Опис роману „Маруся Чурай”, Детальна інформація

Свист коси, що зрізає траву, - звичайний “сільський звук”, - тут, під вікном сучасного готелю в Європі, справді може видатися за “космічний” з несподіванками. Але я не здивувалася б, якби, визирнувши у вікно, Ліна Костенко побачила не тільки “звичайного європейського дядька”, а і ціп, що танцює на току, і мальву… Бо коли поет так відчуває, любить і розуміє природу, вона йде за ним. У Ліни Костенко свій внутрішній світ. І вона всюди лишається вірною собі.

Ліна Костенко взяла на себе обов’язок поставити свого сучасника перед нормами, що їх виробляло людство впродовж століть, задуматися над сутністю власного життя, зосередитися на усвідомленні себе сином української землі. Гостро, безкомпромісно, не відступаючи від своїх ідеалів, осмислює вона у поетичних творах сучасні проблеми, пов’язані з духовним занепадом людей. Картає яничарство, зраду, відступництво. Звичайно, у зв’язку з своєю позицією поета-патріота Ліна Костенко перебувала в опозиції до офіційних властей тоталітарного радянського суспільства. Девізом цього протистояння були слова:

Митцю не треба нагород,

Його судьба нагородила.

Коли в людини є народ,

Тоді вона уже людина.

У своїх поезіях Ліна Костенко бачить конкретних винуватців моральної і духовної деградації людей. Це – “номенклатурні дурні, бюрократи, пласкі мурмила в квадратурі рам”, тобто вся радянська система. За вказівним порухом диригентської палички комуністичних ідеологів з’являються “мастаки пристосувати крок”, люди безініціативні, кволі. Про них поетеса пише:

Тупої ремигайлівки воли!

Вам залигали душу недоріку

Ви калабані страху розвели

На всіх духовних магістралях віку.

З великою тривогою Ліна Костенко закликає нас жити у злагоді й любові. Як заповіт, звучать її слова: “Не відступитися і не покласти лжу на струни”. Не можна зрікатися високих ідеалів наших предків, власної культури і мови. Проблеми мови порушені поетесою у кількох її віршах. Найдраматичнішим у поезії “Біль єдиної зброї” є те, що рідній “трагічній мові” труну “ не тільки вороги, а й діти власні тешуть”. Отаких безбатченків чимало ще й сьогодні “на нашій – не чужій землі”. Названа поезія сильна вірою поетеси в те, що дух народу і її мову не вбити нікому:

Безсмертна мова! Ти смієшся гірко.

Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі.

Вони ж дурні, вони ж знімали мірку

З твоїх принижень – не з твоєї величі.

У поезії “Заворожи мене, волхве!” поетесу зацікавило питання, “що писав би Шевченко в 33-37 роках?”. Звичайно, що поетеса не піддає сумніву стійкість Шевченка, його моральний дух. Тому, на її думку, “побувавши на Косаралі, побував би ще й на Соловках”. У поезії авторка йде за ходом історії:

Загартований, загратований,

прикиданий землею, снігами, кременем,

досі був би реабілітований

Хоч посмертно, - зате своєвременно

А як же сприйняли у 30-х утиски та репресії Косинки, Куліша, Курбаса їх сучасники? Мовчки. Промовчали кривду, заподіяну Стусові, Світличному, Снєгірьову, Литвину, Тихому у 60-х. “Як мовчання душу уяремлю, то який же в біса я поет”, - нагадує поетеса собі про свою громадянську совість. І квіти від неї падали під ноги шістдесятникам у залі суду, звідки її виводили силоміць радянські міліціонери.

Поезія Ліни Костенко застерігає нас від втрати своєї історичної пам’яті. Особливо виразно ця думка звучить у її романі у віршах “Маруся Чурай”. Образ Марусі зливається з образом України, що сигналізує через століття: пам’ятайте нащадки, свою славну історію, і лише тим будете сильні і знані у світі.

Поезія Ліни Костенко художньо осмислює загальнолюдські вартості, примушує задуматись над тим, що залишає по собі людина. Думки про справжні цінності, про сенс у житті, духовність і бездуховність порушено у вірші "Вже почалось, мабуть, майбутнє”. Тут читаємо: “Шукайте посмішку Джоконди, вона ніколи не мине”. Розуміючи швидкоплинність матеріальних цінностей, завжди треба пам’ятати про духовні: красу, мистецтво, любов до людей, любов і вірність батьківщині.

Безкомпромісність – це пароль поезії Ліни Костенко. Її поезія – це концентрація мислі, суворість, сучасність. У поетеси немає запопадливого спрощення словника. Перш за все, це приклад шляхетного служіння літературі, це строгий смак. Характерна риса всієї поезії Ліни Костенко – людинознавство у двох вимірах: Ван Гог, Катерина ІІ, А. Блок, Ж. Д’арк, а з другого – батько, мати, дід.

Книжки Ліни Василівни Костенко повертають нам віру в слово. І зайве нагадувати, що позиція поета учила і учить бути вірним своєму таланту і покликанню за будь-яких обставин. Бо, як пише вона в одному з віршів, - “Ще не було епохи для поетів…”

Усім цим і дорога для нас Ліна Костенко – наша сучасниця.

Список використаної літератури:

1.Поезія Л. Костенко, О. Олесь, В.Симоненко, В. Стус.- К.: Наукова думка, 1998.

2. Українська література ХХ сторіччя: Навчальний посібник для вчителів та учнів 10-11 класів середніх шкіл. – К.: Український письменник, 1993.