Високе романтичне звучання п‘єси “Свіччине весілля” І. Кочерги, Детальна інформація

Автор мав намір показати безмірно великий, цілющий вплив світла на трудящих, що трактується як символ визволення з-під гніту експлуататорів.

В останній сцені п‘єси Іван бере з рук нареченої Меланки весільну свічку і запалює від смолоскипа – світила повстань, говорячи при цьому:

Умерла ти… і твій убір чудовий

В крові й багні – як прапор на війні.

Та живі ми! До помсти, до будови,

Нам не потрібні шати осяйні.

Кіптявою укриті ми і потом,

В буденних свитах кинемось на бій,

А переможем – знову до роботи…

І ось тоді засвітим огник твій.

Це сприймається як знак того, що Меланка – теж борець за світло, що вона, дівчина, - в лавах повстанців. Що, нарешті, виборене право і для її особистого щастя! Однак вона цим правом уже не може скористатися. Драматург хотів підкреслити глибоку шану простих людей до своїх товаришів, загаблих у боротьбі за торжество спільних інтересів. Смерть Меланки не послаблює оптимістичного звучання твору, бо вогник весільної свічки, за який вона самовіддано боролась, переростає в полум‘я народного повстання проти литовських експлуататорів.

Іншою особливістю “Свіччиного весілля” є те, що твір побудовано на зіставленні контрасних сцен, картин, портретів, образів. Наприклад, повсякденні розваги та оргії воєводи – безрадісне і нужденне життя ремісників; осяяний безліччю яскравих вогнів, наповнений співом панський палац на горі – повите мороком ночі приникле трудове Подольє; чисте й високе почуття кохання до Меланки в Івана Свічки – “нечисте” захоплення дівочою красою розбещеного Ольшанського. Так контрасні зображення, що допомагають кращому сприйняттю і глибшому усвідомленню як окремих подій, так і ідейного спрямування твору в цілому, втілилися в життя на сторінках драми, бо автор сприймав абстрактні ідеї в конкретних метафоричних образах, а в конкретних явищах і предметах вбачав символічний вираз більш загальних думок.

Неабияку роль у композиції відіграють пісні, яких нараховується у п‘єсі понад двадцять. Частина з них народного походження, інші – створені самим драматургом. Використання пісень увиразнює народний обряд українського весілля (“Ой панове-сватове, просимо вас…”, ”Ой, робіть, ткачі, завіси..”), характеризує групові й окремі образи (дівоча пісня-гра про свічку на початку п‘єси, застольна пісня литовських лицарів, куплетно-пиворізівські приспівки двох п‘яненьких ченців, лірична пісня Івана Свічки). Різноманітні пісні, ніби романтичні оздоби, прикрашають диво-витвір руки письменника.

Поетичністю позначені окремі моменти драматичного цілого, які в драматичній системі Кочерги підпорядковані єдиному задумові за принципом, якщо не прямої залежності, то романтичного контрастування. Сценічна красивість не є самоціллю в п‘єсі “Свіччине весілля”, а лише способом конкретизації задуму. Так, пісні і танці подають образ “свічки” в новому аспекті.

На принціпі романтичної іронії і контрасту поезії і “прози життя”, вживаному романтиками, будується у п‘єсі Кочерги чергування сцен високої патетики з гротеском. Драматург охоче вдається до цього заходу, вводячи поряд з ліричними, комедійні сцени: п‘яні ченці Симеон і Фока та змучена Меланка. Це чергування бузується, з одного боку, на згаданому принципі контрастного зіставлення “високого” і “буденнонизького”, а з другого – на врахуванні психології глядача, на бажанні не перевантажувати видовище однотонними, трагічними чи патетичними сценами.

Поетична образність, як вже зазначалось, виявляється у творі і в будові в цілому, і в окремих елементах п‘єси. Одною з найхарактерніших рис поетики є часте повторення образів чи лейтмотиву, покладеного в основу драми. Це повторення можна назвати обігруванням образу “свічки”. Так цей образ фігурує як реальна свічка (зелена весільна свічка Меланки), як гра-пісня, світло в хаті умираючої (сцена смерті матері Меланки), як узагальнений образ світла в оселях робочого люду (“право на світло”, “заборона світла”), образ кохання й відданості (вогник в руках Меланки в буряну ніч), образ повстання – Іван Свічка, гасло повстання – “за свіччине весілля – засвітимо весільні ми вогні!” – вигук ватажка повстанців, як символ народної душі, нарешті як символ влади:

В той самий час, кат там на горі

Пани вельможні чутно бенкетують

При грані сурм та полум‘ї свічок –

Ми в темряві примушені томитись…

Ще одна ознака поетичного мислення Кочерги полягає в самому змісті і характері тих образів, які він кладе в основу своїх творів: його приваблює в людині сильне почуття, романтика, мрія, казка, краса зовнішня, як вияв внутрішньої. Вигук “яка краса!” вихоплюється часто з вуст героя, що бачить вперше Меланку.

“О, яка ж краса!” – вигукує Ольшанський, побачивши Меланку на весіллі.

“Яка ж краса!” - вигукує Кезгайло, коли Меланка скидає плащ і з‘являється перед лицарями в замку у весільному вбранні.

“Яка ж краса, чудова та відмінна…” – повторює за ним воєвода.

До цього мотиву сяючої краси приєднується і мотив мрії, яку людська душа зберігає протягом життєвого шляху, до якої прагне, як до ідеалу щастя і добра. Такою мрією у творі являється світло, що невід’ємно асоціюється в уяві народу з волею.

Як бачимо, п‘єса “Свіччине весілля” була справжньою перлиною і в творчості самого письменника, і в українській драматургії загалом. Показово те, за зауваженням Н.Кузякіної, в якому оточенні вона з‘явилась на світ. “Позаду і поруч – “кооперативні” п‘єси, і “Ліза ...”, в яких немає ні правди характерів, ні краси, де поглядові ні на чому відпочити, а душі нічим захопитися, попереду – грубість “Ворога на сходах”, безсила жорстокість вигадки “Коли сурми заграють”, духовне сум‘яття “Фаустини”. А в центрі – як благодатна оаза – “Свіччине весілля”.”

Отже, Іван Кочерга, створивши історичну драму “Свіччине весілля”, залишив своїм нащадкам дивовижний скарб – багатство добра і правди, ідеї гуманізму і патріотизму, ідеали романтичного кохання, вірної дружби, любові до свого народу й України.

Використана література:

Адельгейм Є.П.

Два драматурги. – К.: Держлітвидав, 1938.