Іван Багряний, Детальна інформація

Іван Багряний
Тип документу: Реферат
Сторінок: 5
Предмет: Анатомія
Автор: Олексій
Розмір: 26.7
Скачувань: 3024
Реферат на тему:

Іван Багряний

Зміст.

TOC \o "1-3" Вступ. PAGEREF _Toc483649440 \h 3

1. Світоглядні позиції І. Багряного. PAGEREF _Toc483649441 \h 3

2. Поет і громадянин. PAGEREF _Toc483649442 \h 7

3. Романи І. Багряного "Тигролови" та "Сад Гетсиманський". PAGEREF _Toc483649443 \h 8

4. Публістична діяльність І. Багряного. PAGEREF _Toc483649444 \h 13

Висновок. PAGEREF _Toc483649445 \h 16

Література. PAGEREF _Toc483649446 \h 17



Вступ.

Постать Івана Багряного — одна з найяскравіших і найдраматичніших в українському письменстві і громадянстві першої половини і середини XX ст. Переслідуваний і караний на батьківщині, в УРСР, він не для всіх виявився бажаним і зручним і в еміграції, в діаспорі — його політична позиція ставала предметом не лише заперечень, а й злостивих перекручень та наклепів, а серед політичних супротивників знаходилися й такі, що погрожували йому розправою і вдавалися до засобів кримінальних. Замовчуваний в Україні всі повоєнні роки, він тільки останнім часом став відомий читачам на батьківщині. Тепер опубліковано тут кілька його романів, за його творами ставляться фільми, з'являються дослідження про нього. Актом справедливості і визнання (хоч і запізнілого) стало присудження йому посмертно в березні 1992 року найвищої відзнаки нашої держави — Державної премії України імені Тараса Шевченка.

1. Світоглядні позиції І. Багряного.

Світоглядні позиції Багряного-поета мають свою, так би мовити, біографічну генеалогію. Народився Іван Лозов'ягін (справжнє прізвище), як свідчить метрична книга охтирського Покровського собору за 1906 рік актовим записом № 104, 2 жовтня 1906 року в місті Охтирці на Полтавщині (тепер Сумська обл.) у родині муляра Павла Лозов'ягіна, якому згодом і присвятив збірку поезій "В поті чола". Навчався у церковнопарафіяльній школі в Охтирці, у вищій початковій школі, а з 1920 p. — у технічній школі слюсарного ремесла, яку полишив задля навчання в Краснопільській художньо-керамічній школі, яку закінчив у 1922 році. І, хоча потяг до малярства був у нього органічним, все ж таки по закінченні цієї школи вирушає працювати на Донбас. Та робітнича біографія письменника була короткочасною — кликали поезія, мистецтво; пережите, побачене, переосмислене вимагало нового — мистецького — вираження.

А побачити довелося багато. Бачив, як у 1920 p. чекісти познущалися над його дядьком і 92-річним дідом на пасіці — кололи багнетами, стріляли з револьверів, їхня безневинна смерть вразила хлопця. Іншого дядька вислали на Соловки, звідки він не повернувся. А розкуркулення, голод, примусова колективізація, свавілля місцевої влади?.. Бунтарство визрівало в душі. Згодом у листі до Дмитра Нитченка він згадуватиме: "Літературою почав займатись дуже рано, якщо мати за літературну працю дитяче писання віршів. Вірші я почав писати (і то по-українському) ще в російській церковноприходській школі. Почав їх писати з протесту проти вчителя і вчительки, які мене злісно називали "мазепинцем", бо я лічив (рахував) в арифметиці не так, як вони веліли, а так, як навчила мати: один, два, три, чотири... шість...вісім тощо. Це було завзяте змагання. І от під впливом байок Глібова та "Катерини" Шевченка, які я дістав нелегально (це було за царя), я почав писати войовничі вірші в другому класі церковноприходської школи, восьмирічним хлоп'ям, в 1915 (почав учитися шестирічним). Звідти й почалися мої митарства. Три роки пізніше чи чотири, в вищо-початковій школі, я вже був редактором шкільного журналу "Надія", що виходив в українській мові, бо вже тоді школа була українська".

