Валютні ризики: економічна природа та управління, Детальна інформація

Проблема валютного ризику в 80-х роках перетворилась у невід(ємну частину щоденної діяльності банків і корпорацій, що орієнтуються на міжнародні операції. З одного боку, транснаціональні банки (ТНБ) і корпорації постійно розширяють свою закордонну діяльність і все більша частина їх операцій проводиться в іноземних валютах. З іншого боку, різко зросли коливання валютних курсів і ускладнилось їх прогнозування. В зв(язку з цим зросла залежність кінцевих фінансових результатів від від валютного ризику.

Найкрупніші банки і ТНК вперше серйозно зайнялися проблемою валютного ризику на початку 70-х років, коли були введені плаваючі валютні курси. Але лише в останні роки амплітуда коливань валютних курсів (як і відсоткових ставок) досягла величин, що потребують прийняття практичних мір в цьому напрямку. Виникла ціла індустрія управління валютним ризиком – спеціальні установи, інструменти, методи, системи.

Головним чинником валютних ризиків є коротко- та довгострокові коливання обмінних курсів, що залежать від попиту й пропозиції валюти на національних і міжнародних валютних ринках. У довгостроковому періоді визначальну роль відіграє загальний економічний стан країни, рівень виробництва, збалансованість основних макроекономічних пропорцій, обсяги зовнішньої торгівлі тощо, а в короткостроковому – збалансованість окремих ринків і загальний стан ринкового й конкурентного середовища. Коливання кількісних показників окремих чинників та їх певне співвідношення відіграють вирішальну роль у змінах валютних курсів, а тому можуть мати суттєвий вплив на характер виникнення і рівень валютного ризику.

Під валютним ризиком розуміють можливість грошових втрат в результаті коливань валютних курсів. Розрізняють «конверсійний» (готівковий) ризик валютних збитків по конкретним операціям в іноземній валюті і «трансляційний» (бухгалтерський) ризик збитків при переоцінці активів і пасивів, прибутку закордонних філій в національну валюту. В широкому плані валютний ризик складається в незбалансованості активів і пасивів в кожній валюті по термінам і сумам. Необхідно також враховувати, що зміна курсових співвідношень може призвести до довгострокових негативних наслідків через падіння конкурентоспроможності.

Особливості управління валютними ризиками.

Управління валютним ризиком передбачає визначення його степені, оцінку можливих наслідків та вибір методів страхування. Першочерговий етап у визначенні степені валютного ризику заключається в його ретельному аналізі і оцінці можливих збитків та інших наслідків, так як від цього залежить вибір конкретного методу захисту. Значна кількість ТНК і ТНБ сьогодні мають свої системи оцінки валютних ризиків і вибору методів захисту, які залежать від характеру діяльності і економічної стратегії, організаційної структури, складу активів і пасивів інституту. Для ТНК оцінка ризиків необхідна при включенні результатів діяльності закордонних компаній в баланс всієї групи.

Правильна оцінка валютного ризику в умовах крайньої неврівноваженості ризикової кон(юнктури приймає важливе економічне значення. Стихія ринку в котрий раз може звести нанівець довгострокові зусилля навіть крупної компанії і тому передбачення можливих валютних збитків має велике значення в внутрішньофірмовому фінансовому плануванні, в підвищенні ефективності основної діяльності банку або корпорації. Оцінка ризику завжди включає величину ризикового періоду, суму під ризиком, а також ризик втрат по зобов(язанням, які можуть виникнути в майбутньому (якщо, наприклад, будуть заключені контракти, про які початі переговори).

В короткостроковому плані корпорації оцінюють ризиковість кожної конкретної товарної або іншої угоди, при цьому стан сумарного балансу не відіграє великого значення. Але для банків або крупних ТНК з значним об(ємом міжнародних операцій такий підхід неприйнятний.

Посилення валютної нестійкості зробило актуальним питання про централізацію управління валютним ризиком на рівні всієї корпорації. По кожній іноземній валюті визначається непокрита (чиста) позиція під ризиком, яку центральна ланка монополії страхує тим чи іншим способом. Наприклад, французька автомобільна монополія Пежо ще в 1981 році створила спеціалізовану компанію, яка здійснює всі валютні і грошові операції групи.

Взаємний залік ризиків по пасиву і активу – «метчінг» – один з самих ефективних методів обліку і оцінки валютного ризику (шляхом вирахування, наприклад, надходжень валюти з суми її відтоку можна виявити реальний розмір ризику). Багато ТНК і ТНБ активно використовують цей та інші методи, зокрема так називаємий «неттинг»– максимальне скорочення числа валютних угод шляхом їх укрупнення і узгодження дій всіх підрозділів банку або корпорації. Характерним прикладом є десять великих міжнародних банків в Лондоні, які в 1986 році організували компанію Форекснет для взаємозаліку і зменшення числа конверсійних операцій і зниження валютного ризику та операційних витрат.

