І злитись знову зі своїм народом, Детальна інформація

На шістнадцятому році свого життя Олена виїхала з України, надовго залишивши улюблений Київ. З мамою і братом Сергієм вони перейшли кордон , і після короткочасного перебування в Тарнові, в липні 1922 року, переїхали до Чехословаччина, до містечка Подєюроди, де батько Олени І.Шовгенів 28 квітня 1922 року був обраний ректором Української господарської академії. Тут вступила Олена у 1922 р. на натуральні курси для юнаків і дівчат – українських емігрантів. Пізніше у 1923 р. стала студенткою історико-літературного відділу Українського Вищого Педагогічного Інституту ім.Драгоманова в Празі.

Олена поринула в студентське життя. Лекції, бібліотеки, Студентський дім у Празі, прогулянки вулицями великого європейського міста. Все було таким цікавим і незвичним! Олена була активною учасницею студентських вечорів. Про це свідчать як спогади її товаришів, так і архівні документи, зокрема ті, що були посольством України в Чехії виявлені й люб’язно надані Всеукраїнському жіночому товариству ім. Олени Теліги.

Велику роль у тому, що з донедавна російськомовної панночки Лєночки Шевгенової постала визначна українська поетеса і патріотка Олена Те ліга, відіграв кубанський козак Михайло Те ліга. Цей кубанський козак був хорошим бандуристом, і як сам писав: „ – все почалося з бандури: чари її мене не поглинули... – вихопили мене і повели тією стежкою, на кінці якої я бачу щастя свого народу. ... Я став цілком свідомим українцем. Одначе власна моя свідомість мене не задовольнила. Мені хотілось, щоби і мої товариші також знали, хто вони...”

Ці ідеї носилися в повітрі, і їх вбирала Оленина свідомість, вони відгукуються в її творах дещо пізніше, коли остаточно сформуються її світогляд і естетична позиція. А поки що вона молода й щаслива, вона в центрі цікавого товариства, її сміх дзвінкий і веселий, її кохає красивий, статний козак, справжній лицар, і незабаром їхнє весілля. Тато одержав гонорар за видання в Америці однієї з своїх книжок, і гроші вирішив витратити на Оленине весілля. Їй запропонували на вибір: або влаштувати скромне весілля в колі найближчих друзів, а потім молоді могли б на два тижні поїхати в шлюбну подорож, або влаштувати „гучне” весілля, але без шлюбної подорожі, бо на все грошей не вистачало. Вона вибрала „гучне” весілля.

Весілля відбулося 1 серпня 1926 року в Подебродах. Обряд шлюбу проводив православний священик отець Євген Погорецький.

Відгуло - відгреміло весілля, закінчилися канікули, потрібно було повертатися до студентських аудиторій. Михайло продовжував навчання на лісовому відділі агрономічно-лісового факультету УГА, відвідував лекції, під керівництвом спеціаліста в галузі зоології та ентомології доцента академії Юрія Русова.

А в Олени навчання щось не заладилось. Їй залишилося закінчити останній рік навчання в Українському педагогічному інституті ім.М.Драгоманова, щоб одержати диплом про вищу освіту, але цього курсу вона так і не закінчила.

На жаль, нам не відомо, чи здійснила Олена свої мрії щодо завершення навчання в інституті.

В останні роки проживання в Подебродах у житті Олени Теліжки сталася визначна подія – її ім'я як поетеси стало відомим широкому колу читачів.

У червні 1929 року Михайло Те ліга захистив дипломну роботу, одержав фах інженера-лісівника, і Те ліги восени того ж року переїхали до Варшави. Ще в 1928 р. туди виїхали Оленині батьки, через рік померла від лейкемії її мама. Олена дуже тяжко переживала цю втрату. Думалося, що їхній переїзд полегшить батькові його самітність, та й сподівалися знайти в Польщі роботу. Польща зустріла Теліг непривітно. Роботу знайти було важко. Почалося емігрантське життя „бездомних волоцюг” із щоденними пошуками роботи, і незмінною відповіддю: „На днях”. За горло стискав „тяжкий турбот ржавіючий ланцюг”. Тримала лише взаємна любов молодого подружжя.

Рятували оптимізм Олени, її весела вдача.

Та все ж життєві обставини 1929-1931 рр. (смерть матері, переїзд до Подєброд, побутова невлаштованість, одруження батька і втрата колишньої його близькості через інтригу другої дружини) не сприяли, очевидно, поетичному натхненню Олени, бо ж писала завжди під настрій, тільки для себе, а коли виходило щось, на її погляд, непогано, відсилала до ЛНВ – літературно-науковий вісник.

Під час еміграції у Польщу Олена Те ліга пише багато віршів, друкується. Ряди її однодумців множаться, до неї горнеться студентське молодь. Працює як учителька в школі. Бере живу участь в літературному житті. Скрізь кличе, будить, захоплює, ширить ідеї українського націоналізму. У своїй молодості найбільше рветься до молоді. У Варшавській Українській Студентській Громаді вона – постійний улюблений гість.

Вона та її поезії, хоч у них не знайдете слова Україна, це дороговказ у змаганнях за перемогу української ідеї, без фальшивої патетики. Майже кожен її вірш вдаряє в патріотичну струну, кличе до готовності боротися.

Коли нападом Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року розпочалася Друга світова війна і перші бомби впали на голови варшав’ян, Олена Теліга була серед них. Під вогнем всіх видів зброї, випробувала свою силу волі, підбадьорювала оточуючих.

У грудні 1939 року Теліги переїхали до Кракова.

Українське еміграція Європи, чекала зіткнення Німеччини з Радянським Союзом, з цим пов’язувались надії на повернення на Батьківщину. Націоналісти, а з ними Олега Те ліга, збирали сили, готувалися розгорнути роботу по відродженню нищеної більшовиками української культури.

З Кракова виїхали в понеділок 14 липня 1941 року, до Києва прибули тільки 22 жовтня.

У Києві Олена Те ліга зразу ж включилася в роботу Спілки українських письменників, налагодила видання „Літаврів” – літературно-мистецького додатку до редагованої Іваном Рогачем газети „Українське слово”. Увійшла Олена Теліга й до складу створеної 5 жовтня 1941 року в Києві з ініціативи О.Ольжича Української Національної Ради. О.Теліга була включена до УНР, як українська письменниця і голова Спілки українських письменників. То ж основною сферою її діяльності було гуртування діячів культури, письменників. 15 листопада відбулися загальні збори новоутвореної Спілки письменників, які затвердили переший тимчасовий статут Спілки. Плани у Спілки українських письменників були великими. Організовувалось видавництво „Культура” з гуртком тієї самої назви, готувалося видання літературно-критичного альманаху та збірки надрукованих поезій Євена Плужника, були напевно й інші плани, та реалізувати їх було справою нелегкою.

Дуже швидко стало зрозуміло, що німці не будуть миритися з будь-якими діями, спрямованими на відродження Української держави. Адже це не входило в їхні плани, які передбачали розчленування України з майбутнім приєднанням її до Німеччини. Особливо підозріло німці ставилися до українців, які прибули до Києва із західних земель та з еміграції, бо саме вони були найактивнішими пропагандистами націоналістичних ідей.

Німецька окупаційна влада вирішила якнайшвидше придушити діяльність українських націоналістів. Вже 17 листопада вона наказала припинити діяльність Української Національної Ради, яка пішла в підпілля. Почалися арешти.

До арешту Олени Те ліги і її чоловіка та товаришів по Спілці письменників залишилося зовсім небагато часу.

9 лютого Олена Теліга пішла до приміщення Спілки письменників, де призначалася зустріч з товаришами. На народу не йшли туди, бо була небезпека арештів, Олена відповіла, що в хвилину небезпеки мусить бути зі своїми співробітниками. Через годину з того пішов і Михайло Теліга. А в приміщенні Спілки вже з неділі гестапо влаштувало засідку. Всі, хто туди заходили, назад вийти вже не змогли. Біля 15 години гестапівці заявили: хто не належить до Спілки, може йти додому. Один із членів спілки вийшов, а Михайло Теліга, хоч там не був, залишився. Всі були арештовані і вивезені на Карпенка, 33, в приміщення гестапо. Разом з Оленою та Михайлом Те лігою були арештовані Іван Гринявський, професор Кость Гупало та інші українські письменники. Спілка письменників практично була розгромлена і припинила свою діяльність. Усі арештовані письменники і журналісти, члени редакції „Українського слова” були розстріляні і поховані у Бабиному Яру. Точна дата трагедії невідома.

Більшість дослідників сходяться на тому, що сталося це 21 лютого 1942 р.

Саме в цей день – 21 лютого – традиційно вшановуємо ми пам’ять героїв, які піднявшись на нерівний бій проти двох могутніх чорних сил, що роздирали тіло рідної землі, віддали своє життя за Україну, за її незалежність. Серед них – Олена Теліга, поетеса і патріотка, яка пішла у вічність, щоб навіки залишитися зі своїм народом, навіки залишитися в його вдячній пам’яті.

Література:

Твори О.Теліги у збірниках, окремих виданнях та у періодичній пресі.

Наукові та публіцистичні твори про Олену Телігу.

Надія Миронець „Олена Теліга”, 1999.