Органічна національна свідомість стимулювала творчість Івана Багряного, а гаряча бунтівлива натура гостро реагувала на пригнічення української ідеї в різних формах її вияву. Поет шукає підтримки як серед інтелігенції, так і серед селян, до яких він тягнувся співчутливим серцем і помислом. У присвяті до поеми "Аве Марія" з'являється таке звернення: "Вічним бунтарям і протестантам, всім, хто родився рабом і не хоче бути ним, всім скривдженим, зборканим і своїй бідній матері крик свого серця присвячує автор".

Сувора логіка класової боротьби, безжальність до ворогів соціалізму, залізні шеренги злютованих ідеєю світової пролетарської революції будівників нового світу, революційний ентузіазм мас, ліквідація куркульства як класу, розвінчання "гнилої інтелігенції" і викорінення "решток буржуазії", грандіозні плани сталінських п'ятирічок, боротьба за чистоту пролетарської ідеології — ці та інші ідеологізовані постулати — свідчення торжества більшовицької системи вростали в живе тіло літератури і мистецтва, сковували їхній саморозвиток, нівелювали творчу індивідульність, свободу мистецького самовираження. Тому емоційно розкута, експресивна, напоєна народним мелосом, "заправлена" їдкою іронією і сарказмом поезія І. Багряного різко дисонансувала з темами і ритмами офіційної поезії, яка начебто виражала ідеологію пролетаріату і трудового селянства і свідомо відсторонювала авторське "я" в ім'я виповідання настроїв і поривань мільйонів. Критики легко відшукували в його поезіях, які друкувалися в журналах "Життя й революція", "Червоний шлях", "Глобус", "Всесвіт", "Гарт", "Плужанин", "Кіно", в збірці "До меж заказаних", у поемі "Аве Марія" і "порнографічний натуралізм", і "слинявий сентименталізм", і "містичне самозабуття"... Б. Коваленко 1 липня 1929 р. на сторінках "Літературної газети" (під псевдонімом К. Потапчук) виніс ідеологічний присуд тенденції відступу від магістрального шляху до політизації літератури і мистецтва: "На нашу- думку, це шлях не новий, шлях активно-реакційних куркулячо-буржуазних синків, озвірілих на все людство зо всіма його перспективами, співців містичного самозабуття і паразитичного індивідуалізму".

Та молодий поет не злякався подібних інсинуацій офіційної критики. Можливо, тому, що такі "оцінки" не мали нічого спільного з мистецькою критикою, можливо, не надавав цьому великого значення, бо такий стиль і категоріальний апарат тогочасної цензури домінували на сторінках газет і журналів... Безсумнівне одне: І. Багряний обрав свою позицію в складних умовах розгортання репресій проти української інтелігенції і не замірявся її змінювати або приховувати. Написаний 1928 p. роман у віршах "Скелька" друкує в 1930 p. харківське видавництво "Книгоспілка".

Село Скелька по сусідству з його рідним Куземиним: І. Багряний не раз бував у ньому, бачив гору, на якій колись гордо височів чоловічий монастир Куземинська Покрова, чув про те, що в околицях Скельки існувало давньоукраїнське поселення XII ст., а головне — наслухався переказів та легенд про монастир — цей таємничий прихисток душі, який після захоплення самодержавною Росією Лівобережної України і поразки під Полтавою окупували московські ченці та вчинили насильство і жорстокий визиск місцевого населення. Нащадки запорозьких козаків, селяни-повстанці спалили чоловічий монастир, вибухнувши справедливим гнівом Супроти національного поневолення України.

Прилипли Скельки (Скельки — це село)

Над Ворсклою, де гори голубіють,

Біленькі хати цвітом залило.

Попід горою ж, наче бемське скло,

Блищить вола.

А далі. мов сулія,

Поставлена на сизому шпилі,

Там, де ліси і зимище здорове,

Де дух великий, а діла малі,

Мигає маківкою, ніби на столі,

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes