представлена в багатоголосних варіантах, певною мірою різняться від тих, що наспівував свого часу поет де-небудь у казематі або Новопетрівському укріпленні на засланні і які були зафіксовані в друкованих збірниках від самого поета або його близьких і знайомих. Однак вони становлять інтерес як свідчення невянучої памяті народу про поета, його постійного життя в думках і помислах широких народних мас, показують активність творчих процесів, повязаних з шевченківською музою.Розділ 2Тематична розгалуженість пісень літературногопоходження2.1. Ясна річ, що не тільки краса природи, не лише історія та життєві турботи хвилювали творців та носії народних пісень. Силу-силенну їх було створено в стилі й характері жартівливому, гумористичному, та навіть сатиричному. Потяг народу до творчості такого типу не випадковий, він засвідчує любов українців до гострого слова й вигадливих мелодій, справжню оптимістичність їх світогляду. Творці пісень не проходять повз недоліки та прорахунки ужитті й громадській діяльності, засуджують винуватців, розкривають причини тих чи інших життєвих вад.Український фольклор багатий на зразки чисто інструментальної, здебільшого танцювальної музики. Вони чіткі за ритмікою і зумовлюють особливості української танцювальної стихії. Природно, що образність, мелодика й ритміка таких зразків значно вплинули на виникнення жартівливих, гумористичних і сатиричних пісень, на визначення їх провідного мистецького характеру. Тому в цих піснях, рухливих і динамічних, відсутні, за окремими винятками, змінні розміри, асиметричність структури, що широко репрезентують плавність мелодичного розливу й ритмічну свободу загального руху в протяжних ліричних, а особливо в родинно-побутових наспівах. Жартівливі пісні, як і пісні про кохання, про життя та побут у сімї, користуються широкою популярністю і звучать у сольному та гуртовому виконанні.Відомо, що традиційний фольклор - безіменний, що його зразки тривалий час перебувають в усному побутуванні, шліфуючись і вдосконалюючись. Народні романси виникали, як правило, в інтелігентському середовищі. Колись, напевне, були відомі і їхні автори, та з часом імена загубилися. Типовість локальних особливостей центральних областей України, з яких Полтавщині належить дуже вагоме місце, виявилась в записаних П.Майбородою таких класичних протяжних піснях, як "Та забіліли сніги", "А в степу могила", "Зійди, зійди, зірко", "Ой не стелися, хрещатий барвінку", "Ой не шуми, луже", "Місяць на небі", "Шумлять верби в кінці греблі" та інших піснях.У широких, розлогих, співаних на великому диханні мелодіях цих пісень ніби органічно вилилися неквапливість, простосердечність, чуйність, філософська урівноваженість вихідців з Придніпровщини.Репертуар виступає показником вокального пісенного стилю певного етнографічного регіону, коли він тяжіє до типових для Придніпровщини пісень літературного походження, скажімо, на вірші Г.Сковороди, І.Котляревського, Т.Шевченка, Є.Гребінки, В.Забіли, Я.Щоголіва, М.Петренка, Л.Глібова, С.Черкасенка, або характерних для пісенності західноукраїнських земель пісень-романсів на вірші Ю.Федьковича, І.Глібовицького, М.Устияновича, І.Воробкевича, А.Шашкевича, І.Гушалевича.Записи ряду пісень літературного походження, з яких особливу увагу композитор приділяв шевченківським пісням теж досить велика допомога для пізнання регіональної специфіки фольклору. Звернемо увагу, для прикладу, на пятирядкову строфіку такої шевченківської пісні, як "Садок вишневий коло хати" (така строфіка не часта в народних піснях). Однак забовязана вона своєю появою в народнопісенній творчості генію великого Кобзаря і притаманна справді пісенності Придніпровщини.Так само західноукраїнськими можна вважати такі специфічні форми, як легка, коротка коломийка або епічно-розповідна й подовжена співанка-хроніка, типові приспіви на зразок "Шум-трія-ра" в рекрутських піснях та піснях про кохання, або "Червона ружа, біла лелія" в колядках, тяжіння скоріше до одноголосого монодичного розспіву, ніж гуртового багатоголосного, наявність у весільних піснях так званих "бервінкових" пісень з типовими заспівами "Лежєли берви бервінковії" або просякнутість танцювальними й синкопованими ритмами, нахил у мелодиці до квартової інтерваліки - все це зразу впадає в очі при знайомстві з гуцульськими записами П.Майбороди.Або взяти, наприклад, таку характерну особливість виявлення стилю пісні, як її ритмічні основи. Симетричність і квадратність форм дуже виразно спостерігається в гуцульських записах П.Майбороди з їх коломийковими структурами, рухливістю й танцювальністю. Співаки шукають різноманітності в самій пульсації мелодичного руху.Таким чином, народні пісні в записах П.Майбороди розширили уявлення про локальні стилі нашої пісенності, поповнили її цілим рядом типових зразків Карпатської та Придніпровської України. І. може, тому що вони ввідуть у науковий обіг, пройшовши через свідомість людини, краще будуть усвідомлені ті риси єдності в стилі, формах вислову, які зумовлені спільністю походження, історичними, економічними, політичними, культурними звязками, споконвічною духовною єдністю жителів етнографічних масивів. Невідємною складовою частиною влились записи П.Майбороди в музичну шевченкініану, збагатили публікації пісенності рядом зразків, які стали справді хрестоматійними. Поповнилась завдяки записам композитора скарбниця пожовтневих пісень, присвячених суспільно-політичній темі, що походять із західних областей України. Музичні записи П.Майбороди стануть вдячним матеріалом для дослідників фольклору, зокрема стилістичних його особливостей (ритміки, мелодики, ладу, форми тощо).В органічних звязках з піснею формувалась творчість визначних митців минулого і сучасного. Кровно зрісся з нею і Платон Іларіонович Майборода - славетний композитор, відомий громадський діяч, прекрасний музикант, праця якого в галузі збирання народнопісенної творчості, практичне оволодіння музичною мовою свого народу зумовили і справжню народність його власної музи.Схарактеризувавши основні галузі української культури, слід зазначити, що в цей період - період розвитку нової літератури, спостерігалось помітне посилення її органічної єдності з людиною, яка є творцем духовних цінностей і сама культурно зростає у процесі діяльності.Розділ 3Своєрідність художньої палітри пісень літературногопоходження3.1. І.Франко “Якщо музика виникла зі співу,- стверджує О.Потебня,- то віршування і розмір - із звязку слова зі співом” . Прослідковуємо, як збагачує І.Франко письменник поетичну палітру на основі народної пісні, яка зумовила наспівну мелодику багатох його поетичних творів. У такому плані написано багато поезій із збірок: “Веснянки”, “Зівяле листя”, “З вершин і низин”, та інших.Прекрасним акордом у другому “жмутку” є вірш “Ой ти дубочку кучерявий”, що своїм поетичним змістом близький до вірша “Червона калино, чого в лузі гнешся?”. Вірш щедро наповнений порівняннями, епітетами, які йдуть від народної пісні: дубочку кучерявий, густі лози, дрібні сльози, чорні очі, темні ночі, листочки зівялі. Розпочинається твір притаманним для народнопісенної творчості риторичним звертанням, підсиленим питальним реченням:Ой ти, дубочку кучерявий, Ой, а хто ж тебе скучерявив?“Фігура риторичного звертання до предметів, явищ навколішнього світу - одна з найпоширеніших особливостей поетичної мови Франка. Він вливає життя в свою поезію, почуття в неорганічну природу, персоніфікує сили та явища природи” .Початок віршової мініатюри тотожний поезії “Ой ти, дівчино, з горіха зерня”. В обох поезіях початкове “ой” взято з народної пісні, а далі звучить звертання. Порівняємо:Ой ти, дівчино, з горіха зерня іОй ти, дубочку, кучерявий У наступних рядках спостерігаємо улюблений засіб поетичного синтаксису Франка: часте вживання дієслів, що створює градацію. “Дієслова, як відомо, розгортають поняття, які стають у центрі уваги мовця. Тому дієслово надає тексту динаміки і емоційної виразності. Дослідження стилів різних письменників довело, що твори, в яких переважає емоційність, афект, характеризуються особливо високою частотою вживання дієслів” [3, 65]. Народна пісня завжди емоційна, звідки й випливає її наспівність. Велику увагу в цьому плані у творі відіграє народно-поетична рима, як-от: лози - сльози, ночі - очі, врода - непогода, тане - в`яне, злоба - худоба та фольклорні епітети - дубочку кучерявий, густі лози, дрібні сльози, темні очі, чорні очі, пишна врода, горда мова, вітер зимний, вічна розлука, листочки зівялі, острі пили, людська злоба.Логічні наголоси падають на найвагоміші за значенням дієслова, які роблять мелодію вірша не монотонною:Скучерявили густі лози,Підмили корінь дрібні сльози.Фольклорним епітетам Франко надає великого значення, адже епітет Франка містить у собі яскраво змальований образ. “Епітет надає особливої виразності. (…) добре дібраний епітет - це один із засобів поетичного мистецтва, що створює пластичний образ, який переносить читача в уяву поета” . Мінорна мелодія вірша зумовлена сумним змістом, вона змінюється відповідно до змісту, появи нової думки. Значне навантаження сконденсовано в дієсловах, у яких закладено велику емоційну силу: Вже моя сила слабне, гнеться, Вже мені весна не всміхнеться. Падуть листочки зів`ялі, зв`ялі - от так і сам я впаду далі. Наспівну інтонацію підтримує звукопис, який підсилюється багатими парними римами. Звукопис у Франка - це не самоціль, а завжди знаходиться разом із тим, що він зображує.На прикладі цього поетичного шедевру бачимо, що геній Франка в українській народній пісні знайшов свого вчителя, запозичивши в ній багато прийомів, що стали засобом стилізації його віршів під народні пісні.Наспівний вірш представляє фінальна поезія першого “жмутку” “Епілог” (Розвійтеся з вітром, листочки зівялі). Перший рядок - наче камертон до всієї мініатюри. Одразу вчувається мінорна тональність, співзвучна внутрішньому станові героя. До речі, у віршах розділу помітне тяжіння до мінорних інтонацій. Мінорну тональність пісні героя підкреслено уже в першому рядкові звичайним епітетом - “листочки зівялі”, який виконує у реченні функцію звертання, саме у ньому закладено велику силу почуттів героя.Другий “жмуток” вміщує оригінальний вірш “Зелений явір, зелений явір”, який написано у ключі народних пісень. Поезія неповторна тим, що її задумано як ліричну пісню кобзаря. Мелодія ніби звучить під тихий акомпонемент бандури. Розмір постійно змінний, поезія - зразок кількісного віршування, побудованого на “…ізохронізмі ритмічних одиниць, на врахуванні часу, потрібного для вимови складу. Кількісне віршування називають також квантативним (від лат. quantitas - кількість), або музично-мовним, оскільки в основі його лежать і музичні, і мовні елементи” . Зразки творів, яким притаманне таке віршування, зустрічаються рідко, бо воно склалося у давніші часи, коли “текст пісні не відокремився остаточно від музики” . Мелодія вірша відзначається незначним діапазоном, “топтанням” звуків на одному місці. Оповідна мелодія звучить мовби на басоостинатному тлі (незмінному басі). Basso ostinato - з італійського -“постійний бас, мелодичний малюнок, що безперервно повторюється в басовому голосі музичного твору”. Кожна строфа побудована симетрично: на початку художній паралелізм зі сфери природи, потім - змалювання якоїсь із рис водливої дівчини. Це типова схема пісенної строфи”. Евфонічне звучання створюють повтори слів у межах рядка, що зумовлюють наспівність, вносять особливу своєрідність до структури вірша. Помітно, що повтори вжито не тільки для звукового ефекту, а й для створення нового ритмічного малюнка, який має у собі елемент поліметрії:Зелений явір, зелений явір,Ще зеленіша ива.Ой між усіма дівчатонькамиЛиш одна мені мила.Парне римування чергується з перехресним. На загальному фоні збігу рим трапляються неточні рими, своєрідність яких зумовлена необхідністю виділити потрібний образ. “Неточна рима - наслідок свідомого порушення правил, яке допускають певні літературні школи. (…) Вона нагадує дисонанси в музиці, які допускаються там для більшого ефекту” . Відсутність рими в окремих строфах компенсують певні елементи звукопису, які завуальовують цю відсутність. У четвертій строфі значне ритмічне навантаження передають внутрішні рими:Голосні дзвони - срібнії тони,Слух у них потопає,Та її голос - пшеничний колос,Аж за серце хапає.Ця поетична мініатюра свідчить, що Франко завжди перебував у творчому пошукові, прагнув у кожний поетичний твір внести елемент новизни. Наспівні вірші Франка пронизані пісенними мотивами і зворотами, тому мають внутрішню мелодію. Це досягається такими засобами, як народнопоетичний паралелізм, вживанням фольклорних порівнянь, епітетів, багатих рим, використанням народнопісенної живої мови, повторами, риторичними запитаннями, що йдуть зі сфери почуттів, протиставленнями, народнопоетичними звертаннями, які творять “музику” віршів, зумовлюють їх наспівність. 3.2. Тарас Шевченко!.. Це імя дорогоціною перлиною виблискує у золотій скарбниці світової культури. У славній плеяді безсмертних класиків літератури геніальний співець українського народу по праву стоїть в одному ряду з такими титанами думки і слова, як Гомер і Шекспір, Пушкін і Толстой, Гете і Байрон, Шіллер і Гейне, Бальзак і Гюго, Міцкевич і Бернс, Руставелі і Нізамі, чия мистецька спадщина стала надбанням усього передового людства.Тарас Шевченко - символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини. Вся творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любовю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Його думи, його пісні, його полумяний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів.Поезію Шевченка люблять усі народи. Поет, який віддав усі свої сили боротьбі за визволення рідної України від соціального і національного гніту, виражав прагнення і сподівання всіх народів, всіх прогресивних людей світу.Незважаючи на тяжкі умови життя, на погіршення стану здоровя, Тарас Григорович не втрачав любові до життя, до малювання, до поезії. Особливо чутливий він був до сприйняття чудової української природи. Колоритні пейзажі рідної землі - "садок вишневий коло хати", могутній сивий Дніпро, широкі степи з почорнілими на них могилами, вітри, що пахнуть черебцем і мятою, переливний блиск ковили, безкрайні обрії - все це знав і любив Тарас. Все це глибоко хвилювало вразливого юнака і згодом ожило в його поезії. Шевченко ввібрав у себе усе багатство народних пісень та переказів, і природно, що у його чарівних піснях бриніли такі ж мотиви, які створював сам народ. Ненависть трудового люду до своїх гнобителів живила творчість Кобзаря. Постала у віршах Шевченка нещасна, поневолена Україна. кровю серця писав він про страждання рідного народу, про муки підневільного життя. Гнівними словами картав поет царство панів і чиновників.Художник і поет, в розумінні Т. Г. Шевченка, носій світла істини, він мусить бути корисним людям. Саме таким поетом і художником, провісником правди і волі був Тарас Шевченко.Поезія великого Кобзаря - це гімн любові до людства, гімн боротьби за свободу і світлу долю всіх пригноблених народів.Царський уряд, боючись сили полумяного Шевченкового слова, заслав поета у солдатчину, в далекі казахські степи. Відбуваючи покарання, Шевченко служив у Орську, оточеному мертвим, тьмяним степом. Кочовики називали орську фортецю яман-кала, що означає "страшне місто". Сюди і був засланий поет. У вироку, що вирішив долю Шевченка, не був зазначений строк покарання - цар заслав поета назавжди. Микола Палкін Власною рукою дописав у вироку: "Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати". Художнику звязали руки, поетові закрили рота.У фортеці, яка здавалась йому "расскрытой могилой, готовой схоронить меня живим", поет звертався до своїх дум:Думи мої, думи мої,Ви мої єдині.Не кидайте хоч ви менеПри лихій годині.Прилітайте, сизокриліМої голубята.Із-за дніпра широкого У степ погуляти...Безмірна туга за волею тяжко краяла сереце Шевченкові. Полумяний патріот України, він безмежно сумував за рідним краєм, таким прекрасним і таким знедоленим. О доле моя! Моя країно!Коли я вирвусь з цієї пустині?Вічно нетлінна творчість геніального сина України жива подихом життя, биттям гарячого людського серця. Безсмертні могутня сила його таланту, проникливість і глибина його думки, мужність і ніжність його лірики, гострота і пристрастність його слова, мужність і пісенність його віршів, самовіддана любов його до своєї батьківщини, до свого народу. 3.3. І.Котляревський Творчість І. Котляревського знаменує новий етап української літератури, яка дедалі активніше впливала на громадське життя, визначаючи суспільні акценти в ньому.І «Енеїда», й драматичні твори І. Котляревського справили глибокий вплив на українську літературу: «Енеїда» поклала початок травестійним поемам в українській літературі, а драматичні твори породили низку наслідувань - «опер» та водевілі. Пєса «Наталка Полтавка» написана І. Котляревським для потреб Полтавського театру 1818 р. - саме тоді, коли Драматург перебував там на посаді керівника. Глядач українського театру був найрізноманітніший, але І. Котляревський хотів бачити в театрі найбільше простолюдина, тому основою для його п'єси стала жива дійсність, тогочасне народне життя, і героїв він обрав також з народу.Висновки В результаті проведеного дослідження можемо зробити такі висновки:1. що вивченні пісень літературного походження у вітчизняний фольклористиці такими дослідниками А.А.Потебня, О.А.Правдюк, М.М.Гордійчук, В.Пропп, М.Плановик дає повне розуміння тому, як пісня перетворюється з літературної в народну; в своїх роботах вони розглядають питання пісень літературного походження, їх різновидність, форми, мелодику, поетику; дають роз'яснення тому, як пісня асимілюється в народі, показують, як від початків літературного письменництва усна народна творчість впливала на його розвиток і індивідуальність;2. що пісня літературного походження маючи багатовікову історію, пройшла різні періоди шліфування і переробки; зазнала певних змін; ходячи в народну традицію, переносить акценти з побутових тем і конфліктів у сферу людських почуттів і переживань, і тому набуває рис елегійності і медитативності;3. що у піснях літературного походження спостерігається складніша, ніж у народних піснях, ритмомелодика, зазнає змін римування;4. що цим пісням властивий авторський стиль і що кожна окрема пісня, чи група пісень одного автора, відрізняється стисливими ознаками від інших пісень цього жанрового різновиду;5. що жанровій переорієнтації української народної словесності сприяли складні історичні обставини на зламі століть;6. що народні пісні глибоко і з різних сторін розкривають життя народу, його історію, його душевну красу і відвагу, працьовитість, ненависть до ворогів і віру у краще майбутнє;7. що в одному ряду с піснями літературного походження стоять народні романси, які складають у пісенному фонді народу своєрідний проміжок між безіменною музично-поетичною і професійною культурою.Саме тому існує безперервний процес проникнення літературних творів в усну словесність. Процес переходу не передбачуваний. Складний, незрозумілий, який відбувається на основі внутрішніх скритих законів, а не тільки на основі очевидних закономірностей. Ми не можемо стверджувати, яка пісня набуде популярності в народі, яку пісню народ підхопить і розповсюдить з багатьма варіаціями, а тим більше, ми не можемо штучно створити пісню. Яка напевно стане народною. Для цього потрібні роки. Що ж, будемо чекати... Список використаних джерел:1. Гордійчук М. Упорядкування - 1991.2. Дей О. Іван Франко і народна творчість. - К.: Дніпро, 1955. - С.300.3. Дей О.І. Поетика української народної пісні. - К.: Наук. Думка, 1978.-250с.4. Дівчина з легенди - Маруся Чурай. - К.: Дніпро, 1974. - 108с.5. Єрмоленко С. Синтаксис віршової мови. - К.: Наук. думка, 1969. - С. 93.6. Закувала зозуленька. Антологія української народної поетичної творчості.-К., 1998. -С.251-499.7.“Історія України” (курс лекцій)8. Колеса Ф. Українська народна словесність. - Едмонтон, 1983.- с.94-113. 9. Ласло-Куцюк М. Засади поетики. - Бухарест: Критеріон, 1983. - С. 391.10. Лесин В. Словник літературознавчих термінів. - К.: Рад. шк., 1971. - С.485.11.Лановик М., З. Лановик Українська народна словесність - Л., 2000.12.Неділько В. Українське слово. - Т. 2. - К., 1994.13.Народні перлини. -К., 1971.-с.391. 14.Потебня О. Етика і поетика. Збірник. - К.: Мистецтво, 1985. - С. 301.15.Правдюк О. Музична Україна - 1986.16.Пісні літературного походження \ упор., вступ, ст.. Бойко В.Г., 17.Омельченко А.Ф.- К.: Наук. думка, 1978.- 494с.18.Пісні та романси українських поетів: У 2-х т.- К., 1956.- Т. 1.- 348с.-Т 2.- 388с. 19. Славутич Яр. Шевченкова поетика.- Едмонтон:Славута, 1964. -С. 24. 20. Шаховський С. Майстерність Івана Франка.- К.: Наук. думка, 1956. - С.192 21.Юцевич Ю. Словник музичних термінів. - К.: Муз. Україна, 1977. - С.205.