Українські перекладачі творів А. Міцкевича, Детальна інформація

Головним героєм “Кримських сонетів” є мандрівник. Буйна природа Криму – це фон його роздумів, спільниця його тривожних снів, джерело пожаданої душевної рівноваги. Уже в прелюдії до циклу – в “Американських степах” – ліричний герой так напружує слух, що міг би почути голос з батьківщини. Цей образ вітчизни з ним скрізь: і тоді, коли він оповідає про плавання морем, і коли оплакує жертви ханського свавілля. Йому навіть здається, що рої ясних зір, якими всіяний Чумацький Шлях, - то сльози польки-бранки, вияв її пекельної туги за рідним краєм. У сонеті “Пілігрим” цей провідний патріотичний мотив виступає, можливо, найвиразніше:

Країна розкоші прослалась підо мною,

Вгорі – блакить ясна, тут лиця чарівні.

Чому ж у дальній край так хочеться мені?

Чом ще за дальшою я плачу давниною?

О Литво! Шум лісів, породжений тобою,

Миліший, ніж Байдар всі солов’ї гучні...





Микола Бажан

Микола Бажан перекладав лірику Міцкевича, а в 1955 році виходить його збірка “Міцкевич в Одесі” – це був його осатаній цикл.

В глибинних рухах душі польського генія , простежених з натхненням поета і сумлінністю дослідника, в його мислях про Польщу, революцію, суд поколінь нам відкривається те, що поривалося в Будуччину і тому спів звучно сучасній епосі. Часто це тільки початок великої ідеї, але на протязі десятиріч вона міцніла і очищалась в вогні історії, щоб зазвучати сьогодні у всій силі.

’

\x00AA

¬

°

\x00B2

O

Oe

\x160E\x5C68\x3B5A\x6D00\x2248\x7304\x2248\x3704бурі, усвідомлення єдності боротьби наших народів за волю, дружба з колом російських революціонерів, те, що торжествує сьогодні в народній Польщі, не нав(язано поету зовні, а відкритио в його душі в хвилини творчих збуджень, злам і катастроф.

Цикл несе великий заряд актуальних мистецьких проблем. Аналіз душевного стану Міцкевича ведеться разом з постановкою таких питань, як поезія і народ, поезія і революція, поезія і час. В динаміці внутрішнього життя польського поета ми відкриваємо ті сили, що надимали вітрила його творчості, це були не омани “чистого мистецтва”, а вітер політичної боротьби.

За винятком вірша “Дві постаті”, де образи Пушкіна і Міцкевича дані через ліричні асоціації автора, цикл не має прямих відступів у наш час. Поет залишається в рамках обраної епохи. Він ніде не говорить про себе, і разом з тим ми безнастанно відчуваємо дух нашої сучасності, глибоку зацікавленість у правдивому розкритті історичної особи. Виникають суб(єктивні зв(язки поета і об(єктивного матеріалу. Лірика, не проступаючи назовні, вторгається в епос. Утворюється співпереживання – почуття іншої людини сприймаються як власні; суб(єктивне зливається з об(єктивним. Так народжується образ Міцкевича, епічний і ліричний, історично правдивий і наскрізь просвічений промінням нашого соціалістичного тлумачення.

Наприклад його переклад твору уривок з перекладу твору “Два слова”:

Як з тобою вдвох лишаюсь,

Ні про що я не питаю,

В очі, в губки задивляюсь,

Може, ті думки вчитаю,

Що таяться в очах любки,

Може, ті слова впіймаю,

Що не змовили ще губки.