Необхідно відзначити, що і при централізації захисту від валютного ризику відповідальність за валютні збитки з конкретних підрозділів знімається і переноситься на материнську компанію не повністю. Прийняття любих комерційних рішень в теперішній час обумовлено фактором валютного ризику. Крім того, в окремих випадках невиправдана централізація ризиків може ускладнити діяльність корпорації.

«Транснаціональний» валютний ризик виникає перед усім при перерахунку в національну валюту балансу компанії і її прибутків на якусь дату (це стосується в першу чергу закордонних дочірних компаній). Основне питання в даному випадку полягає в виборі валютного курсу, по якому проводиться «трансляція»– по поточному (на дату перерахунку) або по «історичному» (тобто на дату проведення операцій).

Існує декілька основних методів перерахунку балансу закордонної філії в національну валюту. По-перше, усі поточні операції можуть оцінюватись по поточному валютному курсу, а довгострокові (в тому числі товарні запаси) – по «історичному». По-друге, усі фінансові операції можуть перераховуватись по поточному курсу, а товарні – по «історичному». По-третє, всі операції можуть обліковуватись або по поточному, або по «історичному» курсу валюти.

Доходи і збитки від валютних (конверсійних) операцій зазвичай враховуються як частина поточної операційної діяльності корпорації, тобто заносяться в рахунок прибутків і збитків (прибутки обкладаються податками). Результати «трансляцій» (перерахунку) інколи розглядаються як особлива стаття в балансі, а деяких випадках розцінюються як поточні прибутки і збитки.

Управління валютним ризиком завжди полягає у виборі одної з декількох альтернативних стратегій.

Більшість корпорацій і банків віддають перевагу проведенню селективного управління валютним ризиком, тобто страхувати тільки «неприйнятний» ризик (ризик, вірогідність якого досить велика). Частина валютного ризику може бути прийнята корпорацією в сподіванні на благополучний розвиток кон(юнктури – питання полягає лише в визначенні його рівня і оцінці вартості страхування. Якщо є реальна можливість отримати прибуток від зміни валютних курсів, то банк або корпорація від цього, як правило, не відказуються.

Після того як прийнято рішення про необхідність захисту, корпорація обирає відповідний метод управління валютним ризиком. Ці методи в практиці ТНК прийнято підрозділяти в першу чергу на «внутрішні» і «зовнішні». Перші являють собою, міри по запобіганню виникненню валютного ризику, тобто засоби превентивного характеру. Другі впливають головним чином не на процес виникнення ризику, а на його наслідки шляхом їх усунення. І «внутрішні» і «зовнішні» методи можуть бути короткострокового (тобто тактичного) або довгострокового (стратегічного) характеру.

Серед найбільш часто використовуваних «внутрішніх» методів управління валютним ризиком слід перш за все відмітити прискорення і уповільнення плетежів в іноземній валюті як в по відношенню зовнішніх партнерів ТНК, так і в середині монополістичної групи (так названі операції «лідз енд легз»). Змінюючи режим платежів між материнською і дочірними компаніями, можна добитись суттєвого зниження ризику.

Ще більш важливим і відносно довгостроковим «внутрішнім» методом управління валютним ризиком є правильний вибір валюти відфактурування товарної операції. Оптимальний варіант – використання національної валюти, так як ризик в цьому випадку повністю зникає. Але на практиці добитись цього досить складно. Наприклад, в США в національній валюті відфактуровується 98% експорту і 85% імпорту, в Японії – 29 і 3, в Великобританії – 76 і 30%.

Корпорації в цілях внутрішньофірмового планування віддають перевагу використанню стабільної валюти, хоча дане питання тісно пов(язане з вибором країни постачальника або покупця, з тим, в якій ролі виступає корпорація (продавцем або покупцем). В довгостроковому плані захист від валютного ризику тісно пов(язаний з активною цільовою політикою корпорації, зокрема з можливістю включення валютного ризику або вартості страхування в ціни товарів що реалізуються. З іншого боку, падіння зовнішньої конкурентоспроможності товарів із-за підвищення курсу національної валюти може поставити вимогу зниження цін, а в кінцевому випадку і витрат виробництва. Такий метод управління валютним ризиком зачіпає різноманітні сторони виробничої і побутової діяльності корпорації.

Продовжують використовуватись різні види застережень в якості засобу захисту від коливань курсів. Наприклад, може обумовлюватись автоматична зміна ціни товару при зміні на якусь фіксовану величину валютного курсу або його середньозваженого індексу. Зрозуміло, що такий метод вигідний тільки одній стороні угоди і інша сторона відказується включати в контракт умови про застереження. Тому значення застережень як методу управлйння валютним ризиком поступово зменшується.

Велике значення має вдосконалення системи управління ліквідністю корпорацій. Чіткий облік, планування і прогнозування грошових потоків, послідовне скорочення ризикових періодів і сум під ризиком, підвищення ефективності і відповідальності управлінського апарату, оптимізація процесу прийняття рішень дозволяють суттєво знизити ризик валютних втрат.

„

”



¬

a

–

0

0